Сер Кенелм Дігбі (, 11 липня 1603 , Мілтон-Кінз, Бакінгемшир, Південно-Східна Англія, Англія — 11 червня 1665 Лондон, Англійське королівство) — англійський придворний, дипломат, натурфілософ, хімік, алхімік, винахідник, філософ і астролог. Автор ряду винаходів, зокрема пляшок з міцного скла, здатних витримувати тривалі перевезенняМустафін О. Смачні мандри. Нові екскурсії кухнею. К., 2020, с.123. Один із засновників Лондонського королівського товариства. 1628 року Дігбі на чолі ескадри привидів вів бойові дії в Середземному морі.

Кенелм Дігбі народився в заможній католицькій родині. Його батько взяв участь у Пороховій змові і був страчений, коли Кенелму не виповнилося і трьох років. В результаті початкове виховання хлопчика було відзначено різними впливами, що зумовили його подальші інтереси. Його хрещеним був переховується від переслідування єзуїт , а за виховання відповідали майбутній Архієпископ Кентерберійський Вільям Лод і алхімік . В юності Дігбі провів близько року в Іспанії, де його дядько був послом. Потім, після трьох років навчання в Оксфорді три роки провів у подорожах по Франції, Італії та Іспанії. Ще з дитинства Кенелм був закоханий у свою майбутню дружину (1600-1633), проте в силу різних обставин їх шлюб був укладений таємно на початку 1626 року. Романтичні настрої, що панували при дворі Карла I і потреба сера Кенелма зміцнити свою репутацію стали причиною того, що в 1628 році він зробив Каперську експедицію в Середземне море, що виявилася досить успішною. Крім матеріальних придбань, під час подорожі він написав мемуари, в яких в романтичному світлі описав історію своїх взаємин з Венецією. У наступні кілька років Дігбі займав високий пост в Адміралтействі, одночасно з цим підтримуючи великі зв'язки в наукових, літературних і художніх колах.

Раптова смерть дружини в 1633 році стала потрясінням для Кенелма Дігбі. Залишивши державну службу, він присвятив себе науковим і релігійним заняттям, так чи інакше пов'язаним з проблемою безсмертя душі. Після року занять алхімією в Грешем-коледжі він поїхав до Парижа, що став основним місцем його проживання на найближчі 20 років. На континенті коло спілкування Дігбі включало в себе всіх найбільших європейських вчених того часу, а також англійських католиків, які залишили країну в роки релігійних переслідувань. 1644 року Дігбі опублікував свою основну працю, «Два трактати». Розглядаючи стан сучасної йому науки через призму ідеї про безсмертя душі, Дігбі зробив ряд цінних спостережень в області біології. Хоча ця робота не мала значного впливу на розвиток науки, вона була високо оцінена сучасниками. Алхімічні вишукування Дігбі, зокрема, винайдений ним , викликали значний інтерес сучасників, проте надалі стали предметом насмішок, помітно позначилися на його науковій репутації.

У 1640-1650-і роки Дігбі вів активну політичну діяльність, займаючи пост канцлера двору у вигнанні королеви Генрієтти Марії. Намагаючись поліпшити становище католиків в Англії, він брав активну участь у різних змовах. В результаті він деякий час провів в ув'язненні, а в 1649 році був вигнаний з країни з конфіскацією майна. Дігбі неодноразово виконував дипломатичні доручення при європейських дворах і апостолічному престолі, як для Генрієтти Марії, так і для Олівера Кромвеля. 1654 року йому було повернуто майно. Після відновлення монархії в 1660 році Кенелм Дігбі зайняв гідне місце при дворі і в науковому співтоваристві Англії, ставши одним із засновників Лондонського королівського товариства.

