Good Singin' Good Playin' — одинадцятий студійний альбом американського рок-гурту Grand Funk Railroad, випущений 9 серпня 1976 року в США та Канаді лейблом MCA Records, а в інших країнах світу — британським лейблом EMI. Альбом став останнім релізом гурту перед його розпадом. Продюсером платівки з власної ініціативи став Френк Заппа, який також узяв участь у записі як бек-вокаліст і сесійний гітарист. Після виходу альбому музиканти відмовилися від концертного туру та подальшої співпраці, і колектив не випускав нових студійних альбомів до свого короткого возз'єднання через п'ять років. Критика Попри сподівання на комерційний успіх, Good Singin' Good Playin' мав слабкі продажі й досяг лише 52-го місця в чарті Billboard Top 200Grand Funk Railroad, Good Singin, Good Playing Chart Position Retrieved March 25, 2015. Відомий американський музичний критик Джефф Бургер (англ. Jeff Burger) у своїй рецензії зазначивMusic Review: Grand Funk—’Good Singin’, Good Playin’? Um, No Retrieved January 14, 2025:Значною мірою завдяки продюсуванню Френка Заппи та певній зрілості гурту, платівка Good Singin’, Good Playin’, можливо, стала найбільш витонченою роботою Grand Funk Railroad на той час. Утім, попри це, на альбомі немає жодної мелодії, що врізається в пам'ять, і майже нічого з того, що обіцяє його самовпевнена назва.

З часом з'явилися й більш прихильні відгуки. Зокрема, у 2012 році оглядачка Беверлі Патерсон (англ. Beverly Paterson) на сторінках видання Something Else! писалаOn Second Thought: Grand Funk Railroad – Good Singin’ Good Playin’ (1976) Retrieved January 14, 2025:Good Singin’ Good Playin’ — не з найкращих альбомів Grand Funk Railroad, але факт, що він проігнорований та недооцінений; і він точно виправдовує свою назву.

Список композицій Хоча жодна з композицій Good Singin' Good Playin''' не відтворює інтенсивності попередніх хітів Grand Funk, таких як Rock 'N Roll Soul чи We're an American Band, матеріал платівки вирізняється мелодійністю та доступністю. Однією з характерних рис альбому є стилістичний ухил у бік поп-металу, хоча альбом було записано ще до того, як цей термін набув широкого вжитку.

Основна версія альбому складається з 11 треків. Пізніше, під час перевидання на CD у 1999 році, до нього було включено бонус-трек Rubberneck, що збільшило загальну тривалість до 51 хвилини 12 секунд.

Одна з пісень, записаних під час студійних сесій, які продюсував Френк Заппа, — «Queen Bee» — не увійшла до оригінального трек-листа Good Singin', Good Playin. Композиція вперше з'явилась лише у 1981 році в альбомі повернення Grand Funk Lives. Попри це, її походження безпосередньо пов’язане з роботою над матеріалом гурту в 1976 році. Записана в A Squared Studio, вона в подальшому за сприяння музичного продюсера стала саундтреком до мультфільму «Heavy Metal».

Про кавер Can You Do It Як і в низці попередніх релізів, музиканти Grand Funk включили до альбому композицію сторонніх авторів — Can You Do It, пісню, вперше записану гуртом для лейблу Motown Records у 1964 році. Цікаво, що співавтором композиції була Тельма Кулеман (), перша дружина , засновника Motown.

Пісня стала частиною «традиції каверів», яку Дон Брюер активно просував у 70-х роках. Він прагнув зробити звучання гурту більш комерційним та радіоформатним, що нерідко призводило до суперечок із Марком Фарнером. Раніше такий підхід уже приносив колективу величезний успіх із композиціями The Loco-Motion та Some Kind of Wonderful. І хоча Фарнер спочатку скептично ставився до зміни курсу на поп-рок, він визнавав, що саме ці пропозиції Брюера забезпечували гурту високі позиції у чартах.

