Новоассирійська імперія — межиріцька імперія залізної доби, що існувала між 911 і 609 роками до н. е.A Companion to Assyria : page 192The Cambridge Ancient History «The fall of Assyria (635—609 B.C.)»Encyclopaedia Britannica «The Median army took part in the final defeat of the Assyrians in northern Mesopotamia (612—609); and, when the territory of Assyria was divided between Media and Babylonia, Media took Assyria with Harran.» і була найбільшою на той час світовою імперією. Ассирійці вдосконалили ранні прийоми імперського правління, багато з яких стали стандартними в пізніших імперіях. Ассирійці першими озброїлися залізною зброєю та їх війська застосовували передову, ефективну військову тактику.
Після завоювань Адада-Нірарі II наприкінці 10 сторіччя до н. е. Ассирія стала наймогутнішою державою світу того часу, що домінувала на Стародавньому Близькому Сході, Східному Середземномор'ї, у Малій Азії, Кавказі та на частині Аравійського півостріву та Північної Африки, затьмарюючи та завойовуючи суперників, таких як Вавилонія, Елам, Персія, Урарту, Лідія, Мідія, Фригія, кімерійців, Ізраїльське й Юдейське царства, Фінікія, Халдея, Ханаан, Кушитську імперію, арабів та Нове-Єгипетське царство.Tadmor, H. (1994). The Inscriptions of Tiglath-Pileser III, King of Assyria, p.29
Нова Ассирійська імперія наслідувала Стару Ассирійську імперію (приблизно 2025—1378 роки до н. е.) та Середню Ассирійську імперію (1365—934 роки до н. е.) пізньої бронзової доби. У цей період давньоарамейська мова стала також офіційною мовою імперії, поряд з аккадською.
Після смерті Ашурбаніпала в 631 року до н. е. імперія почала розпадатися через жорстоку й невпинну серію громадянських воєн у власно Ассирії. У 616 році до н. е. цар Мідії і Персії Циаксарес уклав союзи з правителем Вавилонії й Халдеї Набополасаром, а також зі скіфами й кімерійцями проти Ассирії. При падінні Харрану (609 рік до н. е.) вавилоняни та мідійці розгромили ассирійсько-єгипетський союз, після чого Ассирія значною мірою припинила своє існування як незалежна держава. Невдала спроба взяти Харран поклала кінець Ассирійській імперії. Хоча імперія впала, проте Ассирія продовжувалася; й дотепер існує ассирійський народ, що мешкає в Ірані, Іраку та інших країнах.
Передісторія Ассирія спочатку була під Аккадським царством, що розвивалося в 25-24 сторіччях до н. е.. Ранні ассирійські царі були відносно другорядними правителями, і після заснування Аккадської імперії, що існувала з 2334 року до 2154 року до н. е., ці царі стали підпорядкованими Саргону Аккадському, який об'єднав усі аккадомовні й шумеромовні народи Месопотамії (включно з ассирійцями) в одній державі.
Міська аккадомовна нація Ассирії виникла в середині 21 сторіччя до н. е., розвиваючись внаслідок розпаду Аккадської імперії. За давньоассирійської доби ранньої бронзової доби Ассирія була північно-месопотамським царством (сучасний Іракський Курдистан), конкуруючи за домінування спочатку з хаттянами та хуритами Малої Азії, та давніми шумеро-аккадськими «державними містами», як Ісін, Ур та Ларса, а пізніше і Вавилонія, що була заснована амореями 1894 року до н. е., і часто під владою каситів. Протягом 20 сторіччя до н. е. вона створила колонії в Малій Азії, й після 20 сторіччя до н. е. ассирійський цар Ілушума здійснив багато успішних набігів на держави на півдні.
