Права жінок в Ірані — становище жінки в іранському суспільстві та система правил і норм, що регулюють взаємодію жінок із соціальними інституціями. Традиційно домінантна роль в іранському суспільстві відводиться чоловікові, патріархат, як частина ісламської релігії підтримується в сучасному Ірані на державному рівні. В даний час Іран займає 154 місце з 164 країн за індексом гендерного розвитку.
Історія
Доісламська епоха
Під час археологічних розкопок в залишках давнього перського міста Шахрі-Сухте було виявлено, що перські жінки VI—III століття до нашої ери володіли високим суспільним і господарським статусом: 90 % знайдених могил виявилися жіночими. У стародавньому царстві жінки становили 60 % населення міста, вони були відповідальними за господарське і адміністративне управління та головували у торгівлі. З досліджень можна зробити припущення, що в суспільстві Шахрі-Сухте жінки мали вищий суспільний статус, ніж чоловіки. При цьому давнє місто не було винятком на близькому сході, оскільки жіноче панування або рівноправність були широко розповсюджені в епоху ведизму на півночі Індії, при цьому вчення авести стверджує, що жінка повинна підкорятися чоловіку, але це в жодному разі не давало йому права пригнічувати її особистість і право на вибір p. 59..
В державі Ахеменідів у Персеполі жінки умовно ділилися на 3 групи: «муту» (простолюдинки), «ірти» (неодружені дівчата зі знатних родів) і «дуксис» (одружені). Останні володіли найвищим становищем серед жінок у суспільстві. За літописами стає зрозуміло, що знатні жінки багато подорожували і навіть зводили власні двори. Цариця та її фрейліни влаштовували спортивні змагання з поло проти короля і його придворних. Фактично найбільшою владою могла бути наділена мати царя, однак вона не могла сама вибирати спадкоємця трону. — «„exercised by the Persian king's mother were set by the monarch himself“».. Відомості щодо того, який статус мали жінки незнатного роду, відсутні, але відомо, що вони могли різнитися залежно від виду діяльності жінки або її чоловіка/сім'ї. У царстві практично всі види зайнятості були розділені на жіночі й чоловічі, за рідкісними винятками. Якщо в одній роботі були задіяні і чоловіки і жінки, жінки отримували трохи меншу платню, хоча зустрічалися випадки, коли меншу платню отримував чоловік. У царстві працювали жінки-керівниці і фахівчині, чий статус безпосередньо залежав від знань і досвіду. Найпрестижнішою і високооплачуваною професією для жінки вважалася «арашшара» (велика начальниця), яка керувала великими групами жінок, дітей або й чоловіків. Її зарплатня була однією з кращих у царстві. Високою пошаною користувалися вагітні жінки і жінки з маленькими дітьми.
Відомо, що в імперії Сасанідів кілька років правила Борандохт. Також під час війни з римлянами багато перських жінок билися нарівні з чоловіками pp. 24, 67, 184, 197 and 307.. Жінки зображувалися на багатьох перських мініатюрах і в живописуToward an aesthetic of Persian painting. Early Islamic Art, 650—1100. Oleg Grabar. p.213-214. За ним можна судити про жіночий одяг в різні часові періодиWomen's Costume of the Near and Middle East. Jennifer M. Scarce. 2003, p.134. У серед римських солдатів юних перських дів вважали кращими трофеями.
Ісламська епоха Після арабського вторгнення в VII столітті імперія Сасанідів упала. Протягом восьми століть аж до утворення Перської монархії територія колишньої імперії була ареною кривавих міжусобиць між панівними арабськими кланами, а пізніше тюркськими і могольскими загарбниками, які прийшли зі сходу. З цього періоду збереглося мало джерел, що розповідають про жінок у перському суспільстві. Відомо, що в ранній ісламський період у літературі присутні мусульманки благородного походження. Також жінки володіли широкими громадськими та політичними правами, яких їм надали могольські завойовники. Жінки в епоху Тимуридів брали активну участь у політичному житті, були присутні на світських святах і навіть могли бути архітекторками. Багато дворянок володіли величезною владою в колі своїх кланів і могли впливати на їх рішення і навіть долю.