У версії 1976 року вокальні партії в Can You Do It розділили між собою Фарнер та Брюер, що було характерним для багатьох хітів Grand Funk того періоду. Хоча на самому початку пісні чути ще й голос Френка Заппи, коли він вигукує «Oh my God!» («О боже мій!»); з цього моменту гурт починає грати особливо несамовито.

Пісня була випущена як перший сингл у липні 1976 року. Вона провела в чарті Billboard Hot 100 шість тижнів, піднявшись до 45-ї позиції, і стала останнім хітом гурту, що потрапив до цього хіт-парадуGrand Funk Railroad Chart History (Hot 100) Retrieved January 14, 2025.

Склад Марк Фарнер — гітара, вокал; піаніно на «Just Couldn’t Wait» і «Don't Let 'Em Take Your Gun» Дон Брюер — ударні, перкусія, вокал Мел Шахер — бас-гітара, бек-вокал Крейг Фрост — електроорган, бек-вокал Френк Заппа — продюсер, гітара в «Out to Get You», бек-вокал на «Rubberneck» Лілі Томлін — бек-вокал в «Out to Get You»

Виробництво Енді Кавальєрі () — менеджер проєкту Джордж Осакі () — артдиректор прокту () — фотограф та дизайнер обкладинки альбому Френк Заппа — звукорежисер студії «The Swamp» Марк Стеббедс () — асистент режисера студії «The Swamp» Деві Мойр () — звукорежисер запису вокалу студії «Record Plant» Майкл Браунштейн () — аудіоінженер студії «Record Plant» Джон Ґолден () майстер-інженер студії «Kendun Recorders»

Менеджмент Відсутність у титрах альбому Good Singin', Good Playin''' була викликана зростанням творчих та особистих розбіжностей із барабанщиком Доном Брюером. Вона відкрито заявляла, що пішла з посади співменеджера, оскільки Брюер прагнув одноосібного контролю над гуртом, з чим вона була категорично не згодна. За її словами, він не поважав її творчих ідей. Сама Ґолдсміт пізніше зазначала, що вважала Марка Фарнера «душею» гурту, тоді як дії Брюера, на її думку, вели колектив до занепаду.

Хоча Лінн Ґолдсміт та Енді Кавальєрі були подружжям і бізнес-партнерами, у цей період їхні шляхи в управлінні комерційною діяльністю Grand Funk розійшлися. Енді залишився в титрах альбому як менеджер, тоді як Ґолдсміт зосередилася на власній кар'єрі фотографа.

Запис Для роботи над альбомом Good Singin', Good Playin Френк Заппа особисто приїхав на студію-ферму Марка Фарнера, яку той придбав у 1970 році. Це був маєток площею близько 200 акрів у сільській місцевості Паршаллвілл (штат Мічиган). Оскільки місцевість була лісистою та болотистою, саму садибу і побудовану в ній студію швидко охрестили «The Swamp» («Болото»).

Саме там Заппа керував записом основних інструментальних партій (basic tracks), паралельно розважаючись у глушині Мічигану. Місцеві легенди згадують, як Фарнер навіть вчив ексцентричного гостя стріляти з рушниці на задньому дворі.

Музиканти згадували, що робота на домашній фермі дозволяла їм уникати тиску великих комерційних студій. Проте для фінального доопрацювання вокалу та зведення (re-mix) усіх доріжок в один стереофайл гурт разом із Заппою вирушив до Лос-Анджелеса на знамениту студію Record Plant.

Згодом готовий магнітофонний запис потрапив до рук майстер-інженера Джона Ґолдена () у студію Kendun Recorders (Бербанк). Він виконав фінальну аудіообробку альбому: провів мастерінг та нарізав лаковий майстер-диск (lacquer). Тільки після цього металеві матриці передали на завод MCA Records у Пінкнівіллі, де й відштампували фінальний тираж вінілових платівок.

Примітки

Література Billy James, An American Band: The Story of Grand Funk Railroad // SAF Publishing, ISBN:9780946719266 — 1999 Barry Miles, Frank Zappa // Atlantic Books, ISBN: 9781782396789 — 2014