Маркако́льський держа́вний приро́дний запові́дник () — природний заповідник, розташований у Східноказахстанській області Казахстану. Заснований 4 серпня 1976 року. Площа охоронюваної території становить 102 971 га. Заповідник створений задля охорони природних комплексів Південного Алтаю, в тому числі озера Маркаколь, навколишньої тайги і цінних озерних риб.
Флора заповідника налічує понад 700 видів рослин. З них щонайменше 10 належать до ендеміків АлтаюБерезовиков Н. Н., Зинченко Ю. К., Зинченко Е. С. Маркакольский заповедник: Растительность // Заповедники Средней Азии и Казахстана / под общ. ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — Москва: Мысль, 1990. — С. 119—122., 72 види перебувають під охороною того чи іншого рівня, 23 — занесені до Червоної книги Казахстану. Фауна Маркакольського заповідника включає ссавців 59 видів, птахів — 245, плазунів — 2, земноводних — 2, риб — 6, і за неповними даними, 504 види безхребетних. 22 представники заповідної фауни занесені до Червоної книги Казахстану, 11 — до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природи, з них 5 таксонів ендемічніБерезовиков Н. Н., Зинченко Ю. К., Зинченко Е. С. Маркакольский заповедник: Животный мир // Заповедники Средней Азии и Казахстана / под общ. ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — Москва: Мысль, 1990. — С. 122—127..
Заповідник названий на честь головного географічного об'єкта на його території — найбільшого в казахстанській частині Алтайських гір озера Маркаколь.
Історія Найдавніші сліди людської присутності в околицях озера Маркаколь датують залізною добою. Тоді ці землі населяло плем'я чудь, представники якого вміли видобувати залізо і мали навички примітивного ковальства. В наступні історичні періоди Південний Алтай був малонаселеним, залишків людських поселень у межах сучасної заповідної території не збереглося. З XVIII сторіччя алтайські терени потрапляють до зони колоніальних інтересів Російської імперії, тому їх починають активно досліджувати. Перші експедиції в околиці Маркаколя носили загальногеографічний описовий характер. У XVIII—XIX сторіччях тут працювали такі природознавці, як Йоган Сіверс, Петер-Симон Паллас, Г. С. Карелін, Г. М. Потанін, О. М. Нікольський, Альфред Брем і Отто ФіншБерезовиков Н. Н., Зинченко Ю. К., Зинченко Е. С. Маркакольский заповедник: Общие сведения // Заповедники Средней Азии и Казахстана / под общ. ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — Москва: Мысль, 1990. — С. 115..
З 1920-х років природознавчі дослідження навколо Маркаколя стають глибшими і різноманітнішими, тепер сюди виряджають комплексні експедиції провідних університетів і науково-дослідних інститутів СРСР. Сукупним результатом їхньої діяльності стало заснування 4 серпня 1976 року Маркакольського державного природного заповідника. Його терени включали три ділянки: 1) південну горно-лісову площею 6250 га, яка простягалась між південним берегом озера Маркаколь і північними схилами Азу-Тау; 2) приозерну площею 609 га, що обіймала частину північного берега озера в гирлах річок Топольовка і Джиренька; 3) північну горно-лісову площею 20 050 га, що охоплювала Курчумський хребет з верхів'ями річок Топольовка, Тау-Текелі, Тихушка і Сорвьонка. Загалом з 71 367 га заповідної зони 26 917 га припадало на суходіл, а 44 450 га — на озерну акваторію. Крім того, ще 8 га у гирлі Урунхайки виділили під адміністративний центр (садибу) заповідника. Навколо кордонів природоохоронної установи встановили переривчасту буферну зону завширшки 2 км. Пізніше заповідну зону розширили так, що її приозерна і північна горно-лісова ділянки злились. Сучасна площа заповідника сягає 102 971 га і охоплює 87 % Маркакольської котловини. Акваторія озера займає 44,7 % заповідної зони.
