Сунсько-цзінські війни (кит. спр. 宋金战争) — серія конфліктів між чжурчженською імперією Цзінь і китайською імперією Сун у ХІІ-ХІІІ століттях. Всього їх було п'ять: 1125—1142, 1161—1165, 1206—1208, 1217—1224, 1233—1234.
Війна проти Північної Сун
Передумови
На початку ХІІ ст. під ударами чжурчженів (тунгусомовних предків маньчжурів) упала киданська імперія Ляо. Протоманьчжури утворили свою державу («Золоту» імперію Цзінь) у 1115 р., і спочатку суни, які вважали своїм основним ворогом киданів, діяли з чжурчженями як союзники, спільно руйнуючи «Залізну» імперію Ляо. Та коли в 1125 р. киданська держава була знищена, китайці зрозуміли свою помилку: замість ворожої, але не дуже активної імперії Ляо над північними кордонами Сунської держави нависла могутня й агресивна молода імперія чжурчженів. Фантастичні багатства Китаю вабили чжурчженських мисливців і рибалок, а суни своєю пихатістю та порушенням попередньо укладених угод дали чудовий привід до вторгнення: наприкінці 1125 р. чжурчжені вдерлися в Китай.1. Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. — К.: «Либідь», 2002. — с. 67-68
Перший військовий похід
У листопаді 1125 р. Ваньянь Шен наказав своїм військам атакувати Сун. Провал Чжан Цзюе два роки до того послужив як казус беллі.Levine, Ari Daniel (2009). «The Reigns of Hui-tsung (1100—1126) and Ch'in-tsung (1126—1127) and the Fall of the Northern Sung». In Paul Jakov Smith; Denis C. Twitchett (eds.). The Cambridge History of China: Volume 5, The Sung dynasty and Its Precursors, 907—1279. Cambridge University Press. pp. 556—643. ISBN 978-0-521-81248-1. Дві армії були послані захопити великі міста Сун. Західна армія під керівництвом Ваньянь Наньханя вирушила із Датуна і попрямувала у напрямку Тайюаня через гори Шаньсі до західної сунської столиці Лоян. Реформована сунська армія (народне ополчення) виявилась абсолютно неспроможною боронити вітчизну від агресорів. Китайський генерал був повідомлений про військове вторгнення і відіслав посланника на розвідку. Повернувшись, посланник відзвітував, що чжурчжені погодяться не вторгатися, якщо Сун передасть контроль над Хебеєм і Шаньсі цзіньцям. У середині січня 1126 р. цзінська армія взяла в облогу Тайюань. Під командуванням Ван Біна, Тайюань протримався достатньо довго, щоб зупинити чжурчженів від просування до Лояна.
Тим часом східна армія під командуванням Ваньянь Цзунвана була відправлена до сунської столиці Бяньцзін через місто Яньцзін (сучасний Пекін). Цзунван легко захопив Яньцзін, де сунський генерал і колишній губернатор Ляо Го Яоши став васалом цзінців. До кінця грудня 1125 цзінська армія встановила контроль над двома округами і повернула собі контроль над Шістнадцятьма округами. На початку 1126 р. східна армія вже наближалася до Бяньцзіна. Боячись цзінської армії, яка наближалася, сунський імператор Чжао Цзі планував відступити з півдня. Покидання імператором столиці розглядалося би як акт капітуляції, тому чиновники переконали його відмовитися від цієї ідеї. У січні 1126 р., за декілька днів до Нового року Чжао Цзі відмовився від трону на користь свого сина і був понижений до титулу Верховного імператора. 27 січня чжурчжені дійшли до Хуанхе, а наступного дня Чжао Цзі втік із Бяньцзіна, залишаючи новоспеченого імператора Чжао Хуаня за головного у столиці. Бяньцзін був взятий в облогу 31 січня 1126 р. Головнокомандувач чжурчженської армії пообіцяв звільнити місто, якщо Сун скориться стати цзінським васалом; заарештує прем'єр-міністра й імператорського принца; віддасть контроль над китайськими округами Хецзянь, Тайюань і Чжуншань; погодиться виплачувати контрибуцію у розмірі 50 млн зливків срібла, 5 млн зливків золота, 1 млн відрізків шовку, 1 млн відрізків атласу, 10 тис. коней, 10 тис. волів, 10 тис. худоби і 1 тис. верблюдів. Розуміючи, що допомоги ззовні може і не бути, сунські чиновники поділилися на два табори: ті, хто хотіли погодитися на пропозицію цзінців і ті, хто виступали проти. Противники наполягали на тому, щоб залишитися в оборонній позиції поки не прибуде підкріплення і у чжурчженів закінчиться продовольство. Вони невдало влаштували засідку цзінцям і були замінені тими чиновниками, які підтримували мирні переговори. Невдала спроба засідки проти цзінців змусила Чжао Хуаня піти назустріч чжурчженям: Сун визнала контроль Цзінь над трьома округами. Чжурчженська армія зняла місто з облоги у березні через 33 дні.Lorge, Peter (2005). War, Politics and Society in Early Modern China, 900—1795. Routledge. ISBN 978-0-203-96929-8.
