Серболужицька література () — література на верхньолужицькій і нижньолужицькій мовах або написана серболужицькими авторами на інших мовах. Найдавнішою письмовою пам'яткою на лужицькій мові, що збереглася до нашого часу, є фрагменти так званого твору «Magdeburgske glosy», який датується XII століттям. Регулярне видання друкованих книг на лужицьких мовах почалося в XVI столітті. Існує корпус «Лужицьких мовних пам'яток», виданих протягом XVI—XVIII століть і вони є такими, що значно вплинули на розвиток лужицьких мов.
XVI століття
До XVI століття літературна творчість лужицького народу існувала в основному в усній формі: наприклад, героїчні (Наші хлопці з війни їдуть) і церковні піснеспіви. Найдавнішою пам'яткою серболужицької писемності є текст латинського псалма Магдебурзького рукопису (Magdeburgske glosy) XII століття з підрядковим перекладом на старолужицькій і німецькій мовах. На думку славіста Гінца Шустера-Шевця, слов'янський переклад належить до західно-нижньолужицького діалекту.
Історія серболужицької літератури бере початок з часів Реформації — XVI століття. Самою ранньою пам'яткою ділової писемності є «Будішинська присяга» 1532 року. Це була клятва на вірність владі, дана лужичанами після отримання ними права рівноправних громадян Будішина. Пізніше аналогічні присяги з'явилися і в інших містах Лужиці. Важливу роль у становленні писемності у верхньо-і нижньолужицьких сербів в XVI—XVIII століття виконували переклади Біблії та інших релігійних текстів. Перші книги були написані і надруковані протестантами на нижньолужицьких діалектах: в 1548 році Міклавш Якубіца переклав Новий Завіт, в 1574 році Альбін Моллер видав «Малий Катехизис».
У 1595 році в світ вийшла перша друкована книга на верхньолужицькій мові — «Малий катехизис» Мартина Лютера, перекладена Венцеслаусом ВаріхомGreville Corbett, Bernard Comrie, The Slavonic Languages , стр. 596Hinc Šewc, Před 400 lětami wuda so prěnja hornjoserbska kniha, Rozhlad. Budyšin, 45, 1995, 12. — s. 426—429. У 1707 році Юрієм Гавштином Светлик був виконаний повний переклад Біблії. У XVI—XVII століттях виникли верхньолужицька (в католицькому і протестантському варіантах) і нижньолужицька письмові мови. Ряд пам'яток серболужицької писемності було написано на діалектах, які згодом вимерли. У 1884 році лужицький фольклорист Гендріх Йордан виявив рукопис твору «Gregoriusowe kěrlušowe knižki», який датується кінцем XVI століття і являє собою зразок розвитку верхньолужицької мови та її діалектів. Створенню єдиної національної мови перешкоджала і територіальна роз'єднаність лужицьких сербів.
Лужицьким письменником початку XVI століття, що писав на латині, був викладач Краківського та інших університетів Європи — Ян Рак (пом. 1520). У 1502 році в Страсбурзі були опубліковані його «Пісні». Відомо, що Раком були написані і «Вірші про Лужицю». Іншим великим гуманістом і поетом був Каспар Пойкер (пом. 1602). Перебуваючи в ув'язненні в Лейпцизькій в'язниці, Пойкер в 1583 році склав поему на латині «Ідилія батьківщини», що являла собою хроніку Баутцена і його округи (опублікована в 1594 році). Найвідомішим противником Реформації XVI століття був викладач Краківського університету Ян Лужицький. У 1560 році він видав книгу полемічного характеру «Історичне оповідання про різні предмети». Народжений в Баутцені Каспар Янітій склав поему «Обличчя школи» («Prosopon Scholae»), в якій описав нелегке становище школи, зниження якості освіти і падіння моралі. Уродженець Котбуса Якуб Янус (пом. 1583) залишив після себе численні твори, серед яких — «День народження Христа» і «Діяння пророків». Нижньолужицький теолог і вчений Альбін Моллер в 1574 році в Баутцені випустив перші книги нижньолужицькою говіркою: «Малий катехізис», «Збірник лужицьких псалмів» і «Вічний церковний календар». На нижньолужицькій мові Моллером були видані в Лейпцигу праці з астрономії та астрології: «Детальне і правдиве повідомлення про нову комету» (1605) і «Велика практична астрологія» (1613). У 1582 році він написав книгу про лікарські рослини. У 1597 році серболужицький священник Венцеслаус Варіх видав перекладений ним катехізис на верхньолужицькій мові, до якого додавалася стаття на німецькій мові: "Відомості про те, як вживати і вимовляти букви на лужицькій мові.
