Мхітар Гош (; дата нар. невід., близько 1120/ 1130, Гянджа — 1213, монастир Нор Гетік) — видатний вірменський мислитель, літературний і громадський діяч, богослов і священник. Авторитетна «Американська енциклопедія» зараховує Гоша до одних з найвизначніших представників вірменського Відродження, британський учений Д. Ленг ставить його твори в один ряд з байками Езопа і Лафонтена.
Біографія
Біографічні відомості про Мхітара Гоша (прізвисько Гош в перекладі з вірменської означає «рідкобородий») збереглися головним чином у Кіракоса Гандзакеці. Мхітар Гош будучи вірменином, народився в Гянджі (Гандзакі), де під тюркським пануванням проживала значна вірменська громада. Точна дата народження невідома, однак, з огляду на те, що помер він «в глибокій старості» в 1213 році, дослідники вважають, що народився він між 1120 та 1130 роками. Початкову освіту здобув у рідному містіR. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7, ще дитиною в сім'ї познайомився зі Святим письмом. Навчання продовжив у вардапета Ованеса Тавушеці, сам отримав ступінь вардапета. Для вдосконалення освіти відправився в Кілікійське вірменське царство, де навчався при монастирі Сівши Лер. Тут він повторно отримав ступінь вардапета. Після цього деякий час провів в Ерзрумі, де подружився з вигнаним (грузинським царем) князем Курдом Арцруні; потім повернувся в Гянджа, де вів викладацьку та літературну діяльність. Незабаром, проте, йому довелося виїхати в зв'язку з гоніннями з боку місцевих тюрків, інспіровані його суперниками серед місцевого духовенстваR. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7. Мхітар оселився в сусідньому вірменському князівстві Хачен, де його прийняв під свій захист правитель Атерк Вахтанг Тагаворазн. Тут він залишається кілька років. Приблизно в 1184 році, дізнавшись, що його друг Курд Арцруні повернув свої володіння в Північно-Східній Вірменії, Гош відправився до нього й оселився в монастирі Гетиці, в ущелині Тандзут області КайенR. Bedrosian The Fables of Mkhitar Gosh, New York, 1987, стр. 7. Як пише його учень Кіракос Гандзакеці, «І оселився в монастирі, званому Гетиці, в Кайенській гаварі, на великій річці, званій Ахстев, на правому її березі»Киракос Гандзакеци, Краткая История, гл. 13-14. Наприкінці XII століття, однак, в результаті сильного землетрусу церква руйнується. У 1188 році, за сприяння князя Івана Закаряна, Гош зводить нову церкву, яка так і називається Нор Гетиц -Новий Гетиц і починає викладати в ній. Монастир розташовувався на крайньому північному сході історичного Айрарата. Тут він провів основну частину життя. Мхітар Гош, «Послання …» І сказали ми про це коротко і в основному про греків і грузинів, які паплюжать нас, що, мовляв, одні тільки вірмени не сприймають собор Халкедонський Гош користувався великим авторитетом серед вірменської політичної еліти свого часу, був важливою фігурою в духовному і суспільному житті вірмен. Був учасником церковних соборів Лорі 1205 року і Ані 1207 року. Був радником і духовним наставником Закарі Закаряна. Також був громадським діячем, мріяв про відновлення вірменської державності.
Праці Його перу належать понад 10 праць різних напрямків, серед яких «Судебник», «Короткі Пояснення Єремії», історична хроніка і т. д. У своїх творах Мхітар Гош чітко розрізняє етнічну і конфесійну приналежністьХристианский Восток, т.1, 1999, стр. 371, він намагається довести, що міафізитство крім вірмен сповідують й інші народи, які «перебувають твердо в одній з нами вірі, які не прийняли Халкедонський собор». Примітне також його послання до Івана і Закарі Закарянів. В ньому Мхітар прагне налагодити етно-конфесійні протиріччя між двома народами вірменами і грузинами, які перебували в той час в тісному політичному союзі.