Клімат
На теренах Маркакольського заповідника клімат різко континентальний з морозною багатосніжною зимою і теплим помірно вологим літом. Околиці Маркаколя є найхолоднішою місцевістю Південного Алтаю і Казахстану загалом. Середньорічна температура повітря тут дорівнює –4,1 °C. Середня температура найхолоднішого місяця року, січня, становить –25,9 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, сягає лишень +14,1 °C. Екстремальні літні температури відносно невисокі (+29 °C), натомість зимові можуть падати до –40…–44 °C, зрідка до –53 °C. Абсолютний мінімум зафіксований у селі Орловка становив –55 °C. В середньому на рік 162 дні бувають з температурами, вищими за 0 °C. Безморозний період із температурами вищими за +5 °C триває 60—70 днів. Радіаційний баланс дорівнює 22,1 ккал/см³ на рікБерезовиков Н. Н., Зинченко Ю. К., Зинченко Е. С. Маркакольский заповедник: Физико-географическая характеристика // Заповедники Средней Азии и Казахстана / под общ. ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — Москва: Мысль, 1990. — С. 115—119..
Середньорічна кількість опадів у Маркакольському заповіднику коливається в дуже широких межах — від 321 до 731 мм, причому за один місяць з цієї суми може випасти 110—120 мм. Більша частина опадів (230—266 мм) випадає у холодний період року, що триває в середньому з 15 жовтня по 5 травня. В деякі роки пізні снігопади трапляються наприкінці травня, а перший сніг спостерігають у серпні-вересні. Середня висота снігового покриву становить 40—70 см, у багатосніжні зими вона може сягати 100—150 см. Над Маркаколем переважає ясна погода: безхмарних днів буває близько 148—179 на рік (40—49 %), днів з легкою хмарністю — 67—112 (19—31 %), похмурих — 106—129 (29—35 %). Взимку кожні 5—10 днів над Маркаколем спостерігають температурні інверсії, обумовлені поєднанням низьких температур з відносно високою вологістю повітря. Такі інверсії проявляють себе туманами, які інколи тривають по кілька днів, заповнюючи всю озерну котловину.
Переважним напрямком вітрів над Маркакольським заповідником є південно-східний (47,6 %). У середньому 69 днів на рік бувають вітряними, з них від 6 до 12 днів із сильними поривчастими вітрами (шквалами). Найсильніший з таких вітрів, «чумек», навесні та влітку може збурити на озері шторм з висотою хвиль 1—2 м. До числа місцевих вітрів відносять так звану «тихушку», що дме у напрямку півдня і передвіщає переміну погоди. Протилежний за напрямком південний вітер «урунхайка» дме цілоріч, але переважно ввечері і вночі. Зрідка над озером спостерігають вітри ураганної сили «маральник» і «темірбек».
Географія
Маркакольський заповідник розташований на крайньому сході Казахстану неподалік від державного кордону з Китаєм. Адміністративно його територія належить Катон-Карагайському і Курчумському районам Східноказахстанської області. Заповідна зона природоохоронної установи складається з двох ділянок: північної і південної. Перша простирається Катон-Карагайським районом від північного берега Маркаколя в меридіональному напрямку. За 15 км на північ від її кордону пролягає автомобільна дорога, на якій розташовані села Катон-Карагай, Кабирга, Жана-Ульга, Шингистай, Єнбек. Друга ділянка тягнеться Курчумським районом уздовж південного берега озера в широтному напрямку. Найближчим до неї населеним пунктом є село Маркаколь. Також на східному березі озера посередині між двома заповідними ділянками знаходиться село Урунхайка, в якому розташована адміністрація заповідника. Слід зазначити, що кордони заповідника обтікають ряд вже неіснуючих сіл: Верхню Єловку, Карагайлибулак, Матабай.
