Строганови чи Строгонови (рос. Строгановы, Строгоновы) — шляхетський рід російських промисловців і поміщиків, що поклав початок поколінню видатних магнатів і державних діячів XVI—ХХ ст. Від XVIII століття — барони й графи Російської імперії. Забудовники Уралу й території Сибіру, засновники строгановської школи іконопису й архітектури тощо. За чоловічою лінією графський рід припинився 1923 року.
Історія роду
Походження XVIII століття голландські вчені Ніколаас Вітсен й Ісаак Масса встановилиКупцов И. В. Род Строгановых. — Челябинск: Изд-во «Каменный пояс», 2005. — 224 с., ил. — С. 6, що родоначальником роду Строганових був татарин, який прибув до Великого князівства Московського й при хрещенні одержав ім'я Спиридон. Він одружився з родичкою московського князя Дмитра Донського, але незабаром потрапив у полон до татар, де був жорстоко катований і вбитий 1395 рокуГавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 7 — 8. Спиридон мав сина Кузьму (Козьма, 1381—1445), який після смерті батька отримав прізвище Строганов (Строгонов)Гавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 8. Цю версію відкинув Микола Карамзін, який не заперечував походження Строганова із Золотої Орди, але факт «стругання» Спиридона, вважав байкою, яку було згодом спростовано повністю.
У середині XIX — на початку XX ст. дослідники вважали, що рід Строганових походить від заможних громадян Великого Новгорода. Цю гіпотезу висунув історик й археограф Микола Устрялов досліджуючи родовід Строганових на замовлення графині Софії Володимировни Строганової.
Помилковість версії Миколи Устрялова доводив історик Андрій Введенський, який вважав, що свій рід Строганови ведуть від поморів із північно-західного району сучасної Російської Федерації. Цю версію підтримували й радянські історіографи.
Управитель пермського маєтку Строганових у 1836—1856 рр. Федір Олексійович Волегов зазначав, що Строганови походять від Спиридона, онук якого Лука Кузьмич (1428—1478) викупив із татарського полону московського князя Василя ТемногоГавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 9. Близько 1488 року Федір Лукич Строганов, у чернецтві Феодосій, правнук Спиридона, оселився в місті Сольвичегодськ і помер 17 березня 1497Выписка из Сольвычегорского синодика Строгановых // Дмитриев А. А. Пермская старина. — Пермь, 1895. — Вып. 4. — С. 175—184. У нього було четверо синів — Степан, Осип, Володимир й Оникій. У перших трьох синів Федора не було дітей і тому, саме молодший син Оникій продовжив рід Строганових.
Діяльність
У Сольвичегодську Оникій (Анико, Аникій, Іоаникій) Федорович Строганов (1488—1569) заснував соляне виробництво. Більшість історичних джерел вказує, що це відбулося 1515 року, коли йому було 18 років. У книзі Андрія Введенського «Торговий дім XVI—XVII ст.» (1924) зазначено, що 18 лютого 1526 року Оникій «купив у Ф. Я. Бізимова третину варниці без солеварної сковороди (цирени) і третину варничного місця за дві гривні»; 15 липня 1540 року — «у В. і Д. Вароницьких варницю із циреном і місцем за сімнадцять рублів»; 1550 року отримав грамоту царя Івана IV «на порожнє місце під варницю з пільгами на шість років».
9 квітня 1517 року сини Федора Лукича Строганова — Осип, Степан і Володимир отримали від князя Василя Івановича жалувану грамоту на «Сіль Качаловську».
Анікий Федорович, як меценат і людина культури був засновком бібліотеки, сприяв навчанню іконопису, спорудив власний палац, заклав фундамент Благовіщенського собору в Сольвичегодську.
В Оникія було троє синів:
Яків (помер 1579) — мав сина Максима (1557—1631) і двох онуків: Максима (1603—1627) і Івана (помер 1647). Родова гілка за чоловічою лінією згасла після смерті Данила Івановича (1623—1668); Григорій (помер 1578) — мав єдиного сина Микиту (1562—1616), що був неодружений; Семен (помер 1586) — батько двох синів Андрія (1581—1649) і Петра (1583—1639), від яких походять інші СтрогановиГавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 10.
4 квітня 1558 року цар Іван Васильович подарував другому синові Григорію Оникійовичу величезну територію землі Уральського Прикам'я обабіч річки Ками (3,5 млн десятин «пустинних земель» від річки Лисьви до річки Чусової) .
16 серпня 1566 року землі Строганових за спеціальним наказом Івана Грозного потрапили під опричнину (1565—1572 рр.) .
25 березня 1568 року старший син Оникія — Яків, отримав жалувану грамоту на землі вздовж річки Чусова (1568 р. у місті Казані згадується про двір Оникія Строганова).
Родина Строганових, у межах своїх володінь, сприяла розвитку землеробства, соляній, рибній, мисливській і гірничорудній промисловість, будувала міста й фортеці, придушувала невдоволення місцевого населення за допомогою своїх військових дружин, завойовувала території Передуралля, Уралу й Сибіру. Крім того, Строганови займалися вирощуванням перлів, торгували зерном і хутром, надавали грошові позики, розширювали транспортну галузь, займались доставкою товарів до Центральної Європи.
