Віта Секвілл-Вест (, [ˈvɪ-tə ˈsæk-ˌvɪl-wɛst]; 9 березня 1892, Ноул-хаус, , Велика Британія — 2 червня 1962, Сіссінгхерст, Кент, Велика Британія) — англійська поетеса, письменниця, аристократка, садівниця та журналістка. Володарка почесного ступеня доктора словесності, мирова суддя (J. P.). Авторка понад 40 книг (проза і поезія, подорожні нотатки і біографії, історичні твори та книги про садівництво).
Її поема «Земля» отримала британську літературну Готорнденську премію в 1926 році. Вдруге Секвілл-Вест здобула цю нагороду за книгу «Вибрані вірші» в 1933 році, та є єдиною з письменників, які здобули премію двічі. У 1948 році нагороджена Орденом Кавалерів Пошани за заслуги в літературі. Створений нею є одним із найвизначніших шедеврів садового мистецтва Англії (Категорія I в Реєстрі Англійської спадщини).
Проте Віта Секвілл-Вест відома не лише літературними працями, а і яскравим особистим життям. Особливу популярність здобули її стосунки з письменницями Вайолет Трефусіс та Вірджинією Вульф.
Народившись в еру правління королеви Вікторії, провівши юність за правління Едварда VII, досягнувши зрілості у період модернізму, Секвілл-Вест була однією з найяскравіших представниць зміни епох в англійській історії.
Повне ім'я — Вікторія Мері Секвілл-Вест, Високоповажна леді Ніколсон, член Кавалерів Ордена Пошани ().
Походження
Вікторія Марія походила з англійського аристократичного роду баронів Секвіллів. Родина Секвілл-Вест утворилася, коли в 1843 році з королівської ліцензії прадід Віти, Джордж Джон Вест, 5-й граф Де Ла Варр, додав до свого імені прізвище дружини — Елізабет Секвілл, баронеси Бакгерст з роду герцогів Дорсета. Елізабет Секвілл була нащадком короля Англії Генріха III з династії Плантагенетів.
У зв'язку з відсутністю спадкоємців по чоловічій лінії титул герцогів Дорсета згас. Потрібно було вирішити, кому перейде їхня власність. За угодою, вона була розділена між родиною Вестів та сином Елізабет — Мортімером Секвілл-Вестом, двоюрідним дідом Віти. У числі іншого до Мортимеру відійшов маєток Дорсетів — Ноул-хаус в Кенті. За віддану службу королівського двору Мортімеру в 1876 році був подарований спадковий титул барона Секвілла, і Ноул-хаус став постійною резиденцією роду.
Ще не знаючи про майбутнє спадкування баронства і величезного маєтку, наприкінці 1840-х брат Мортімера, Лайонел (дід Віти), завів роман з іспанською танцюристкою Хосефою Дюран і Ортега на прізвисько Пепіта. Дочка Педро Дурана, перукаря з Малаги, Пепіта збирала аншлаги на сценах Франції і Німеччини, затьмарюючи навіть славу Лоли Монтез. Порушивши ланцюжок аристократичних шлюбів, Лайонел одружився з Пепітою. Шлюб не був визнаний через попереднє одруження Пепіти з танцюристом Хуаном де Оліфою. Тим не менш, вони прожили разом до її смерті, барон завжди представляв її як свою дружину і зареєстрував дітей законнонародженими (що пізніше було анульовано). Серед їхніх дітей була і Вікторія Жозефа Секвілл-Вест, мати Віти.
Скандальний зв'язок англійського аристократа та іспанської танцюристки не дозволяв сім'ї переїхати до Великої Британії. Вікторія була змушена жити в Аркашоні на південному заході Франції з матір'ю, тим часом як її батько робив кар'єру. Після смерті Хосефи Дюран у 1871 році Вікторія виховувалася в одному з паризьких монастирів. Лише у 18 років вона з'явилася в Англії, зустрілася зі своєю аристократичною ріднею і вийшла у світ.
Швидко освоївшись, з суто іспанським темпераментом, успадкованим від Пепіти, Вікторія почала освоювати вищий світ. Вирушивши у 1881 році з батьком до США, куди його призначили міністром, вона здійснила там фурор. Банкір Джон Морган і президент Честер Алан Артур були серед її шанувальників. Вона отримувала численні пропозиції шлюбу як від іноземних аристократів і американських мільйонерів, так і від британських дипломатів (серед яких майбутні великі політики та ). Але Вікторія мала свої плани. Після повернення до Англії вона в 1890 році одружилася з Лайонелом Едвардом Секвілл-Вестом, двоюрідним братом, майбутнім третім бароном Секвіллом. Запанувавши в Ноул-хаусі, Вікторія цілком віддалася великосвітському життю, заводила численні знайомства.
