«Притча про сліпих», відома також під назвами «Сліпі» та «Сліпий веде сліпого» () — картина фламандського художника періоду Ренессансу Пітера Брейгеля Старшого, написана у 1568 році. Робота виконана темперою на лляному полотні розміром 86 x 154 см. На картині зображено біблійний сюжет «Сліпий веде незрячого» з . Твір входить до колекції неапольського музею Каподімонте.

Робота демонструє властиву Брейгелю майстерність спостереження. Всі персонажі зображені з різними видами ураження очей, від більма і атрофії очного яблука до енуклеації. Голови чоловіків підняті для кращої орієнтації у просторі. Діагональна композиція візуально підсилює враження руху шести фігур, які послідовно падають. Завдяки точному зображенню деталей і оригінальному композиційному рішенню картина «Притча про сліпих» вважається одним із шедеврів світового живопису. Збільшену копію картини написав син художника Пітер Брейгель Молодший. Оригінальне полотно надихнуло на написання літературних творів, зокрема віршів Шарля Бодлера та Вільяма Вільямса, а також роману Герта Хоффмана «Притча про сліпих».

Брейгель написав картину за рік до своєї смерті. Художні критики пов'язують похмурий характер полотна із запровадженням у 1567 році урядом Іспанських Нідерландів Кривавої ради, яка задля збереження державної влади і придушення протестантського руху ініціювала масові арешти і страти. Зображена на задньому плані Церква Пед-Сент-Анн викликала суперечливі про- і антикатолицькі інтерпретації, проте достеменно невідомо, чи мала робота політичне підґрунтя.

Сюжет

На картині зображена процесія із шести сліпих і понівечених чоловіків, пов'язаних один з одним посохами і покладеними на плечі руками. Вони йдуть уздовж дороги, з одного боку якої тягнеться річка, а з іншого — знаходиться село з церквою. Поводир групи зображений під час падіння на спину у канаву. Він тягне слідом за собою інших супутників. На задньому плані зображена фігура пастуха. Існує версія, що чоловіки були не тільки сліпими, а й німими, про що говорить той факт, що вони не змогли попередити один одного про можливе падіння.

Сюжет картини заснований на біблійній притчі «Сліпий веде незрячого» з , в якій Ісус звертається до єрусалимських книжників і фарисеїв: «Вони сліпі вожді сліпих; А коли сліпий веде сліпого, то вони обидва впадуть у яму». Однак, якщо в посланні Ісуса йшлося про сліпоту духовну, то Брейгель у найдрібніших деталях зобразив сліпоту тілесну. Відповідно до думки художнього критика Маргарет Салліван, у той час шанувальники художника були добре знайомі як з біблійними, так і з античними сюжетами. За два роки до того, як Брейгель написав «Притчу про сліпих», Еразм Роттердамський використовував у своїй книзі «Адагії» цитату римського поета Горація («сліпий лідер сліпих»). На картині Брейгеля зображено шестеро сліпих замість двох, які фігурують у притчі. Усі вони вбрані в гарний одяг, а не в селянські сорочки, що характерно для пізніх робіт художника. Поводир уже впав, його обличчя приховано від глядачів, поруч з ним у канаві, повній бруду, лежить фідель. Другий незрячий ось-ось впаде, чоловік повертає голову так, щоб уберегти обличчя. Художник передав його відчай через безпорадно розчепірені пальці, які шукають раптово втрачену опору, і ковпак, що злітає з голови. Третій сліпий, що тримається за один посох з іншим, уже втратив контроль над своїм тілом — його ноги не просто підкошуються, а наполовину відриваються від землі. Падіння інших ще не відбулося, проте його легко передбачити. Четвертий незрячий все ще твердо стоїть на землі, але його фігура вже злегка нахиляється вперед, а плащ відкинутий назад. До поясу п'ятого, одягненого у червону сорочку, прив'язані литаври, на його шиї висить розп'яття. Шостий сліпий твердо стоїть на ногах і ще не здогадується про загрозу падіння.

