Династія Сун (960–1279 рр. До н. е.) зробила значний внесок у  найважливіші технологічні досягнення в історії Китаю, багато з яких здійсьнювались талановитими державними діячами, призваних та відібраних урядом за допомогою державних іспитів. Винахідливість передового машинобудування має давню традицію в Китаї. Інженер Сонг Су Сонг визнав, що він та його сучасники базувались на досягненнях давніх людей, таких як Чжан Хен (78–139), астроном, винахідник та ранній майстер механічних передач. Застосування рухомого друку сприяло вже широко розповсюдженому використання шліфуванню деревини для навчання та розваг конфуціанських студентів та широких мас. Застосування нової зброї із застосуванням пороху дозволило Сонгу здолати своїх бойових ворогів — Ляо, Західна Ся і Джин з такою зброєю як гармати — допоки він не зазнає невдачі від монгольських сил Кублай-хана наприкінці 13 століття. Визначні досягнення в галузі громадського будівництва, мореплавства та металургії були досягнуті в Династії Сун, а також запровадження вітряного млина в Китаї протягом тринадцятого століття. Ці досягнення, разом із введенням паперових грошей, допомогли різко змінити та підтримати економіку династії Сун.

Ручний друк Технологію друку набору ручного типу була винайдена Бі Шен (毕 升; 990—1051) у 11 столітті. Твір Бі Шен був написаний Шен Куо в «Нарисах басейну мрії» (Менгсі Бітан). Ручний тип друку, разом із ксилографією, підвищив грамотність із масовим виробництвом друкованих матеріалів. Це означало, що батьки можуть заохочувати синів вчитися читати та писати, і як наслідок мати змогу скласти державний іспит.

Друкарство рухомого типу було вдосконалено ще в епоху Хосеона в Кореї, де в 1234 році поміщались печені глиняні символи Бі Шен на символи з металу. Пізніше ручний тип друку Бі Шен був покращений Ван Чженом (1290—1333), який винайшов дерев'яні рухомі символи 1298 р. І Хуа Суй (1439—1513), який винайшов бронзовий рухомий тип друк у Китаї в 1490 році; проте корейці вже мали такий тип друку до Хуа Суй, і навіть Ван Чжень експериментував з рухомим металом з олов'яного металу. Незважаючи на те, що ручне друкування та шліфування деревини залишатиметься домінуючими видами друкарства протягом століть, європейські друкарські верстати (використовуючи елліністичний шнековий прес) зрештою були адаптовані країнами Східної Азії.

Масове виробництво паперу для друку письма вже було добре налагоджене в Китаї. Процес виготовлення паперу був удосконалений та стандартизований придворним євнухом династії Хань Кай Луном (50–121) у 105 році і широко використовувався для письма ще в 3 столітті. Династія Сун була першою у світі династією, яка випускала паперові гроші — банкноти. Туалетний папір був у Китаї загально вживанним з VI століття, паперові пакетики для збереження аромату чайного листя до 7 століття  та державні чиновники династії Сун, які зробили великий внесок у розвиток цєї сфери, були винагороджені судом подарунками — паперовими грошима, загорнуті у паперові конверти. У династії Сун були також розвинуті незалежні та урядові спонсоровані галузі для задоволення потреб населення, яке досягло понад 100 мільйонів. Наприклад, тільки для друку паперових грошей суд династії Сун створив кілька фабрик у містах Хуйчжоу, Ченду, Ханчжоу та Анкі. Кількість робочої сили, зайнятої на фабриках паперових грошей, була досить великою, оскільки в 1175 р. Було зафіксовано, що на одному заводі в Ханчжоу працювало більше тисячі робітників на день.

