Тиши́ця — село в Україні, у Березнівській територіальній громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становило 1636 осіб у 2022 роціПаспорт Березнівської міської територіальної громади.

Село розташоване на лівому березі річки Случ, за 10 км від районного центру.

Археологія У селі Тишиця також збереглися такі археологічні пам'ятки як:

Поселення доби бронзи, північна околиця села (пер. пол. II тис. до н. е.) та раннього залізного віку (I тис. до н. е.). Виявлені у 1987. Ур. Гора Лисуха. Стоянка (9 тис.до.н. е.) та раннього залізного віку (I тис. до н. е.). Виявлені у 1983.

Легенда про походження назви Назва села, за місцевою легендою, походить від слова «тисяча». У часи, коли на українські землі нападали монголо-татарські орди, оборонним центром у цьому регіоні був Губківський замок. Після знищення навколишніх поселень таких як: Маринин, Бистричі, Колодязне, Моквин, Теклівка-місцеві жителі сформували загін добровольців близько тисячі осіб. На території сучасного села Тишиця відбулася велика битва, в якій усі захисники загинули, але не здалися ворогу. Після бою нападники зібрали тіла полеглих у долині та влаштували там бенкет. З того часу місцевість почали називати «Тисяча», а згодом назва трансформувалась у сучасну форму села Тишиця.

Історія

Тишиця згадується у документах Луцького повіту з 1569.Рівненський облдержархів, ф.384, оп.5, спр.48

У письмових джерелах село Тишиця згадується у 1583.

Після поділів Польщі Тишиця увійшла до складу Російської імперії. У 1861—1868 роках у селі тривали селянські протести, найвідоміший учасник — Г. Рогач. У 1885 р. відкрито Поліську залізницю, роль р. Случ як торговельної артерії була втрачена.

Польський період (1919—1939) Згідно з інвентаризацією 1922—1923 років, у Тишиці діяли один вітряний і один водяний млин.ЦДАРА, ф.197, оп.1, спр.41

За даними 1927 р. в магістраті Березного не було жодного українця.Державний архів Рівненської області Початкова школа працювала з початку 1930-х років. Освіта велася польською мовою. Українську викладали двічі на тиждень. Дисципліна була сувора; вчителі застосовували фізичні покарання.Матеріали краєзнавчої групи Тишиця

Друга світова війна У 1939 село увійшло до складу УРСР. У 1941 Тишицю окупувала нацистська Німеччина. В цей період до лав УПА з Тишиці вступило 40 осіб (24 загинуло, 8 репресовано). До Червоної армії мобілізовано 14 осіб (8 загинуло). У 1942—1943 рр. поблизу діяли партизанські з'єднання Медведєва, Ковпака, Сабурова.

10 січня 1944 село було зайнято радянськими військами — частинами 121-ї і 181-ї стрілецьких дивізій.

Післявоєнний період Жителі села неохоче вступали до колгоспів. УПА протидіяла колективізації. З часом у селі збудовано клуб, школу, ФАП, пологовий будинок. Перший голова колгоспу Ясковець С. Г. переховувався через страх перед повстанцями.

У 1948 у селі побудовано клуб, в якому створено бібліотеку, фонд якої становив 150 книг, які були зібрані селянами. У 1970 фонд становив вже 1500 книг, а в 1997 зріс до 11,5 тисяч. В 1988 бібліотека була перенесена в новий будинок культури, який побудували поряд з лікарською амбулаторією та конторою колгоспу.

У 1960–1970-х роках проведено меліорацію, яка порушила екологічний балансУсні свідчення мешканців села

Аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року суттєво вплинула на життя села.Архів спогадів Тишиця; Матеріали краєзнавчої групи

12 червня 2020, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Березнівської міської громади.

19 липня 2020, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Березнівського району, село увійшло до складу Дубенського району.

Населення За переписом населення 2001 року в селі .

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська165199,82 %білоруська30,18 %Усього1653100 %

Культура

Календарно-обрядові пісні У селі Тишиця збереглися елементи календарно-обрядових пісень, зокрема колядок і щедрівок, що є частиною Українського фольклору північної Березнівщини. Зафіксовані приклади автентичних колядок у Тишиці датуються серединою XX ст. Ці твори мали світський характер і виконувалися групами хлопців або мішаними гуртами-зазвичай по 5-6 осіб. У Тишиці співали колядки для господаря, господині та Тихих ангелів.

У селі також була поширена традиція «березування» — рідкісний тип обрядовості, зафіксований у невеликій кількості сіл, зокрема й у Тишиці. «береза» — це обраний молодий чоловік, який організував колядування, обирав учасників, розподіляв ролі, відповідав за репертуар та починав пісні. Цей елемент зближує традицію Тишиці з гуцульською обрядовістю.

Обряд щедрування в селі розпочинався 13 січня, після обіду. Щедрували зазвичай дівчата, яких супроводжували переодягнені хлопці.

Релігія У селі Тишиця збереглася традиція читати молитви. Особливою є дитяча молитва яку часто читають дітям перед сном: «Я лягаю спати, Для мене божа мати, Два ангели по боках, Ісус в головах. Ісусе, прошу тебе, Зроби з мене добру дитину, Благослови маму, тата, Діда, бабу і всю мою родину. На добраніч, Ісусе.»

У селі проводяться зібрання християн-Дослідників Біблії.

Відомі люди Тарасюк Іван Юхимович (1918—1989). На війну призваний у червні 1941 року. Воював у складі 64 –го танкового полку. Брав участь у боях на Курській дузіТарасюк Іван Юхимович//Березівська централізована система публічно-шкільних бібліотек (Інформація надана дочкою, Осійчук Надією, жителькою села Богуші).. Федас Сергій Гордійович (1922—1974). На війну призваний на весні 1942 року. Воював у складі 1-го Білоруського фронту. Визволяв Білорусь, Східну Пруссію, Польщу і Німеччину. Нагороджений медалями: «За взяття Кенігсберга», «За відвагу», «За взяття Берліна». Трохимчук Іван Васильович (1993—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Примітки

Посилання

Вебсайт Березнівської централізованої системи публічно-шкільних бібліотек Місцеві краєзнавчі джерела та усні свідчення