Біографія

Дитинство та юність

Дігбі народився в невеликому селі , Мілтон-Кінз, Бакінгемшир, Південно-Східна Англія, Англія в сім'ї Джентрі. Сім'я Дігбі на той час могла простежити своє походження на 17 поколінь, і в кожному столітті давала помітних державних і військових діячів. Кенелм належав до вченої гілки цього сімейства, в царювання Єлизавети I піддавалася переслідуванням за прихильність до католицизму. Дід Кенелма, , філософ і клерик, в 1580 році видав книгу з систематичним викладом наук «De duplicate methodo». Його батько, сер , в молодості був представлений до двору королеви Єлизавети I де, можливо, зустрів свою майбутню дружину. Мати Кенелма, Мері, була єдиною дочкою () з Гейхерста, ділового партнера Еверарда Дігбі-старшого. Про Мері відомо, що вона була «дівчиною значних характеру, краси і ґрунтовності розуму». Шлюб Еверарда-молодшого і Мері Малшо був укладений 9 лютого 1596 року. Молодята оселилися в невеликій садибі тюдоровской епохи, успадкованої Вільямом Малшо від матері, уродженої . Одружившись, Еверард Дігбі став вести спосіб життя заможного сільського поміщика. 23 квітня 1603 року він вітав короля Якова I в Бівер-Каслі і тоді ж був зведений у лицарську гідність. Хоча Мері Дігбі народилася в протестантській родині, поступово вона почала схилятися до католицтва. Остаточне рішення змінити віру вона прийняла під впливом єзуїта , що зупинився інкогніто в їхньому будинку. Заохочуваний Жераром, сер Еверард став учасником Порохової змови, внаслідок чого був засуджений і страчений 30 січня 1606 року.

Про те, що Кенелм народився в 1603 році повідомляють поет Бен Джонсон у віршах, адресованих його дружині, і Річард Феррар у віршах з нагоди його смерті. Згідно з останнім джерелом, день народження сера Дігбі припадав на 11 червня, збігаючись з днем його смерті і днем його тріумфу при Іскендеруні. З іншого боку, власноруч складений сером Кенелмом гороскоп відносить дату його народження до 11 липня, «між п'ятьма і шістьма годинами ранку», з чим згодні всі сучасні джерела. Після деяких труднощів Дігбі успадкував 3000 фунтів, що залишилися після конфіскації майна батька. Про подальшу його долю джерела розповідають суперечливо. Можливо, його разом з молодшим братом Джоном навчав відомий єзуїт-полеміст . Відповідно до турботу про протестантське виховання Кенелма доручили майбутньому Архієпископу Кентерберійському Вільяму Лоду. Лод, в свою чергу, передоручив цей обов'язок жив по сусідству англіканському священнику і лікарю Річарду Нейпіру (відомому також під ім'ям Парсона Сенді, Parson Sandy). У Нейпіра юний Дігбі отримав перші уроки астрології та алхімії. В результаті, за словами , Кенелм був «навчений у протестантській релігії». Автор Національного біографічного словника, навпаки, стверджує, що «очевидно Дігбі виріс у католицькій вірі батька». Підтвердженням цьому можуть служити його власні «Private Memoires», в яких розповідається, що, бувши в Іспанії, він зблизився з архієпископом Толедським на ґрунті релігійної спільності.

28 серпня 1617 року Кенелм вирушив до Іспанії і до 27 квітня 1618 року перебував у Мадриді, де його родич, , майбутній 1-й граф Брістоль, був послом. Після повернення з Іспанії Кенелм вступив в Оксфордський , де навчався у математика і астролога (1542-1632). Між учителем і учнем встановилися дружні стосунки. Аллен високо оцінював дарування Дігбі, називаючи його «Мірандолою свого часу». 1620 року, не отримавши ступеня (як рекузант він не мав такої можливості), Дігбі покинув Оксфорд. Причиною стала нещасна закоханість в подругу дитинства, (1600-1633), внучку і . Після смерті матері Венеція жила неподалік від маєтку Дігбі, проте мати Кенелма була категорично проти їх союзу через приналежність дівчини до сім'ї занадто радикальних католиків і її бідності. Дігбі вирушив на континент, де провів три роки з 1620 по 1623 рік. Перед від'їздом від переслав «найдорожчому містеру Сенді» рукопис з гороскопами. За його власним оповіданням, в цей період в нього шалено закохалася вдовуюча королева Франції Марія Медічі (1575-1642), залучена його незвичайною граціозністю. Бігши до Італії, він не хотів повертатися додому через чутки про невірність Венеції, нібито стала коханкою графа Дорсета. Тій, у свою чергу, повідомляли про його смерть у бійці. Згідно з сучасним біографом Дігбі Майклом Фостером, він взагалі не доїхав до Франції через чуму. У Флоренції та інших містах Італії Дігбі багато часу присвятив поповненню своєї бібліотеки і колекції кулінарних рецептів, а також вдосконаленню в науках і мистецтвах. У Сієні його прийняли в . 1621 року уродженець Феррари Бонавентура Пістофіло видав панегірик «Oplomachia», присвятивши його «Дону Кенелмо Дігбі, англійському кавалеру» ().