Зображення вирізняється найдрібнішою деталізацією. Обличчя і костюми учасників процесії, а також пейзаж, виписані з великою ретельністю. Завдяки правильно підібраному ракурсу падіння поводиря здається правдивим. Церква на задньому фоні написана з Церкви Пед-Сент-Анн у селі Синт-Анна-Педе, що було нетипово для Брейгеля, який віддає перевагу фантазійному задньому плану перед реальним. Окрім «Притчі про сліпих», художник зобразив реальний пейзаж тільки на полотні «Неаполітанська гавань» (1560).

Технічні дані

«Притча про сліпих» є однією з чотирьох збережених робіт Брейгеля, виконаних темперою. У їх число також входять «Поклоніння волхвів» (1564), «Мізантроп» (1568), «Вино на святі Святого Мартина» (1568). Аж до XVII століття, до широкого поширення олійного живопису, яєчна темпера використовувалася у станковому живопису та ілюмінованих рукописах . Достеменно невідомо, від кого Брейгель перейняв манеру письма темперою, але дослідники припускають, що на нього могли вплинути його теща, відома художниця- мініатюристка Майкен Верхюльст, учитель Брейгеля Пітер Кук ван Альст або ілюстратор Джуліо Кловіо. З останнім Брейгель жив в Італії і спільно малював темперні мініатюри.

Через слабкість льону і легкорозчинність клейового ґрунту, праці темперою погано зберігаються і практично не підлягають відновленню. Однак «Притча про сліпих» перебуває в гарному стані, невеликої ерозії зазнала тільки центральна частина полотна. Фігуру скотаря, що спирається на посох, видно в середній частині правої половини картини, вона нагадує схожий образ персонажа заднього плану праці «Невірність світу» (1568 року). Скотар також присутній на копіях картини, зокрема створених Пітером Брейгелем Молодшим. В оригінальній роботі за делікатними мазками проглядається структура лляного полотна. Картина підписана і датована BRVEGEL. MDLX. VIII. «Притча про сліпих» є однією з найбільших робіт, виконаних у 1568 році; розмір полотна складає 86 x 154 см. Однак серед мистецтвознавців ведуться дискусії про те, чи була картина Брейгеля обрізана по краях. На користь цієї теорії свідчить те, що репліки полотна, які зберігаються у віденській колекції Ліхтенштейнів, не закінчуються, як в оригіналі, біля руки поводиря, що впав.

Стиль Колірна гама полотна складена з відтінків сірого, зеленого, коричнево-червоного і чорного. Подібні бляклі тони передають властиве картині почуття смутку. На думку мистецтвознавця Сергія Львова, «Притча про сліпих» є найбільш приглушеною по тону роботою Брейгеля. Фігури розташовані по діагональній лінії, що не тільки створює видиме драматичне напруження, але і розділяє передній і задній плани. Земля під ногами сліпих здається опуклою, натякаючи на округлість земної кулі, водночас задній план зображений більш пласким. Ландшафт нагадує пейзажі фламандського регіону (Брабант), тоді як у більшості випадків Брейгель вважав за краще додавати не властиві місцевій природі елементи, наприклад, гірські хребти. Умиротворення пейзажу тільки підкреслює відчуженість і самотність сліпих, які проходять повз.