Другий військовий похід
Майже зразу після того, як цзінська армія покинула Бяньцзін, імператор Чжао Хуань відрікся від договору і відправив дві армії відбивати Тайюань від чжурчженів і підтримувати захист Чжуншаня та Хецзяня. 90-тисячна і 60-тисячні армії до червня були переможені цзінцями. Друга експедиція врятувати Тайюань також була невдалою. Звинувачуючи Сун у порушенні угоди, а також усвідомлюючи їхню слабкість, цзіньські генерали запустили другу каральну кампанію, знову поділяючи свої війська на дві армії. Няньхань, який покинув Тайюань після Бяньцзінського договору і залишив маленьке військо займатися облогою, повернувся зі своєю західною армією. Не витримавши такої загрузки у вересні 1126 р., Тайюань пав після 260 днів облоги. Коли сунський імператорський двір дізнався про падіння Тайюаня, чиновники, які радили військово захищати імперію, втратили довіру і були замінені радниками, які підтримували політику умиротворення. У середині грудня дві чжурчженські армії вдруге зійшлися до Бяньцзіна. Після поразки декількох сунських армій на півночі, імператор Чжао Хуань захотів домовитися про перемир'я з Цзінь, але він припустився великої стратегічної помилки, коли наказав армії, що залишилася, охороняти міські округи замість Бяньцзіна. Нехтуючи важливістю столиці, він залишив охороняти Бяньцзін менше ніж 100 000 вояків. Сунське військо було розкидане по Китаю, не в змозі зупинити другої облоги міста чжурчженями. Цзінці розпочали штурм у середині грудня 1126 р. Навіть коли битва лютувала, Чжао Хуань продовжував наполягати на мирі, але претензії цзінців на території були величезними: вони хотіли всі провінції на північ від Хуанхе. На початку 1127 р. чжурчжені захопили сунську столицю Бяньцзін, а деморалізовані недобитки сунських військ поголили собі голови, переодягнулися в чорні чжурчженські халати й почали грабувати столичних мешканців разом із агресорами. Імператор Чжао Хен (Цинь-цзун) потрапив у полон до чжурчженів, а з міста цзінці взяли фантастичну контрибуцію: 10 млн відрізків шовку, 1 млн зливків золота, 10 млн зливків срібла. З міста було вивезено сотні лікарів, музикантів, астрологів, євнухів, та ін. вся північна частина Китаю до річки Хуанхе була окупована «варварами».
Причини поразки сунів
Багато факторів повпливали на повторні військові промахи і на випливаючу з них втрату Північного Китаю. Традиційні записи сунської історії вважають відповідальними за занепад династії продажність імператорського двору Чжао Цзі. Ті оповіді засуджували Чжао Цзі і його чиновників за їхні моральні проблеми. Раніше сунські імператори прагнули проводити політичні реформи і відроджувати етичні структури конфуціанства, але ентузіазм до реформ поступово зник після відставки реформатора Ван Аньши у 1076 р. Корупція затьмарила правління Чжао Цзі, який був кращим живописцем, аніж правитилем.Mote, Frederick W. (1999). Imperial China: 900—1800. Harvard University Press. ISBN 0-674-44515-5. Сучасні дослідження більше звинувачують військові недоліки і бюрократичне керівництво. Втрата Північного Китаю не була неминучою. Сунські дипломатичні огляди недооцінили Цзінь і дозволили рости військовій силі чжурчженів.
Війни з Південною Сун
Утворення Південної Сун
Цзінське керівництво не очікувало та й не бажало падіння династії Сун. Їхнім наміром було послабити Сун, щоб вимагати більшої контрибуції, і вони не були готові до того, наскільки значимою була перемога. Чжурчжені були зайняті зміцненням правління над колишніми територіями Ляо. Замість того, щоб продовжувати своє вторгнення до Сун, імперії, військо якої перевищувало їхнє власне, вони скористалися стратегією «використовувати китайське для контролю китайців».Tao, Jing-Shen (2009). «The Move to the South and the Reign of Kao-tsung». In Paul Jakov Smith; Denis C. Twitchett (eds.). The Cambridge History of China: Volume 5, The Sung dynasty and Its Precursors, 907—1279. Cambridge University Press. pp. 556—643. ISBN 978-0-521-81248-1. Цзінь сподівалася, що уповноважений штат буде спроможним адмініструвати Північний Китай і збирати щорічну репарацію, щоб цзіньцям не доводилося придушувати античжурчженські повстання. У 1127 р. чжурчжені посадили на трон колишнього сунського чиновника Чжан Банчана. Він був маріонетковим імператором новоствореної васальної держави Чу.
Тим часом з сунської імператорської родини пощастило врятуватися синові попереднього «Сина Неба» Чжао Гоу.Gernet, Jacques (1962). Daily Life in China, on the Eve of the Mongol Invasion, 1250—1276. Stanford University Press. ISBN 978-0-8047-0720-6. Він перебував на дипломатичній місії у Цичжоу і так і не повернувся до Бяньцзіна. Його не було у столиці, коли чжурчжені захопили місто. Майбутній імператор Чжао Гоу зміг ухилитися від чжурчженських військ, які весь час ступали йому по п'ятах, поки він пересувався від однієї провінції до іншої. Чжурчжені намагалися заманити його назад до Бяньцзіна, щоб нарешті спіймати, але їм не вдалося. Чжао Гоу врешті-решт прибув до сунської південної столиці в Шанцю на початку червня 1127 р.
Проправивши ледве місяць, Чжан Банчан був переконаний сунами відмовитись від трону і визнати законність імператорської лінії Сун. Сунський генерал Лі Ган вимусив Чжао Гоу стратити Чжана за зраду Сун. Вбивство Чжана показало, що Сун збиралася спровокувати Цзінь, і що Цзінь ще повинна була затвердити їхній контроль над ново підкореними територіями. Підкорення і знищення Чу означало, що Бяньцзін знову був під контролем Сун. Почався другий етап правління сунської династії, який називають епохою Південної Сун (1127—1279).