Ту́чин (, ) — село в Україні, у Гощанській селищній громаді Рівненського району Рівненської області. Населення становить понад 2100 осіб. З 1940 по 1959 рік було центром Тучинського району.
Населення До Другої світової війни Тучин заселяли українці, багато євреїв, поляки. Римо-католицька парафія була заснована в Тучині 1590 року, вона включала навколишні села. У 1938 до католицької парафії входило 2660 осіб, що були вихідцями майже суто з поляків.
Також в Тучині проживала значна частка німецького населення, які почали прибувати у великій кількості в 1860-х. Переважна більшість були німецькі лютерани, з далекого Житомирського лютеранського приходу. Лютеранський прихід Тучина був створений 1888 року. На піку приходу в нього входило понад 25 000 міст і 80 сіл. Чисельність німців різко знизилася під час Першої світової війни, і багато хто з них поїхав в Північну Америку. Лише близько 6000 залишилось до Другої світової війни.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська248797.91 %російська491.93 %білоруська20.08 %інші/не вказали20.08 %Усього2540100 %
Походження назви Про походження назви цього міста майже відсутні пояснення вчених, також немає писемних джерел, де б містилися такі тлумачення. Побутують лише народні варіанти. Один з них такий — ніби-то багата аристократка, до маєтностей якоі входило це давнє поселення, зустрічала поважних гостей від короля. Коли вони вручили їй високий титул, княгиня на радощах вигукнула: «Тут і чин». Такий епізод, звичайно, міг мати місце у добу феодалізму чи й дещо пізніше. Проте, зважаючи, що ні в літописних згадках, ні в переказах про Тучин немає відомостей про його попередню назву, правдоподібною версією може бути та, що назва походить від прізвища чи імені його першого засновника — Тучи (Туча) (у прадавні літа були ж Гомін, Дрізд, Корінь, Зорик, Хмара і подібні). У розмовній мові й народилося: «чий курінь?», «чий лук?», «чий впольований вепр?» — Тучин. Мабуть, той Туча з'явився на світ при якихось несприятливих природних умовах чи змалечку був аж надто похмурим, і незграбним. Так веселунів не називали… Дехто з місцевих жителів схильний вважати, що назва Тучин походить від того, що на наш край колись насувалося чорними хмарами багато ворогів.
Символіка Затверджена 12 березня 2009 р. рішенням № 352 сесії сільської ради.
Герб У золотому щиті срібна церква з чорними дахами, куполами та хрестами. У зеленій хвилястій базі, завершеній сріблом, золоте коло, обтяжене чорним вписаним хрестом.
Прапор Квадратне полотнище складається з трьох горизонтальних смуг жовтого, білого та зеленого кольорів, розділених хвилеподібно, із співвідношенням ширин 7:1:3. У верхній древковій частині жовте коло із чорним вписаним хрестом.
Історія
Початки, Литовський період Існує дві давні згадки про Тучин — у книзі «З бору і степу» Т. Стецького, виданій у Кракові 1888 року, яка датується 1542 роком, та в документах опису Луцького замку за 1545 рік, виявлених Тимчасовою комісією для з'ясування давніх актів, що працювала впродовж 40-50-х років XIX століття. Першими зафіксованими власниками поселення є бояри Путяти.Tuczyn, mko nad Horyniem / SgKP… S. 606.
У XVI столітті містом та довколишніми землями біля нього володів Богдан Семашко — феодал Великого князівства Литовського. Тоді тут на березі Горині побудовано грізний замок, опоясаний земляними валами, обкопаний ровами та облаштований лабіринтом підземних ходів, котрі частково збереглися до наших днів.
1569 року після Люблінської унії Тучин, як і вся Волинь, увійшов до складу Речі Посполитої. Попри це, рід Семашків продовжував володарювати на цих землях ще більше сотні років. Є відомості, що 1596 року місто належало Олександру Семашку, сину Богдана та Анни з Путят — останньої власниці Тучина з роду, яка привнесла його як віно чоловіку. Дещо спокійніше жилося сину Олександра Миколі Семашку. При ньому Тучин було розмежовано на Новий і Старий. Це сталося з причини поділу майна між спадкоємцями — магнатами Данилевичами і Тишкевичами.