Віта була справжньою спадкоємицею своїх пращурів. З одного боку всім серцем прив'язана до дому, якому присвятила величезну кількість сил і турботи, з іншого — любителька подорожей з поривом від'єднатися від батьківщини, усвідомити себе. Традиційна представниця ери Едуарда VII з давнього аристократичного роду: розкішна жінка, талановита літераторка, вишукана садівниця, мати двох дітей, яка прожила у шлюбі з чоловіком майже 50 років. З іншого боку — жінка з темпераментом, чиї скандальні любовні романи розбурхували суспільство і досі затьмарюють її внесок у літературу.
Генеалогічне древо
Фрагмент:
Життєпис
Едвардіанська епоха, безтурботна «золота доба» — короткий період царювання Едварда VII до Першої світової війни, коли аристократія могла насолоджуватися досягненнями культурного і технічного прогресу, філософськими суперечками і подорожами.
Віта Секвілл-Вест народилася 9 березня 1892 року о 4:15 ранку в Ноул-хаусі і важила при народженні 7,5 фунтів (3,4 кг).
Її зовнішність вражала незвичайною сумішшю жіночності та маскулінності: немов леді Чаттерлей і її коханець з'єдналися докупи.
З дитинства Віта мріяла бути чоловіком, що проявлялося через її надзвичайну енергійність, багатство натури і схильність до авторитаризму. Але її прагнення мали практичну основу: чоловічий одяг вона носила, бо він зручний, а шкодувала, що не чоловік, через відсутність права на спадкування родового маєтку.
Для неї не існувало відмінності між гетеросексуальним та гомосексуальним коханням. Щодо своїх пристрастей і бажань вона завжди залишалася гранично чесна і не відчувала жодних сумнівів.
1 жовтня 1913 року після трьох років знайомства 21-річна Віта одружилася з англійським дипломатом Гарольдом Ніколсоном. Ця домінуюча жінка і трохи жіночний чоловік — обоє були гомосексуальними, заводили позашлюбні стосунки, часто паралельно, що не руйнувало їх глибокої взаємної прихильності. У шлюбі Віта нарола двох синів, Найджела і Бенедикта.
Романи з жінками Віта Секвелл-Вест мала чимало стосунків з жінками, які сприймалися як скандальні. Серед її захоплень герцогиня Веллінгтон, поетеса , представниця лондонської богеми , перша завідувачка організацією інтерв'ю Бі-бі-сі Гільда Матесон, шотландська журналістка , англійська письменниця і драматургиня та інші.
Розамунд Гросвенор
Вайолет Трефусіс 11 листопада 1918 року закохані поїхали до Парижу. Там Секвелл-Вест замаскувалася під чоловіка Джуліана, щоб відкрито проявляти почуття до коханої.
15 березня 1919 року Секвелл-Вест погодилася поговорити з чоловіком. 16 червня 1919 року Вайолет одружилася з Денисом Трефусісом, у цей же вечір Секвелл-Вест позбавила її цноти в готелі. Весь медовий місяць Вайолет і чоловік жили роздільно. Невдовзі після повернення до Англії жінки задумували нову втечу, до Монако. Але сім'ї Кеппілів і Секвілл-Вестів об'єдналися і розділили пару, прагнучи не допустити скандалу. До того часу Секвелл-Вест почала втрачати інтерес до коханої, дізнавшись, що та спить з чоловіком і не береже їй вірність.
Кожна з жінок відобразила пережиті почуття в романах: Секвелл-Вест написала «Виклик» (Challenge), а Трефусіс — «Англійський візерунок» (Broderie Anglaise).
Вірджинія Вулф
Для Секвелл-Вест Вульф уособлювала жінку, а для Віти Вірджинія була образом письменниці, якою хотіла бути вона сама.