Ассирія потрапила під владу аморійського вождя Шамші-Адада I (бл. 1809—1776 роки до н. е.), який створив династію й був надзвичайно енергійним і політично заможним, й поставив своїх синів васальними правителями Марі та Екаллатума. Слідом за цим Ассирія опинилася під короткими періодами панування Вавилонії у XVII сторіччі до н. е. й Мітаннії-Хурії у XV сторіччі до н. е. відповідно з наступним періодом влади з 1365 до 1074 року до н. е., який включав правління таких царів, як Ашур-убаліт І (1353—1318), Тукульті-Нінурта I (правив 1244—1208 роках до н. е.) та Тиглат-Пілезер I (1114—1076)
Середня Ассирійська імперія
Ашур-Убаліт розширив ассирійське правління на багато землеробських земель на північ від Ніневії та Арбели. Тіглат-Пілезер контролював вигідні караванні шляхи, що перетинали Родючий Півмісяць від Середземномор'я до Перської затоки.Boardman, John and Edwards I. E. S., The Cambridge Ancient History, Cambridge University Press, 1982 Численні військові компанії Тиглат-Пілесера та наступних царів були спрямовані проти арамейських скотарських груп у Сирії, частина з яких рухалася проти ассирійських центрів. До кінця II тисячоріччя до н. е. арамейський наступ призвів до втрати значної території Ассирії у Верхній Месопотамії.
Після смерті Тиглата-Пілезера I у 1076 році до н. е. Ассирія була у відносному занепаді у наступні 150 років. Період з 1200 до н. е. до 900 року до н. е. був темним часом для всього регіону Близького Сходу, Північної Африки, Кавказу, Середземномор'я та Балкан, з великими потрясіннями та переселеннями народів. Тоді Ассирія виявилася сильнішою, ніж сусідські Єгипет, Вавилонія, Елам, Фригія, Урарту, Персія та Мідія.
Історія
Адад-нірарі II та Ашурнасірпал II (911—859 роки до н. е.) Починаючи з походів Адада-нірарі II, Ассирія знову стала великою державою, коли повалила 25-ту династію Єгипту й підкорила Елам, Урарту, Мідію, Персію, Маннею, Гутію, Фінікію/Ханаан, Арабію, Ізраїль, Юду, Філістію, Едом, Моав, Самарру, Кілікію, Кіпр, Халдею, Набатію, Коммагену, Дильмун, Шуту і новохеттів; вигнали нубійців, кушитів й ефіопів з Єгипту; вгамували кімерійців та скитів; і серед інших наклали данину на Фригію. Адад-нірарі II та його наступники щорічно проводили військові тривалі щорічні походи з надзвичайно добре організованим військом. Він підкорив краї, що раніше були лише номінальними ассирійськими васалами, завоював та виселив арамеїв та хуритів півночі до віддалених областей. Потім Адад-нірарі II двічі атакував і переміг вавилонського царя Шамаш-мудамміка й забрав велику землю на північ від річки Діяла та міста Хіт і Занку в середині Межиріччя. Згодом він відібрав у Вавилонію в її царя Набу-шум-укіна І. Його наслідував Тукульті-Нінурта II у 891 році до н. е., що зміцнив положення Ассирії та поширив її владу на північ у Малу Азію та на Загроські гори за свого короткого правління.
Наступний цар Ашурназірпал II (883—859 роки до н. е.) розпочав широку експансію. За його правління Ассирія повернула значну частину території, що втратила приблизно 1100 року до н. е. в кінці середньоассирійського періоду. Ашшурнасірпал II також вів походи в Загроські гори для приборкання бунтів проти Асирійської влади луллубіїв і гутіїв. Цього часу ассирійці почали славитися своєю безжальністю. Ашурнасірпал II також переніс свою столицю в місто Калху (Калах/Німруд). Зведені ним палаци, храми та інші споруди свідчать про значне збагачення та розвиток мистецтва. Ашурнасірпал II почав масові депортації завойованих народів, що значно зросли у масштабах за його сина Шальманезера III.
Від Шалманезера III до Адад-нірарі III (859—783 роки до н. е.) Син Ашурназірпала, Шалманесер III (859—824 роки до н. е.), правив 35 років, коли столицю перетворили на військовий табір. Щороку ассирійське військо ходило у похід. Місто Вавилон було окуповане й Вавилонія стала васалом Ассирії. Він воював проти Урарту і в битві при Каркарі 853 року до н. е. виступив проти військ союзу арамейських держав на чолі з Хададезером Дамаського, до якого входило ізраїльське військо царя Ахава. Незважаючи на слова Шалмансера про «перемогу над опозицією», схоже, що битва закінчилася глухим кутом, оскільки ассирійські сили були відкликані невдовзі після неї.
У 849 року до н. е. Салманасар взяв ново-хітську державу Каркеміш, й у 842 року до н. е. пішов походом проти сирійського царя Дамаска Хазаїла, обложив місто і примусив дати данину, але не прийняв її. У 841 році до н. е. він також взяв данину з ізраїльського царя Єгу, та фінікійських держав Тиру й Сидону. Його чорний обеліск, виявлений у Калху, фіксує багато військових перемог його правління.