XVII століття
Родом з Нижньої Лужиці був Ян Бок (пом. 1621), який володів сімома мовами, в тому числі нижньолужицькою (яку він називав «сарматською» мовою). Бок писав вірші на латині і німецькій мові, а також історичні твори про угорців і турків. У вірші 1612 року Бок оспівував рідну землю «лужицю-мати». Хандрош Тара (пом. бл. 1638) в 1610 році під Франкфурт-на-Майні опублікував «Малий катехізис» Лютера на західно-нижньолужицькому сторковському діалекті. Серед інших його рукописів: «Словник лужицької мови в Буххольці і околицях», граматика лужицької мови, «Лужицькі проповіді» (не збереглися). У 1627 році верхньолужицький священнослужитель Грегор Мартіні опублікував книгу «Сім покаянних псалмів царственого пророка Давида. На лужицькиій і на німецькій». У 1650 році священиком Яном Хойнаном була підготовлена до друку перша граматика нижньолужицької мови з нижньолужицько-латинським словником «Linguae Vandalicae ad dialectum Cotbisiani formandae aliquis Conatus». Приблизно в цей же час Юро Ермель випустив перший буквар на нижньолужицькій мові «ABC — Kniglicki» (в 1669 році буквар виявився під забороною і був вилучений німецькою владою). У 1654 році священиком Адамом Тіло було видано книгу на нижньолужицькій мові «Catechismus und Glaubens Articul» (в 1667 році заборонена і знищена німецькою владою). У 1653—1656 роках священиками «вендського округу» були видані чотири книги на нижньолужицькій мові: Катехізис, Псалтир, Збірник уривків з Біблії і Збірник церковних піснеспівів. В 1679 Якубом Ксавером Тіціаном в Празі була видана граматика верхньолужицької мови «Principia linguae Wendicae», що стала основою для верхньолужицької католицької літературної мови.
Вченим і священиком Юрієм Лудовіци (пом. 1673) була написана перша граматика верхньолужицької мови «Rudimenta Grammaticae Sorabo-Vandalicae idiomatis Budissinatis deliniata». У 1675 році нижньолужицький учений Юро Крігар виступив в Віттенберзькому університеті і випустив книгу «Про серболужичан, слов'янський народ, в просторіччі іменованих вендами». У 1689 році Захарій Бірлінг випустив працю по лужицькій орфографії «Didascalia seu Orthographia Vandalica». Міхал Френцель -старший (пом. 1706), будучи священиком у Баутцені, займався перекладацькою діяльністю на будішинському діалекті верхньолужицькою мовою. У 1706 році після смерті Френцеля був повністю опублікований перекладений ним Новий Заповіт. У «Вітальному посланні Петру I», що знаходився в 1697 році в Німеччині, Френцель писав: «О, Саксонія, особливо ж ти, Дрежджани … ти ніколи ще не удостоювався такої честі, щоб великий цар і великий государ, який разом з мільйонами своїх підданих говорить на нашій лужицькій або савроматівській мові, прибув до нас … ».
XVIII століття
Одним з відомих лужицьких родів, які відіграли значну роль у становленні серболужицької літератури, став рід Френцеля, з якого з 1660-х до середини XVIII століття вийшло кілька представників серболужицької наукової та творчої інтелігенції. Першим відомим представником цього роду став перекладач Міхал Френцель, який в 1706 році видав Новий Завіт на верхньолужицькій мові. Його діяльність сприяла підняттю престижу рідної мови серед лужичанЕрмакова М. И., Роль верхнелужицкого протестантского перевода Библии 1728 г. в становлении и развитии литературного верхнелужицкого языка, стр. 124.. Міхал Френцель був батьком лужицького енциклопедиста Абрахама Френцеля і поета Міхала Френцеля, який, в свою чергу, був батьком хроніста Саломона Богухвала Френцеля. Абрахам Френцель (пом. 1740) був автором десятитомної праці «De originibus linguae Sorabicae» («Про походження лужицької мови»). В останніх двох томах Френцель пояснив назви населених пунктів Лужиці. У 1719 році вийшла в світ книга Френцеля про язичницьких богів слов'ян і лужичан «De diis Slavorum in specie».