Останні десятиліття Під час Другої світової війни Віта Секвелл-Вест займалася адміністративним управлінням у «», громадській організації Великої Британії для надання допомоги сільському господарству в період війни. Хронологія подій життя Віти Секвілл-ВестріквікРодинатворчість, нагородикоханнядім, мандрии189209 березня, народиласьдитинство в Ноул-хаусі190412знайомство з Вайолет Трефусіс19051330 вересня, смерть діда, Вільяма Едварда Секвілл-Веста1908163 вересня, смерть діда, Лайонела Секвілл-Веста1913211 жовтня, одруження з Гарольдом Ніколсоном1914226 серпня, народження сина, Бенедиктапереїзд до Лонг-Барн191522мертвонародження дитини19172419 січня, народження сина, Найджелапублікація «Вірші Сходу і Заходу»191825початок роману з Вайолет Трефусіс191926публікація першого роману «Спадщина»192026втеча до Парижу з Вайолет Трефусіс192533початок інтимної дружби з Вірджинією Вулф192633публікація поеми «Земля»роман з Мері Кемпбеллподорож до Тегерану192734премія Готорндена (за поему «Земля»)подорож до Тегерану192835смерть батька, Лайонела Едварда Секвілл-Веста193037публікація роману «Едвардіанці»початок роману з Гільдою Матесонпереїзд до Сиссінггерст193138публікація роману «Всіх пристрастей минулих»193341премія Готорндена (за збірку віршів)подорож до Північної Америки193442подорож до Італії19364330 січня, смерть матері, Вікторії Джозеф Секвілл-Вест193745публікація біографії «Пепіта»подорож до Алжиру194653публікація поеми «Сад» та отримання за неї премії Гайнеманн. починає вести колонку в «The Observer»194855нагородження Орденом Кавалерів Пошани195361одруження сина, Найджела195563одруження сина, Бенедиктанагородження медаллю Вітча195663народження онуки, Ванесси195765народження онука, Адама196168публікація останнього роману «В море віх не ставлять»1962702 червня, смерть
Літературна творчість
Віта Секвілл-Вест є авторкою понад 40 книг, серед яких проза і поезія, подорожні нотатки і біографії, історичні твори та книги про садівництво. Прагнення, виражене у щоденниковому записі, вона здійснювала з притаманною їй енергією, хоча внутрішні сумніви щодо себе як авторки терзали її завжди.
Найбільш оціненим за життя виявився її внесок у поезію, нині майже забуту. Байдужість до політики як до порожнього заняття, що не залишає сліду, робила її нездатною створювати соціально злободенні вірші. І хоча вірші «До ловчого» (To any M. F. H.) та «Виїзд з рушницею» (Out with a Gun), що виступають проти традицій англійського полювання, виражають її обурення існуванням кривавих видів спорту в світі, повному воєн, в цілому поетеса не бажала мати справи з політичними і соціальними реаліями. Поезія завжди була її найбільш інтимнішою творчістю, і саме поезія робила її по-справжньому щасливою. Але ставлення до власних поезій наповнювалося болісними переживаннями. Відсутність витонченості, зайва занудність, — вона вважала себе занадто старомодною. Про цю небезпеку попереджала її і Вірждинія Вулф, намагаючись підбадьорити подругу, але змінити себе Секвелл-Вест не могла.
Але саме за поезію Секвелл-Вест отримала дві свої літературні премії. Її вірші друкувалися в журналах, які ще за життя входили у збірки авторів-модерністів. Тим болючішим виявився для неї удар, коли в 1950 році її виключили зі списку поетів «», обраних для читання своїх творів королеві. З цього часу вона більше не писала віршів, двома трагедіями свого життя визнавши втрату Ноул-хауса і усвідомлення того, що вона не велика письменниця.
За життя Секвелл-Вест перевершувала Вірджинію Вульф за популярністю як письменниця. Однак згодом стало очевидним: вплив Вульф на літературу виявився набагато сильнішим. Так само як Франсес Конфорд і , Секвелл-Вест вельми успішно друкувалася і мала гарну репутацію, але надалі її творчість вважалася надто похмурою. Її вірші мали значне поширення через газети, радіо, публічні виступи, що не рятувало їх від критики таких експерименталістів, як Едіт Сітвелл. Пов'язана як з провідними представниками консервативного літературного істеблішменту, так і з інтелектуалами Блумзбері, Секвілл-Вест цілком відповідала поняттю «георгіанки»: її вірші включалися до , вона творила в період розквіту цього стилю (1910—1936), її творчості властиві як упорядкована стилістика, так і використання пасторальних мотивів.
Поема «Земля»