В останні 4 роки життя Шальманесера тривало повстання його старшого сина Ашур-надін-аплу, що мало не закінчилося падінням Ассирійської імперії. Двадцять сім міст, серед яких Ассур, Арбела, Аррафа (Кіркук) та інші місцевості стали на його бік. Повстання було спрямоване не в першу чергу проти царя, а проти тимчасових губернаторів, таких як Даян-Ашур, що взяли на себе непропорційну владу. Повстання було насилу приборкане Шамші-Ададом V, другим сином Шалманесера, що став царем після його смерті в 824 році до н. е..
Тривала і запекла громадянська війна дозволила вавилонянам на півдні, мідяни, маннійцям, персам на півночі і сході, сирійцям, і ново-хеттійцям на заході в значній мірі скинути ассирійську владу, і Шамші-Адад V решту свого правління провів, у відновленні своєї влади над цими народами. У цей період Урарту скористалося можливістю відновити свій вплив у регіоні. Тому за правління Шамші-Адад V Ассирія не просунула владу на інші краї. Адад-нірарі III був хлопцем, коли заступив свого батька в 811 році до н. е., і протягом 5 років до 806 року до н. е., його мати, цариця Саммурамат (вона також зображена як Семіраміда) керувала країною, як регентка. Попри численні легенди про цю королеву, в ассирійських джерелах того часу вона мало згадується.
У 806 року до н. е. Адад-Нірарі III взяв кермо влади. Він вторгся в Левант і підкорив арамеїв, фінікійців, филистимлян, ізраїльтян, ново-хеттів і едомлян. Він увійшов у Дамаск і взяв данину з царя Бен-Хадада III. Потім він звернувся на схід і підкорив персів, мідян і маннеїв, та дістався Каспійського моря. Наступними його цілями були племена халдеїв і шуту південно-східної Месопотамії, яких він завоював і зробив васалами.
Період застою, 783—745 до н. е.
Адад-нірарі III помер передчасно у 783 році до н. е., що призвело до періоду застою. Шалманесер IV (783—773 роки до н. е.), схоже, мав невеликий авторитет, бо ассирійський генерал (туртану) Шамші-ілу називається переможцем урартського царя Аргішті I у Тіль-Барсіпі, й згодом арамійців і ново-хетів.
Ашюр-дан III піднявся на престол у 772 році до н. е.. Він був неефективним правителем, за часу якого країну охопили внутрішні заколоти в містах Ашур, Аррапха та Гузана. Він не зміг досягти подальших здобутків у Вавилонії та Арамі (Сирія). За його правління була епідемія чуми й зловісне сонячне затемнення. Ашур-нірарі V став царем у 754 році до н. е., але його правління, здається, було постійною революцією, і, здається, він ледве втік за свого палацу в Ніневії до того, як його було скинуто Тиглатом-Пілезером III у 745 році до н. е., що приніс відродження Ассирії.
Тиглат-Пілезер III, 744—727 роки до н. е.
Коли Тиглат-Пілезер III піднявся на престол, Ассирія перебувала у часи революції. Громадянська війна й епідемія руйнували країну, тому багато найпівнічніші колоній Ассирії в Малій Азії були приєднані до Урарту. У 746 році до н. е. місто Калу приєдналося до повстанців, але 13-го Іяря наступного року асирійський генерал (туртану) Пулу захопив владу в імперії під іменем Тиглат-Пілесер III і вніс широкі зміни до Ассирійського уряду, значно підвищив його ефективність та безпеку.
Завойовані провінції врядувались ретельною бюрократією на чолі з царем — кожен округ платив фіксовану данину і забезпечував солдатами. Ассирійське військо тоді перетворилося на професійного стану армію. Ассирійська політика відтепер була спрямована на зменшення всього цивілізованого світу об'єднанням в єдину імперію, й передаючи торгівлю й багатство до ассирійських рук. Ці зміни часто ідентифікуються як початок «Другої Ассирійської імперії».
Коли Тиглат-Пілесер III піднявся на Ассирійський престол, він вдерся у Вавилонію, переміг її царя Набонассара і викрав богів Шапацу; ці події зафіксовані в Ассирійсько-Вавилонському літописі.ABC 1 Col.1:5