З другої половини XVI століття Тучин за адміністративно-територіальним поділом належав до Луцького повіту Волинського воєводства. На долю його мешканців випало немало потрясінь: розпочалися масові заворушення серед козаків та селян проти польського гноблення. Одним з найпотужніших виступів у ту пору стало повстання, очолені Криштофом Косинським та Северином Наливайком. Загони останнього 1596 року не тільки були в Тучині, але неподалік міста дали відчайдушний бій переважаючим силам противника. Багато місцевих жителів влилися до козацько-селянського війська і продовжували визвольний похід у глиб України.
Ще запеклішою була боротьба за національне визволення в роки Хмельниччини. 1649 року в Тучині побувало 2000-не козацько-селянське військо під проводом Максима Кривоноса. Воно зруйнувало садибу магнатів, спалило храм УГКЦ, збудований Семашками 1614 року. До речі, цей костел за своє існування палав у вогні кілька разів. Неодноразово відбудовувався і достояв до наших днів. Шляхта, що спершу розбіглася зі своєю охороною, невдовзі, зібравши сили, знову повернулася до Тучина. Бої тривали як в місті, так і в навколишніх селах. Все ж таки перемогли повстанці.
Колишні володарі повернулися до своїх маєтків після того, як Волинь за Андрусівським перемир'ям (1667 р.) відійшла до Речі Посполитої. Довго відбудовувалися палаци, підприємства та виробництва. На кінець XVII — початок XVIII століть припадає спорудження шлюзів на Горині, внаслідок чого на річці продовжувалося судноплавство. Маючи достатні запаси лісоматеріалів та родючих земель, в Тучині започаткувалася деревообробна промисловість, розширилися посіви зернових культур, стали провідними городництво, садівництво, відновилося бортництво. Населення стало жити заможніше. Це сприяло тому, що 1711 року на давньому церквищі зведено храм Святої Великомучениці Параскеви (П'ятниці).
Багатства князівських та графських родин помітно зросли. У Тучині поновлено річкову пристань, від якої товари та вироби вирушали до великих міст Західної Європи. Вже на початку XIX століття звідси щорічно відходило водою понад 120 плотів з деревиною.
Тучин і прилеглі території переходили з рук у руки: Тишкевичі перепродали містечко Цетнерам, останні — своєю чергою Потоцьким, ті — Любомирським, потім — Валевським. Сєрадзький воєвода Міхал Валевський у 1786—1786 роках на місці згорілого костелу звів новий. Православним у 1780 році допоміг оновити церкву Святої Великомучениці Параскеви. А в 1790—1798 роках заклав розкішний парк, на краю якого спорудив палац дивної краси. Після смерті Міхала Валевського в 1806 році, згорів і палац. Рештки його розібрали місцеві жителі.
В складі Російської імперії Після остаточного третього поділу Польщі, коли царська Росія загарбала правобережну Україну, Тучин опинився у складі Ровенського повіту Волинської губернії. Тут з 1803 року діяло парафіяльне однокласне училище. Ставши у 1866 році волосним центром, у місті стрімко розвивалися мануфактури. Одна за одною збудовано ще дві ткацькі та дві фарбувальні фабрики, пивоварний завод. Хоча традиційно їх власниками були багаті польські родини, проте на той час їм не дозволялося купувати земельних ділянок. Отже — й розширювати виробництво. Це змусило власників у 1890 році Тучин виставити на аукціон. Тоді його придбали російські капіталісти. Одним з яких був князь Трубецькой. На той час у місті стояло 246 жител з населенням 2345 душ. Новий власник для себе звів палац, котрий простояв до 1911 року. Крім того почалося розширення промислового будівница внаслідок чого станом на 1913 рік тут уже працювало 6 ткацьких фабрик, 4 шкіряних заводи, пивоварня, цегельня, столярна майстерня, 2 млини, кілька кузень. Тоді ж громада розпочала з цегли зводити школу, яка згодом стала називатися «червоною».