Брейгель зобразив сцену з властивою роботам періоду Ренесансу емпіричною неупередженістю. На відміну від ранніх художніх творів, схильних до сакралізації сліпих як отримувачів божественних дарів, картина Брейгеля зображує їх без симпатії, немічними і слабкими. Так, безокий чоловік, найімовірніше, втратив зір як покарання за проступок чи бійку. Згідно мистецтвознавцю Наталії Гершензон-Чегодаєвій, брейгелівські сліпі характеризуються «крайньою, усебічною неповноцінністю, приреченістю і безмежною самотністю». До Брейгеля сліпих зазвичай зображували із закритими очима, проте художник приділив особливу увагу різним ураженням очей. Реалістичність зображення пізніше дозволила фахівцям ідентифікувати зафіксовані дефекти, хоча й досі існують деякі розбіжності з приводу діагнозів. Французький анатомічний патолог Жан-Мартен Шарко і анатом Поль Ріше опублікували одне з перших досліджень на цю тему («Деформовані і хворі в мистецтві», 1889), у 1957 році патолог Тоні-Мішель Торрільон також вивчив зображені Брейгелем фігури. Дослідники дійшли думки, що очі поводиря не помітні, у наступної за ним людини вони відсутні разом із повіками, третій чоловік страждає від лейкоми рогівки, у четвертого діагностовано атрофію очного яблука, п'ятий або не сприймає світло, або має світлобоязнь, водночас останній чоловік, найімовірніше, хворіє на пемфігус або бульозний пемфігоїд. Шарко і Ріше окремо відзначили точність зображення поведінки сліпих, які йдуть з піднятими догори обличчями, що дозволяло їм краще орієнтуватися у просторі за допомогою нюху і слуху. Обличчя сліпих застигли в потворних гримасах, що тільки збільшує у глядача почуття відрази.

Історичне тло

Європа у XVI столітті зазнавала безлічі суспільних змін: Реформація і протестантська відмова від релігійної символіки, перевага емпіризму над вірою Бога, зміцнення середнього класу на тлі зростання меркантилізму. Епоха характеризувалася науковими відкриттями і переходом до емпіричних знань. У цей період сформувалася геліоцентрична система світу Миколая Коперника і картографічна наука Абрагама Ортеліуса, яка вплинула на зображення пейзажів, з'явилися друковані видання Гутенберга. Досягнення Андреаса Везалія в анатомії змінили суспільне сприйняття людського тіла, що стало мотивацією для художників приділяти більше уваги анатомічній точності.

Художні твори стали виходити на широкий ринок, і художники прагнули відійти від загальноприйнятих сюжетів, які зображають сцени з життя аристократії або біблійні і міфологічні фабули. Серед артистів набирали популярності нові, реалістичні техніки, засновані на спостереженнях над навколишнім світом. Раніше образ буденності вже висвітлювався в античній літературі. На тлі інтересу до класичної культури багато художників також звернулися до побутового жанру і зображення звичайних людей.

Пітер Брейгель Старший почав свою кар'єру із зображення пейзажів та фантастичних сцен у похмурому стилі, який нагадує картини Ієроніма Босха. Згодом Брейгель пішов художнім шляхом іншого майстра — Пітера Артсена, який отримав популярність у 1550-і роки за реалістичне зображення повсякденності. Однією з найзнаменитіших картин Артсена стала «М'ясна лавка зі святим сімейством, що роздає милостиню» (1551), яка зафіксувала найдрібніші деталі м'ясних продуктів. Брейгель також почав зображати буденність із позиції стороннього спостерігача. Художник не писав портрети королівської сім'ї чи представників дворянства, отримавши популярність за детальні, точні і реалістичні зображення селян на лляних полотнах і дубових панелях. Реалізм в епоху пізнього Відродження виступав за гуманістичне зображення протиріччя життя, передачу багатоскладного характеру повсякденності. У ранніх роботах Брейгеля селяни зображувалися безликими, з узагальненими рисами облич, проте з розвитком майстерності художника, їх фізіономії стали більш виразними і ретельно промальованими.

У 1563 році Брейгель одружився з дочкою свого вчителя Пітера Кука ван Альста Майкен Коеке і переїхав до Брюсселя, де на той час засідав уряд Іспанських Нідерландів. У 1567 намісник Фернандо Альварес де Толедо Альба заснував Криваву раду для придушення громадянських і релігійних свобод та забезпечення іспанського правління, що призвело до масових арештів і страт. Достеменно невідомо, чи дотримувався Брейгель кальвінізму і чи мала картина «Притча про сліпих» політичне підґрунтя, однак дослідники припускають, що художник критично ставився до католицької церкви. Останні роботи Брейгеля, такі як «Притча про сліпих» і «Сорока на шибениці», написані в похмурих тонах.