У березні 1623 року він знову приїхав до дядька в Мадрид і провів там близько півроку. В цей час в столиці Іспанії перебували маркіз Бекінгем і принц Чарльз з метою переговорів про шлюб останнього з інфантою Марією Анною. Ця історія, що почалася з появи короля і Бекінгема в будинку Брістоля з накладними бородами, протікала як романтична пригода. Спроби Брістоля взяти справу в свої руки і керувати ним як дипломат призвела до того, що його відносини з Бекінгемом виявилися назавжди зіпсованими. Дігбі взяв діяльну участь у цій авантюрі і, хоча вона закінчилася провалом, він став досить близький зі спадкоємцем престолу, що згодом принесло йому значні дивіденди. Разом з високими особами в Іспанію прибули придворні і , дружбу з якими Дігбі продовжив в Англії. Частина учасників посольства віддала перевагу столиці подорож у Вальядолід, і Дігбі приєднався до них. Кілька анекдотів, що відносяться до цієї подорожі, відомі з розповідей сучасників Дігбі і його власних: про зустрінутого глухонімого, якого бенедиктинський монах навчив говорити; про флірт з донею Анною Марією Манріке, після того, як дорікнув його в нечутливості до чарівності іспанок. Пізніше епізод з фліртом Дігбі в захоплених виразах виклав Меттью. Після повернення до Англії в жовтні 1623 року король Яків I звів Дігбі в лицарську гідність і призначив джентльменом в приватні покої принца. Наступного року, під час візиту короля в Кембридж, він здобув ступінь магістра мистецтв. 1625 року на престол вступив Карл I, і Кенелм Дігбі протягом деякого часу виступав посередником між графом Брістолем і королем, переконуючи останнього налагодити відносини з Бекінгемом.

Любов і море

Під час іспанської подорожі Дігбі поширилися чутки про його смерть, яким повірила Венеція Стенлі, і не шукала з ним зустрічі. Наприкінці грудня вони зустрілися випадково в Лондоні; це збіг Дігбі пояснив астрологічними причинами. На початку наступного року вони таємно одружилися, і в жовтні народився їх первісток, Кенелм. Опису їх взаємин присвячена значна частина мемуарів Дігбі. Згідно з цим джерелом, він проявив до неї «повну щирість і терпимість до її непередбачуваної необачності». У своїй біографії сера Кенелма, автор популярних біографій Джон Обрі повідомляє, що Венеція була коханкою 3-го графа Дорсета, мала від нього кількох дітей і отримувала 500 фунтів змісту, і що навіть бувши в шлюбі вона раз на рік обідала з ним. Пізніший біограф сер сумнівається в цій інформації, оскільки 3-й граф Дорсет помер ще в 1624 році. Г.Ф. Уорнер припускає що, найімовірніше, коханцем Венеції Стенлі був (1591-1652). Однак, Кенелм Дігбі був щасливий в сімейному житті, і це дозволило йому безболісно пережити відлучення від двору: граф Брістоль ворогував з фаворитом короля герцогом Бекінгемом ще з часів Мадрида. Більш того, неприязнь Бекінгема до Дігбі була така велика, що двері в лондонському суспільстві були закриті навіть для його друзів. У цей період почалася дружба Дігбі з поетом Беном Джонсоном та істориком лордом Кларендоном. Венеція стала Музою Джонсона, якій він присвятив ряд своїх поем. Крім Джонсона, Венеція Дігбі надихала поетів , , Рендольфа Раттера (Randolph Rutter), і Джорджа Дігбі, кузена Кенелма. Попри це, репутація леді Дігбі в суспільстві була досить низькою, а самому Дігбі Обрі приписує слова про те, що «заповзятливий, пристрасний, і при цьому стриманий, людина може взяти собі відмінну дружину хоч з борделя».