У 1706 році Яном Богумілом Фабріціусом, який стояв біля витоків нижньолужицької літературної мови, була відкрита перша друкарня в Котбусі. У 1721 році в Будішині був виданий латинсько-лужицький словник, складений Юрієм Гавштином Светліком. Уродженець Котбуса Ян Богумер Ріхтар, відомий своїми дослідженнями про бджільництво, в 1730 році випустив історико-етнографічну працю на німецькій мові «Збори деяких повідомлень про місто Котбус в Нижній Лужиці і прилеглих до нього місцях». У 1738 році в Люббені почало виходити щомісячне наукове видання «Destinata Litteraria et Fragments Lusatica». Важливими освітніми установами, в яких виховувалася серболужицька інтелігенція, були Лужицька семінарія (діяла з 1728 по 1922 рік) і Малостранська німецька гімназія у Празі. У цих установах навчалися майбутні серболужицькі письменники і поети XVIII—XIX століть.
У 1766 році вийшла перша в історії газета в рукописному варіанті на верхньолужицькій мові «Lipske nowizny a wšitkizny». Цю газету видали представники Сербського проповідницького товариства, яке виникло в 1716 році серед лужицьких студентів Лейпцизького університету. У 1728 році це товариство видало Біблію на верхньолужицькій мові, яка увійшла в список «лужицьких писемних пам'яток». Членом цього товариства був представник епохи Просвітництва Гадам Богухвал Шерах (пом. 1773), який видав велику кількість релігійних текстів. У 1755 році вийшла його стаття на німецькій мові «Послання на захист древніх слов'ян і лужичан», в якому автор спробував розвінчати німецькі упередження проти слов'ян. У другій половині XVIII століття з'явилася велика кількість лужицьких видань німецькою мовою. Так, в 1768 році в Герліц був заснований німецькомовний «Лужицький журнал». Юрій Мень, представник світського напряму в літературі, в 1767 році склав патріотичну поему «Лужицької мови можливості і вихваляння в поетичній пісні».
Ян Горчанський в 1782 році опублікував німецькою мовою книгу «Роздуми верхньолужицького серба про долю свого народу …». У німецькому журналі «Lausitzer Provinzial-Blätter» Горчанський писав: «Зізнаюся одразу: я серболужичанин і не соромлюся свого походження …». В 1790 році в Баутцені вийшов суспільно-політичний журнал на верхньолужицькій мові «Місячник для повчання і розради» («Mesačne pismo k rozwučenju a wokřewjenju»), який відразу ж був заборонений владою Саксонії, що побоювалася хвилювань. Лінгвістом Яном Бедріх Фріцом (пом. 1819) був перекладегий на нижньолужицьку мову Старий Завіт, складений нижньолужицький словник з граматикою.
XIX століття Журналіст-просвітитель Ян Богухвал Дейка (пом. 1853) з 1809 по 1812 рік видавав на верхньолужицькій мові щомісячник «Serbski powědar a kurěr» («Лужицький оповідач і кур'єр»). На першу половину XIX століття доводиться творчість верхньолужицьких поетів Рудольфа Мене, натхненника національного відродження Гандрія Лубенського, нижньолужицьких письменників Дабіта Богувера Глована, Помгайбога Крісталюба Фріцо і Ханзо Непіли. Бедрих Адольф Клин, відомий, в першу чергу, як публіцист, писав також вірші латинською і верхньолужицькою мовами. У 1826 році став виходити рукописний літературний журнал «Сербські новини». Початок найбільш плідного періоду романтизму у Верхній Лужиці був пов'язаний з Гандрієм Зейлером (пом. 1872) і Гендріхом Августом Крігаром (пом. 1858). Зейлер був автором пісні, що отримала назву «Прекрасна Лужиця», яка стала національним гімном лужичан. Для Лужиці Зейлер має таке ж значення, як О. С. Пушкін для Росії.
Національне відродження