Ненаситні російські царі прагнуть завоювати ще більше територій. Однак на шляху росіян до омріяних нових земель опинилися дикі племена Сибіру. Кривава війна проти місцевого населення розтягнулася на кілька століть. Відомо, що 1572 року черемиський хан Кучум, при підтримці місцевих народностей напали на пермські вотчини Строганових. Вони спалили декілька сіл, пограбували й вбили «торгових людей». Видана царська грамота від 6 серпня 1572 року передбачала план придушення повсталих черемисівМ. Гавлин. Российские предприниматели и меценаты. — Москва: Дрофа, 2009. — С. 30—432 с. — ISBN 978-5-358-06161-3. і тому, Строганови власними зусиллями вдалося вгамувати бунт. Вони повідомили царю про непокору хана Кучума й небажання ногайців, вотяків, остяків і черемисів платити данину Москві. 1574 року на прохання Строганових царською грамотою для подальшого розвитку і розширення території Уральського краю родині було виділено землі обабіч річки Тобол. Через постійні набіги з боку населення, що не сприяли розвитку господарства родини Строганових, цар дозволив їм найняти власне військо (1574). У той час до рук Строганових стікалися усі кошти від торгівлі з Китаєм.1578 року родина вирішила залучити для безпеки своїх володінь донських козаків, ватажком яких був колишній розбійник Єрмак. Строганови надіслали йому грамоту у квітні 1579 року з проханням: «Маємо фортеці й землі, але не маємо війська, йдіть до нас обороняти Велику Перм і східній край християн». У червні того ж року Єрмак із дружиною донських козаків прибув до Пермського краю. Найманці одержували 20 тис. рублів (тоді величезна сума) за криваве поневолення вогулів й інших народностей. Семен Оникійович Строганов й онуки Оникія — Максим Якович Строганов (син Якова) і Микита Григорович Строганов (син Григорія) 1581 року залучили Єрмака з найманим військом і до Сибірський походуИменитые люди, бароны и графы Строгановы. — Пермь, 1996.. Микола Карамзін назвав Семена Оникійовича Строганова «російським Пісарро».
Через вбивство Семена Оникійовича рід Строганових очолила його друга дружина — Євдокія Нестерівна Строганова (уроджена Лачинова, боярська дочка, у чернецтві Єфросинія; 1 квітня 1561—19 (29) листопада 1638). Усі відомі нащадки Строганових походили від цього подружжя і, крім того, Лачинова доводилася сестрою солікамського воєводиКосмовская А. А. Воеводы и Строгановы в пермском Прикамье в XVII в. // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. — 2014. — № 6-1 (44). — С. 90. Інші родові гілки Строганових перервались ще в XVII столітті, крім «окрестьянівшихся»Крестьянская ветвь Строгановых началась от дяди Семёна Аникеевича — Афанасия Владимировича Строганова..
Смутні часи тільки зміцнили позиції Строганових, а їхні володіння не постраждали від розгромів. 1605 року Строганови та їх піддані покірно присягнули Лжедмитрію IГавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 22 — 23. 1609 року на прохання майбутнього московського царя, Василя Шуйського, вони відправили наймане військо до Москви для захисту від Лжедмитрія II. Максим Строганов отримав листа від князя Михайла Скопіна-Шуйського з проханням надати кошти для утримання армії. Строганови негайно виділили 1000 рублів, а згодом ще 1500 рублівМ. Гавлин. Российские предприниматели и меценаты. — Москва: Дрофа, 2009. — С. 40—432 с. — ISBN 978-5-358-06161-3..
Грамотою царя Василя Шуйського від 23 лютого (5 березня) 1610 року Микита Григорович Строганов, а від 29 травня (8 червня) 1610 року — Андрій (1581—1649) і Петро (1583—1639) Семеновичи Строганови, за старанну службу царю і Вітчизні в часи державної смути й за грошові позички (близько 842 тисяч рублів) були відзначені особливим титулом «імениті люди». Строганови посідали привілейовані місця на урочистих царських обідах поруч з боярами Патріархату Московського в XVII століттіГавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 26 — 27. Про їх високе становище в Московському царстві свідчить і той факт, що Соборним уложенням 1649 року царя Олексія Михайловича (розділ X, ст. 94) честь «іменитих людей Строганових» оберігалась персонально й за образу представників роду встановлювався окремий штраф у сумі 100 рублів.
У XVII столітті родина Строганових сприяла розвитку соляної промисловості в районі Солікамська, що стало головним джерелом їхнього достатку. При цьому Строганови продовжили надавали фінансову допомогу царям Московського царства — на Смоленську війну й на Московсько-польську війну 1654—1667 рр.Гавлин М. Л. Из истории российского предпринимательства: Династия Строгановых. Научно-аналитический обзор. — М.: ИНИОН РАН, 2002. — С. 24 — 25.
Землі, що були поділені між спадкоємцями дітей Оникія Строганова, об'єднав у 80-х роках XVII століття Григорій Строганов (1656—1715), син Дмитрія Андрійовича (помер 1673) й онук Андрія Семеновича. Він отримав вісім царських грамот, шість з яких, передавали йому землі й нерухомість у Прикам'ї:
землі обабіч р. Весляна (1685) землі обабіч р. Яйве (1688) землі обабіч р. Лолог (1694) Ленвенське соляне виробництво (1697) Зирянське соляне виробництво (1701) землі обабіч річок Обве, Косьве й Іньве (1702).
Загальна площа пермського маєтку Григорія Строганова до його смерті 1715 року складала 6 млн 639 тис. десятин земліВолегов Ф. А. Историко-статические таблицы на Пермские имения господ Строгановых с 1558 по 1856 год // Памятная книжка и адрес-календарь Пермской губернии на 1889 год. — Пермь, 1888..
Дворянство Під час Північної війни (1700—1721) родина Строганових надавала значні кошти цареві Петру I, заснувала заводи і фабрики на Уралі.
1722 року Олександру (1698—1754), Миколі (1700—1758) й Сергію (1707—1756) Григоровичам Строгановим були надані баронські титули, а звання «іменитих людей» з них було знято. Микола Григорович мав сина Олександра (1740—1789). У барона Сергія Григоровича був також син Олександр (1733—1811).