Відомо, що перські танцюристки високо цінувалися в китайської династії Тан, часто вони виконували танці для клієнтів. Перських танцюристок оспівували у своїх віршах багато китайських поетів. Особливо високо цінувалися дівчата зі світлим волоссям і очима. Китайські правителі могли тримати перських жінок у своїх гаремах. Відомі випадки, коли в епоху п'яти династій і десяти царств китайські монархи одружувалися з перськими танцюристками. З часом вираз перська жінка (波斯婦) став позначати будь-яку іноземку недалекосхідного походження.
В епоху правління Сафавідів протягом XVI—XVIII століть серед дворянства виникає практика самітництва жінок. Західні гості відзначали, що вкрай рідко зустрічалися з жінками, оскільки ті завжди перебували у своїх жіночих половинах і уникали спілкування з незнайомими чоловіками. Умовно жінки ділилися на 6 основних груп: дворянки або дружини багатіїв; простолюдинки або представниці кочівних племен; жінки, що займалися промисловою діяльністю або прикладним мистецтвом; жінки, що уклали тимчасовий шлюб; рабині і повії. Тоді для жінки одружитися з грузином або черкесом було більш пріоритетним, ніж із персом, оскільки перші вважались привабливішими і благонадійнішими. Дівчина до шлюбу повинна була обов'язково зберігати цноту, в той час як для хлопців бажано було вже мати деякий сексуальний досвід. Одружена жінка була зобов'язана віддати своє тіло і душу чоловікові, бути в усьому покірною і смиренною. Процес розлучення і повторний шлюб був дуже простим, при цьому чоловік, розлучений з дружиною за її ініціативою, отримував тавро ганьби в суспільстві. Тому на розлучення подавали переважно чоловіки, і за законом вони були зобов'язані повернути дружині придане. В країні була поширена проституція; якщо повія вміла до того ж гарно танцювати і грати на музичному інструменті, її професія ставала почесною: вона могла отримувати великі гроші, обслуговуючи знать. Відомо, що шах мав 24 найталановитіших повій-виконавиць. За словами європейських мандрівників, ніде, окрім Сафавідського царства, проституція не процвітала в таких розмірах, тому тут повії вимагали значно більше грошей, ніж, наприклад, у Європі.
Жінок в епоху Сафавідів дуже часто зображували на перських мініатюрах, найчастіше у придворному середовищі, де вони, звільнившись від вуалі, проводили свій час на жіночій половині або де-небудь на природі у відокремленому куточку. Часто художники зображували сцени випадкового зіткнення жінки з незнайомим юнаком або як жінка підслуховує розмови чоловіків. Крім цього, вони могли зображати таємні зустрічі безнадійно закоханих молодих людей. Незважаючи на самітництво, знатні жінки вивчали математику, астрономію, фізику, мову і інші науки.
В епоху царювання Каджарів у XIX столітті жінки почали виявляти громадську активність і стали вимагати від держави створення жіночих освітніх установ для дівчаток недворянського походження. Ініціатива зустрічала відсіч з боку ісламського духовенства країни, проте 1865 року за ініціативою Сафієх Єзді, дружини шейха Мохаммеда Єзді, була відкрита перша школа для дівчаток. Сафієх особисто підготувала 66 жінок, які стали вчительками в школі, і сама поширювала на лекціях ідеї жіночої рівноправності. На рубежі XX століття стали з'являтися перші журналістки і письменниці, 1907 року почав виходити перший жіночий журнал «Данеш», незабаром у найбільших містах стали випускатися десятки різних видань жіночої тематики.