Не обминули давнього містечка й революційні та військові події. Робітники та селяни, підігріті марксистськими прокламаціями, усними виступами агітаторів, чинили супротив своїм роботодавцям, вимагали підвищення заробітків, поліпшення умов життя й праці. Масово такі вимоги висловлювалися у 1905—1907 ро Проте після цього із зацікавленням зустрінута столипінська земельна реформа, під дією якої селяни викуповували землі у тих власників, створювали хутірські садиби. Так у 1912 році виникли хутори Полівці та в 1914 році — Чернишне. На той час населення Тучина виросло майже до 7 тисяч осіб.
З початком Першої світової війни життя для населення погіршилося тим, що багатьох дужих чоловіків забрано на фронти, туди ж відправлялося немало харчів, фуражу для коней. Через голодне та холодне взимку, існування, в сім'ях збіднілого населення спалахнули епідемії інфекційних хвороб. Зокрема, в липні 1915 року тут вирувала холера, від якої померли десятки жителів. Політична ситуація також загострювалася. Люди бажали перемін. Тому більшість поселенців з надією сприйняли переворот в Петрограді та відречення царя від престолу.
Період Визвольних змагань Населення містечка не опиралось у січні 1918 року встановленню радянської влади, не противилося й австро-німецьким військам, що заполонили Тучин в лютому того ж року. Радо вітало й українське регулярне військо Симона Петлюри. З ним непогано велося аж до приходу більшовицьких загарбників — Червоної армії. Останні підступно роззброїли великий підрозділ петлюрівців, майже повністю фізично знищивши керівний склад і багатьох вояків. Це сталося 22 травня 1919 року.
Більшовики зразу ж заходилися створювати різноманітні комітети — волосний, бідноти, відділи — земельний, шкільний, матері й дитини, заготівлі хліба для Червоної армії та інші. Тут же облаштували кооператив для допомоги безкінним селянам в обробітку землі, назвавши його «Труд». Таким чином вміло, використовуючи звичні підступи, й наполегливо навертали до себе збідніле населення.
Польський період Укріпитися нова влада не змогла через наступ польських військ, які в серпні 1919 року оволоділи Тучином. Це нове нашестя сприйнялося насторожено і навіть вороже. Немало молодих людей покидали місто і шукали зв'язків з більшовиками. А коли в липні наступного року сюди підійшли загони кавалеристів Першої кінної армії Семена Будьонного, багато хто з хлопців влилися у це військо. І разом з іншими воювали проти поляків. Особливо запеклі бої відбулися на північній околиці Тучина та в ближніх селах від нього. У місті розташувався штаб четвертої кавалерійської дивізії, де побували Семен Будьонний та Клим Ворошилов.
Після цих боїв ще двічі Тучин переходив з рук в руки ворогуючих сторін. Зрештою поляки взяли верх. Практично з 18 вересня 1920 року на наших теренах запанувала нова європейська окупація. Під час воєнних дій та різноманітних акцій, надто постраждало місцеве населення та економіка краю. Наприклад, у Тучині на період 1920 року проживало лише 1386 українців та 65 поляків. Однак офіційною мовою стала польська. Усі ті, хто не хотів її визнавати, піддавалися всілякому тиску, аж до грубого насилля. Це сприяло зародженню нового руху опору. Борців за свої права і свободи виловлювали, судили й катували. Так тривало до вересня 1939 року.
У 1929 р. на Тучин поширені правила міської забудови.Rozporządzenie Ministra Robót Publicznych w porozumieniu z Ministrem Spraw Wewnętrznych z dnia 10 maja 1929 r. rozciągające przepisy dla gmin miejskich na niektóre osiedla gmin wiejskich na obszarze województwa wołyńskiego. — Dz.U. 1929 nr 41 poz. 347
Другий більшовицький період