Судебник Мхітар Гош, «Судебник», 1184 рік
Де знайдеш відповідь тим, хто злословить про нас, нібито немає суду в Вірменії У другій половині XII століття мусульманські еміри Гянджі дозволяли вірменській християнській громаді користуватися власною судовою системою, однак через відсутність такої спірні питання все ж вирішувалися в мусульманських судах. Така практика іноді приводила до зловживань, і Гош взявся за складання судебника для свого народу, щоб запобігти звернення вірмен в мусульманські суди. Ця правова праця, написана в 1184 році і відома нині як «Судебник Мхітара Гоша» або «Вірменський судебник», стала найважливішою із праць ученого і першим пам'ятником світського права у вірмен. У «Судебнику» відображені правові норми середньовічної Вірменії, він став основою правової традиції вірмен як в самій Вірменії, так і в діаспорі. Складається з «Вступу» і основного тексту з 251 статті. Згідно Гошу, церква і держава — це два основних стовпи, що тримають суспільство, як будову. У книзі винність розділене на 2 категорії — церковна і світська, відповідно до чого Гош визначає також 2 основних форм покарання — релігійно-церковне і тілесно-матеріальне (смертна кара, ув'язнення, майново-фінансові штрафи). Покарання, згідно з ним, не повинне мати чисто фізичної мети, або мети помсти, а повинне бути спрямоване на виправлення, перевиховання людини. Згідно Гошу кожна людина має «природне право», яке він трактує як вираз божественного розуму в людині. Прогресивність мислення Гоша проявляється також в його послідовних рекомендаціях замінювати смертну кару на збереження винному життя покарання
При створенні судебника Гош використовував загальновірменські церковні канони та інші чисто вірменські джерела. Вперше статус обов'язкового закону отримав у Кілікійській Вірменії. Протягом багатьох століть «Судебник» використовувався не тільки у самій Вірменії і Кілікійському вірменському царстві але і в вірменських колоніях — у Польщі (див. Статут львівських вірмен), Росії (Крим, Астрахань), Грузії, Індії. У XVIII столітті в Грузії статті «Судебника» Мхітара Гоша були внесені в «Вахтангів збірник законів» складаючи його саму обширну частину під назвою «Закони вірменські». Збереглися безліч списів «Судебника» Гоша, 40 з яких зберігаються в Матенадарані в тому числі й надзвичайно древні. В короткій пам'ятці Гош звертається до своїх читачів: Але якщо ви, вірні звичаям нашого народу, будете докоряти мене в моїх помилках, а не виправляти їх, то, знаючи подібну звичку наших хайканців, знаючи цілком міру собі, не буду звинувачувати вас за це. Якщо ж ви зустрінете нашу працю з любов'ю і доповните відсутнє в ній по добрій волі, то отримаєте від Господа відплату за свої добрі справи і в муках своїх заробите в церкви скарби благ і залишите в ній добру пам'ять про себе.
Байки Найважливіше значення в історії вірменської літератури має збірка байок Мхітара Гоша, яка складається із 190 байок. Його твори сповнені філософської мудрості та моральних повчань. Вперше вони були видані в 1790 році у Венеції.
Хроніка
Є автором історичної хроніки. Оригінал цієї пам'ятки вірменської історіографії не має заголовка. Г. Алішан на рубежі XIX—XX століть назвав її «Католікоси і події в країні Алуанк в XII столітті». Вперше в 1958 році англійський вірменист Ч. Доусет назвав її скорочено «Албанська хроніка» ( Так звана «Албанія» або «Агванк» ще з раннього середньовіччя була всього лише географічним топонімом, який займав також вірменонаселені області Нагорного КарабахуИстория Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века .— М.: Восточная литература, 2002. ISBN 5-02-017711-3, де на той час існувало невелике вірменське князівство Хачен. Ч. Доусет, в той же час, чітко охарактеризував працю, як пам'ятник вірменської історіографії. Подана адаптована назва праці набула поширення також в російськомовних джерелах після її спотвореного перекладу з англійської на російську мову З. Буніятовим в 1960 році.
Примітки
Твори (The Lawcode /Datastanagirk'/ of Mxit'ar Goš, translated with commentary and indices by Robert W. Thomson (Atlanta, GA, 2000) = Robert W. Thomson, trans., The Lawcode [“Datastanagirk'”] of Mxit'ar Goš.(Dutch Studies in Armenian Language and Literature, 6.) Amsterdam and Atlanta, Ga.: Rodopi, 2000. Pp. 359.)
Література Ваган Бастамянц, «Судебник М.ГОШ», Ечміадзін, 1880, на арм. яз. С.Арцруні, «Кодекс М.ГОШ» («Юридична Обозрение», 1886, № 226 і сл.). Agof Mégavorian, "Etude ethnographique et juridique sur la famille et le mariage arméniens " (Лозанна, 1894) Марр Н. Я., Збірники притч Вардана, ч.1, СПБ, 1899.
Кусикьян И. К. Рец. на: Армянский судебник Мхитара Гоша. Пер. А. А. Паповяна. Ред. вступит. статья и примеч. Б. М. Арутюняна. Ереван, АН Арм. ССР, ин-т истории, 1957, 269 стр. // Византийский Временник Амбарцумиан А. А. Рец. на: Армянский судебник Мхитара Гоша. Пер. А. А. Паповяна. Ред. вступит. статья и примеч. Б. М. Арутюняна. Ереван, АН Арм. ССР, ин-т истории, 1957, 269 стр. // Известия Академии наук Армянской ССР. Общественные науки. 1955. № 6.