Мико́ла Пац (, ; бл. 1527–1585) — державний та церковний діяч Речі Посполитої.
Життєпис Представник литовсько-українського магнатського роду Паців гербу Ґоздава. Другий син Миколи Паца, Підляського воєводи, та Олександри Гольшанської (доньки Олександра Гольшанського, князя Степаньського). Народився близько 1527 року.
Спочатку обіймав посаду королівського секретаря. У 1557 році призначено польським королем і великим князем литовським Сигізмундом II Августом київським єпископом, але не був затверджений Папським престолом. 1561 року отримав у заставу поселення Фастів.
Перейшов з католицтва до кальвінізму, зберігши єпископське місце в сенаті Речі Посполитої. 1566 року випустив полемічний твір «Правдива істина релігійна», спрямований проти антитринітаріїв та социніан. 1569 підтримав укладання Люблінської унії.
Після смерті короля у 1572 році зазнав нападок папського нунція. У 1582 році під тиском нового короля Стефана Баторія мусив відмовитися від сану єпископа. 1583 року стає каштеляном Смоленська. Помер 1585 року.
Джерела Nitecki P., Biskupi Kościoła w Polsce w latach 965—1999, H. Gulbinowicz, Warszawa: «Pax», 2000, ISBN 83-211-1311-7 Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — Мінск: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — 788 с.: іл. ISBN 985-11-0378-0.