У фізико-географічному відношенні Маркакольський заповідник знаходиться в Південно-Алтайській провінції гірської країни Південносибірських гір. Тут він займає граничне положення, будучи оточеним з одного боку казахстанським степом і лісостепом, з другого — тайгою півдня Сибіру, з третього — пустелями і напівпустелями Центральної Азії, що впливає на видове розмаїття його рослинного і тваринного світу. Заповідна територія лежить у тектонічній котловині, окресленій з півночі Курчумським хребтом, а з півдня — хребтом Азу-Тау. Біля північного кордону охоронювана зона охоплює також західні відроги Алатайського хребта і Південного Алтаю. Найнижча точка заповідника — поверхня озера Маркаколь — лежить на висоті 1447 м над рівнем моря, найвища точка охоронюваної території — гора Аксу-Бас заввишки 3304,5 м. Північна ділянка заповідника також включає такі визначні вершини, як Торкуз (3071 м) і Алтайка (2558 м). Найвищою горою південної ділянки є вершина Матабай (2335 м).
Загалом ландшафти Маркакольського заповідника мають вигляд типового середньогір'я з крутими схилами і сильно пересіченим рельєфом. Однак обриси гір на північній і південній ділянках дещо відмінні. Гори Курчумського хребта мають гострі вершини і гребені, подекуди увінчані чудернацькими останцями. Багато з місцевих вершин вкриті суцільними осипами з великих уламків, від яких беруть початок кам'яні річки (місцевою говіркою «курумники»). На таких схилах чимало скель і щебінчастих полів. Місця, вкриті рослинністю, мають типовий для альпійського поясу вигляд високогірних тундр і луків. Курчумський хребет, особливо у своїй північно-східній частині, пересічений скелястими ущелинами, каньйонами і цирками, дно яких наповнюють мальовничі яскраво-сині озера. Більшість його відрогів не досягають Маркаколя, утворюючи на західному, північному і північно-східному березі приозерну рівнину завширшки 1—2 км. Хребет Азу-Тау являє собою горбистий вододіл зі згладженими куполоподібними вершинами. Деякі з його вершин набули вигляду плато, вкритих розсипами плит і брил, серед яких поодиноко височіють окремі скелі. Альпійські луки цих гір набувають остепнених рис. Однак схили Азу-Тау круті, пересічені глибокими долинами річок і струмків. До Маркаколя вони підступають упритул, так що деякі відроги утворюють в озері своєрідні миси (по-місцевому «притори»).
Гідрологія Серед усіх заповідних водойм озеро Маркаколь займає головне місце в екосистемах з огляду на його великий розмір і вплив на мікроклімат. Ця водойма важлива як середовище існування рідкісних риб, до встановлення охоронного режиму озеро також відігравало значну роль у місцевому господарстві. Маркаколь витягнутий у напрямку з північного сходу на південний захід на 38 км при ширині в 6—19 км. Маючи площу 445 км² при середній глибині 14,3 м, воно вміщує 6,5 км³ води. У найглибших місцях його дно від поверхні відділяють 24—27 м водної товщі. Довжина берегової лінії сягає 106 км. Узбережжя Маркаколя хвилясте, але вирізане слабо, лише де-не-де його перетинають миси й неглибокі затоки. Береги озера переважно заболочені, мулисті, на коротких відтинках можуть бути піщаними, галечниковими, кам'янисто-валунними. Мулисті рівнинні береги займають болота і прилеглі до них луки, на більш підвищених і гористих ділянках розвинуті зарості верби, березини, ялинники.
Маркаколь відомий на всю околицю своїм яскравим і мінливим кольором. Найчастіше озеро можна побачити насичено-синім або блакитним, іноді зеленкуватим, на заході сонця воно випромінює золотаві, рожеві, білуваті тони, в рідкісних випадках його води набувають сірого, сріблястого або чорного відтінку. Воду Маркаколя відносять до гідрокарбонатного класу, кальцієвої групи; водночас її визначають як ультрапрісну, тобто за сумарним вмістом солей майже не мінералізовану. Маркакольська вода дуже м'яка, слабокисла, прозора. Її непересічні фізико-хімічні властивості обумовлені тим, що озеро живлять майже виключно льодовикові води надзвичайної чистоти.