Династія Пахлаві (1925—1979)
Період династії Пахлаві відомий як епоха промислової революції в країні і реформ, які надали жінкам широкі права, яку почав шах Реза Пехлеві. 1928 році жінки вперше отримали державні кошти на здобуття освіти за кордоном. 1935 року отримали право навчатися в Тегеранських університетах, а від 1944 року початкова освіта для жінок стала обов'язковою. В країні стали організовуватися жіночі конгреси, в яких брали участь жінки з країн Близького СходуSanasarian 32-37. Однак, не всі реформи носили доброзичливий відтінок, так, наприклад, будь-які жіночі правозахисні організації, що існували до 1925 року, були забороненіSanasarian, Eliz. The Women's Rights Movements in Iran, Praeger, New York: 1982, ISBN 0-03-059632-7. А після указу від 8 січня 1936 року, що забороняв носити хіджаби, поліція почала масово здирати хустки з жінок, навіть якщо ті були дуже релігійними. Це призвело до масового самітництва релігійних жінок, особливо старшого покоління, зробивши їх ще залежнішими від родичів, внаслідок чого закон було скасовано 1941 року.
Жінок (як і чоловіків), що поширювали іншу точку зору, влада переслідувала і суворо карала. Проте становище жінок у цілому значно покращилося, даючи їм можливість брати активну участь у політичному і суспільному житті країни. У жінок з'явилася можливість отримувати освіту і влаштовуватися на роботу з власної волі. Більшість працюючих жінок з освітою підтримували заборону на носіння вуалі як символу гноблення.
Наступний правитель Мохаммед Реза продовжив політику реформ, надавши жінкам виборче право, незабаром в іранський парламент увійшло кілька жінок, з'явилися міністерки в Кабміні і жінки-судді. 1967 року набули чинності закони «про захист сім'ї», які, зокрема, захищають одружених жінок та дітей від домашнього насильства та захищають права розлучених жінок. Зокрема, якщо для розлучення було достатньо того, щоб чоловік тричі вимовив слово таляк, то після реформ обидві сторони повинні були звернутися до суду, до того ж, якщо чоловік хотів одружитися вдруге, то за законом він зобов'язаний був отримати дозвіл від першої дружини, також підвищено мінімальний вік для вступу в шлюб — з 13 до 18 років, однак у сільській місцевості продовжували практикувати дитячі шлюби до 17 років, зокрема, за даними на 1971 рік, 37 % дівчат вступили в шлюб до 13 років, а 57 % у віці від 14 до 18 років. З другої половини XX століття жінки в Ірані відігравали вагому роль у політиці, дипломатії, судовій системі, працювали також у поліції. Серед найвпливовіших жінок того часу були Фаррухру Парса — міністерка освіти і правозахисниця, та Ширін Ебаді, майбутня лауреатка Нобелівської премії світу.
В цей період утворюється багато жіночих правозахисних організацій, які утворили 1966 року коаліцію .
У 1960-ті в колах інтелігенції, зокрема й серед жінок, все більшої популярності стали набувати ідеї ісламського фундаменталізму, як протистояння диктатурній політиці Мохаммеда Рези, який не сприймав інакомислення в будь-якій формі.
Ісламська республіка До кінця правління династії Пахлаві жінки володіли великими правами, що не мають аналогів в історії Ірану і Персії, тому під час ісламської революції жінки відігравали в ній дуже важливу роль, беручи участь у складі численних жіночих організацій у громадських протестах і вуличних демонстраціях. Проте з приходом нової влади в Ірані, яка обрала консервативний іслам і норми шаріату новою ідеологією країни, більшість прав, наданих жінкам останніми шахами, було скасовано або оголошено поза законом. Зокрема, було скасовано закон «про захист сім'ї», який захищав жінку від насильства і авторитарності чоловіка, як такий, що суперечить цінностям ісламу Фаррухру Парса — перша в історії жінка-міністерка Ірану, була страчена під час революції за відмову вдягти хіджаб. Новий закон зобов'язував жінок покривати тіло і голову згідно з ісламськими приписамиSanasarian 136. Новий правитель Ірану Аятолла Хомейні оголосив, що для нього образом «ідеальної жінки» є Фатіма — дочка пророка Мухаммеда, яка відрізнялася особливою відданістю чоловіку і богобоязню. Він заявив, що Фатіма повинна стати зразком наслідування для кожної жінки Ірану.