Література

У китайській літературі того часу було багато описів щодо операцій та роботи морських ім того, Чжу Ю написав про водонепроникні перегородки в корпусах кораблів для того, щоб корабель не затонув при пошкодженні, про підтягнуті матові вітрила та практику використання сили вітру.  Для підтвердження Чжу Ю також писав про кораблі династії Сонг із відсіками корпусу, у 1973 році торговельне судно пісні шириною 78 футів (24 м), шириною 29 футів (8,8 м). 1277 р. Його витягнули з води біля південного узбережжя Китаю, що містило у своєму корпусі 12 приміщень та перегородки. Морська культура в період Пісні була підсилена цими новими технологіями, а також збільшенням річкового та канального руху. Навколо було бурхливе відображення державних транспортних суден із збором податків, суден і барж, приватних судноплавчих суден, безлічі зайнятих рибалок у невеликих рибальських човнах, а також багатих людей, які насолоджувались благами своїх розкішних приватних яхт. Крім Чжу Ю, були й інші видатні китайські автори, які цікавились морськими технологіями. У 1178 році митник Гуанчжоу Чжоу Куфей, який писав у Лінгвай-Дайді про арабську торгівлю рабами африканців аж до Мадагаскару, розповідав про китайські морські кораблі, про їх розміри, довговічність в морі та життям лююдей: Кораблі, що плавають по південному морю та на південь схожі на будинки. Коли їх вітрила розпрямляються, вони схожі на великі хмари на небі. Їх штурвали були довжиною в кілька десятків футів. Одномісний корабель перевозив кілька сотень чоловіків і має в магазинах річний запас зерна. Свиней годують і на фермі вино бродить. Ніхто не разує загиблих чи живих, нема дороги назад на материк, коли люди вирушають на море Керули. У світанку, коли на борту корабля звучить гонг, тварини можуть їсти, а екіпаж та пасажири забувають про всі небезпеки. Для тих, хто перебуває на борту, все приховано і втрачено в космосі, горах, визначних пам'ятках та країнах іноземців. Судноводець може сказати: «Щоб зробити таку і таку країну зі сприятливим вітром за стільки днів нам слід побачити таку і таку гору, (тоді) корабель повинен керувати в такому і такому напрямку». Але раптом вітер може стихнути і може бути недостатньо сильним, щоб дозволити побачити гору цього дня; в такому випадку підшипники, можливо, доведеться міняти. А судно (з іншого боку) може переноситися далеко за межі (орієнтир) і може втрачати свої підшипники. Може виникнути буря, корабель може бути хитатись туди-сюди, він може наткнутись на косяки або на підводні скелі, тоді він може бути розбитий до самих дахів (своїх палуб). Великому кораблі з важким вантажем нема чого боятися у відкритому морі, але, скоріше, на мілководді воно спіткає горе.Пізніше мусульманський марокканський берберський мандрівник Ібн Баттута (1304—1377) більш детально писав про китайські вітрильні судна, ніж Чжоу Куфей. Він зазначив, що в морях Китаю та навколо нього використовувались лише окремі китайські старі човни, які плавали водами. Він зазначив, що найбільше цей тип китайських кораблів хвалився загалом дванадцятьма вітрильними мачтами, а менші — трьома. На китайських кораблях та їх екіпажах Ібн Баттута заявив: Вітрила цих суден виготовлені із смужок бамбука. Моряки ніколи їх не опускають, змінюють напрямок їх відповідно до того, чи вітер дме з одного чи іншого боку. Коли кораблі кидають якір, вітрила залишають стояти на вітрі. На кожному з цих кораблів працюють 1000 чоловіків, 600 моряків та 400 морських піхотинців, серед яких є лучники та арбалетчики, оснащені щитами, та чоловіки, які кидають (горщики) нафти. Кожне велике судно супроводжується трьома іншими, «нісфі», «тилті» та «рубіном» (f кінцева примітка: вершник, невеликий човен, оснащений кермом, і гребний човен). Ці судна ніде не виготовлені, окрім міста Зайтон (Куанджоу) в Китаї або в Сін-Кілані, що є тим же самим, що і Син аль-Сін (Гуанчжоу).

Потім Ібн Баттута продовжив опис засобів їх побудови та точних зображень окремих перегородок у корпусах кораблів:Це спосіб їх виготовлення; дві (паралельні) стіни з дуже товстих дерев'яних (дощок) підняті, а поперек між ними розміщені дуже товсті дошки (перегородки), закріплені поздовжньо та поперечно за допомогою великих цвяхів, довжиною кожна три вушка. Коли такі стіни побудовані таким чином, встановлюється нижня палуба, і корабель запускається до того, як верхні роботи закінчаться. Шматочки деревини та ті частини корпусу, біля води (-ліній) служать для екіпажу для миття та виконання природних потреб. З боків цих шматочків дерева також є весла; вони такі великі, як щогли, і над ними працюють 10 чи 15 чоловіків (кожен), які веслують стоячи. Хоча Ібн Баттута згадував вітрильну команду, він далі описав розміри суден, а також розкішні купецькі каюти на борту:На суднах є чотири палуби, на яких є кабіни та салони для торговців. Деякі з цих «місрій» містять шафи та інші зручності; у них є двері, які можна закрити. Торговці беруть із собою своїх дружин та наложниць. Часто трапляється так, що людина може перебувати у своїй кабіні, і інші про це можуть навіть не знати, і вони не бачитимуть людину цю, поки судно не прибуде в якийсь порт. Моряки теж мають своїх дітей у таких кабінах; і (в деяких частинах корабля) вони вирощують садові трави, овочі та імбир у дерев'яних діжках. Командир такого судна — великий емір; Коли він ступає на землю, лучники та Ефіопи (тобто чорні раби, але в Китаї ці озброєні особи, швидше за все, були б малайцями), йдуть перед ним, несучи колючки та мечі, з ударними барабанами та трубами. Коли він приїжджає до пансіонату, де він повинен зупинитися, вони встановлюють свої коси з обох боків воріт і встановлюють охорону протягом усього його відвідування.

Енергія вітру Ефект енергії вітру цінувався в Китаї задовго до впровадження млина у період Пісні. Невідомо, коли стародавні китайці використовували свої найперші надувні сильфони як вітродувні машини для печей. Можливо, вони існували ще за часів династії Шан (1600 р. до н. е. — 1050 р. до н. е.) завдяки складній технології злиття бронзи, що існувала у той період. Вони використовувались з моменту появи доменної печі в Китаї у VI столітті до н. е. оскільки чавунні сільськогосподарські прилади та зброя були широко розповсюдженими у V столітті до н. е. В 31, урядовий префект та інженер Ду Ши(помер у 38) використовували горизонтальні водяні колеса і складну механічну редукторну систему для управління великими сильфонами, які нагрівали доменну піч при виплавці чавуну. Сильфон продовжував використовуватись у металургії, однак були виявлені та використані інші джерела вітроенергетики. Ремісник з династії Хан Дін Хуан (фл. 180) став першопрохідником не тільки винаходу карданної підвіски, але й поворотного вентилятора, який можна було використовувати як простий кондиціонер. Для цього встановлювались  сім коліс, кожне діаметром близько 3 м (10 футів) і працювало вручну, але палаци династії Тан (618—907) містили поворотні вентилятори для кондиціонування повітря, а в династії Сонг — штат Нудхем "ефект холодоагенту від штучної тяги оцінюється все ширше ". Була також заплутана китайська машина обертання вентиляторів, яка зображена в сільськогосподарському трактаті Ван Чжена про Нонгу Шу 1313 р. (хоча найдавніше зображення виграшної машини походила від моделі гробниць династії Хан, що датувалася від II століття до н. е. до ІІ століття). Після цих нововведень вітряк був остаточно представлений Китаю на початку 13 століття через династію Цзінь на півночі Китаю, в період пізньої династії Сун.

Перський вчений Алі ібн Сал Раббан аль-Табарі писав c. 850, що раніше Халіф Умар ібн аль-Хаттаб був убитий у 644 році техніком Абу Лу'луа, який стверджував, що будує млини, керовані силою вітру. Більш надійними були вітряні млини братів Бану-Муса (850—870), в той же час як є кілька авторів, що підтверджують вітряні млини Сістану (Іран), написані Абу Ішак аль-Істахрі та Абу аль-Касім ібн Хаукал. Північні китайці, за правління династії Юрчен Цзінь, ознайомилися з вітряками ісламського світу на початку 13 століття. Це можна прослідкувати в оповіданні про Шу Чжай Лао Сюе Конг Тан (Збірник переговорів вивченого старого чоловіка студії Шу), написаному Шен Руозі. У ньому написано: