Кінцу́ґі (яп. , досл. «золоте з'єднання», «золота латка»), рідше кінцукуроі ( досл. «ремонт золотом») — давня традиційна японська техніка ремонту кераміки, коли її фрагменти скріплюють за допомогою натурального лаку, а відсутні — замінює він сам, нанесений у кілька шарів. Зазвичай до лаку додається найтонше порошкове золото, рідше срібло, платина.

Кінцуґі переважно використовує уруші — клей, виготовлений з очищеного соку лакового дерева, що містить урушіол. Це токсин, що полімеризується за кімнатної температури шляхом ферментного окислення: фермент лаказа, що міститься в сирому лаку, каталізує реакцію з киснем із водяної пари (з повітря), і лак твердне внаслідок автоокислення. Рідкий уруші, на відміну від затверділого, може викликати подразнення, тому слід бути обережним. Міцність клею уруші має довгу історію доведеної ефективності, що робить його одним з найкращих.

В останні роки, особливо в контексті необхідності збереження екології та досягнення Цілей сталого розвитку, техніка кінцуґі привертає багато уваги не лише у Японії. Ця тенденція призвела до популяризації та комерціалізації кінцуґі.

Історія Вважається, що походження техніки кінцуґі для кераміки пов'язане з Чайною чашею Селадон (Бако-Кан) печі Рюсен — важлива культурна цінність Японії національного рівня, що є частино колекції Токійського національного музею (династія Південна Сун, ХІІІ ст.; висота – 6,7 см, діаметр –15,4 см, діаметр основи – 4,6 см). Згідно з «Бако-Кан Сао-Кі» (Запис про Чайну чашу Бако-Кан), написаним конфуціанським вченим періоду Едо Іто Тогаєм у 1727 році, ця чаша була подарунком від дзен-майстра Бутшо в обмін на пожертвування Тайра-но Шігеморі золота з гори Ікуо в Ханчжоу, провінція Чжецзян, на початку епохи Анген (1175). Пізніше, в період Муроматі, вона перейшла у володіння сьоґуна Асікаґи Йосімаси, який правив у 1449-1473 рр. На той час чаша мала тріщину на дні, тому її відправили до Китаю на заміну. Однак тоді у Китаї не було селадонових чаш такої якості, тому тріщину заклеїли, а чашу відправили назад до Японії. Відремонтований фрагмент, що нагадував велику сарану, ще більше зміцнив репутацію чаші, і їй дали назву «бакоган» (bakōhan, “large-locust clamp”, «зклейка великої сарани»). Хоча легенду про те, що вона належала Тайра-но Шігеморі, важко підтвердити як історичний факт, враховуючи зміни в стилі селадону з Лунцюаня, легенда є правдоподібною, оскільки чайна чаша передавалася з покоління в покоління через родину Сумінокура протягом багатьох років після Асікаґа. Кажуть, що саме ця чаша стала початком ідеї ремонту та реставрації кераміки.

Філософія

Кераміка, відремонтована за допомогою кінцуґі, завжди отримувала особливе визнання, ніби її воскресили з підземного світу. Зокрема Сен-но Рікю як людина, котра високо цінувала кінцуґі та поширювала знання про нього, активно просував філософію вабі-сабі, що наголошує на прийнятті недосконалості та вад, простоти та природного плину часу. Дзен-думка того часу мала значний вплив на політику та культуру, включаючи чайну церемонію. Японська естетика високо цінує деталі, що підкреслюють зношеність від використання предмета: з цієї перспективи кінцуґі виграє як з практичного боку, приймаючи використання речі після їх пошкодження, так і з естетичної, виділяючи тріщини та сліди ремонту в контексті продовження, а не закінчення їх життя.

Концепція кінцуґі також близька до японської філософії мусін з її неприв'язаністю до речей, прийняття змін і долі як аспектів людського життя. Кінцуґі не тільки не приховує пошкодження, але й виділяє їх, натякаючи таким чином на тлінність буття і мінливість долі, невідворотно присутніх як в минулому, так і в майбутньому. Це прийняття болісності існування та співчуття до речей також відомо в Японії під назвою моно-но аваре (яп. 物のあわれ, «Сумна чарівність речей»). Bartlett, Christy . A Tearoom View of Mended Ceramics // Flickwerk: The Aesthetics of Mended Japanese Ceramics: catalogue of the exhibition / Museum für Lackkunst, Münster. — 2008. — Pр.8-13.

Крім того, мистецтво кінцуґі часто використовується як символ і метафора стійкості.

Техніка Значна частина спеціальних, особливих знань, досвіду та інструментів, що передавалися за системою «майстер-учень», недоступна для громадськості, адже у кінцуґі використовують різні види лаку, створення яких є складним і багатоетапним. Крім того, зважаючи на стан пошкодженої кераміки, віддається перевага різним технікам. На кожному етапі кераміка сушиться у спеціальній камері, що має назву лакова кімната, де підтримується необхідна вологість і температура.

Нижче наведено максимально спрощений опис звичайних технік ремонту з використанням золотого порошку:

Адгезія. Сирий лак наноситься на поверхню зрізу та залишається сохнути на 12-24 год. Пшеничне борошно (або рисові зерна) замішують з водою, а потім на поверхню зрізу наносять суміш лаку мугі, виготовлену з сирого лаку, та склеюють фрагменти. Як заповнити відсутні частини? Відсутні частини заповнюють лаком кокусо, що являє собою суміш пшеничного борошна (або рисових зерен), бавовни кокусо, деревного порошку та необробленого лаку. Як заповнити нерівності? Змішується та наноситься абразивний порошок з водою, після чого покривають лаком від іржі, змішаним із сирим лаком. Після висихання використовується полірувальний порошок. Відремонтовану ділянку покривають чорним лаком, а процес сушіння та полірування повторюють кілька разів. Посипання золотим порошком. Задля посилення кольору золотого порошку наносять червоний лак. Потім зверху посипають золотим порошком (іноді срібним, платиновим, порошком олова тощо). Після висихання золотий порошок полірують і наносять верхній шар прозорого лаку. Процес повторюється кілька разів.

Простий кінцуґі З давніх часів кінцуґі виконували майстри з золотого лаку, що володіли спеціальними знаннями, або майстри з лакових виробів. Проте сьогодні існує тип кінцуґі, що називається простим, де не використовується натуральний лак, натомість береться миттєвий клей для склеювання деталей, а потім — синтетичний лак, що пройшов процедуру відповідності Закону про санітарію харчових продуктів.

Вплив на сучасне мистецтво Кінцуґі — це загальна концепція виділення або підкреслення недосконалостей, візуалізації вигинів та швів задля зосередження на них уваги. Сучасні художники та дизайнери експериментують із цією давньою технікою як засобом аналізу ідеї втрати, синтезу та вдосконалення через руйнування і подальшу реставрацію.

Спершу кінцуґі не сприймалося як окрема форма мистецтва, проте нині зразки «кінцуґі» та пов'язаних з цим способів відновлення речей представлені на виставках у Галереї мистецтв Фріра в Смітсонівському інституті, Музеї мистецтва Метрополітен та Музеї мистецтв Герберта Ф. Джонсона..

Приклади сучасних художників і дизайнерів, котрі використовують техніку, естетику та філософію кінцуґі у своїх роботах:

британська художниця Шарлотта Бейлі збирає розбиті вази — своєрідний гібрид між кінцуґі та штопанням, що дає чудовий результат: спочатку вона обгортає кожен розбитий шматочок тканиною, а потім використовує золоту металеву нитку, щоб ретельно зшити частини разом; хоча так Шарлотта повноцінно не відновлює функціональну спроможність вази, вона створює вражаючий об'єкт; художниця Карен ЛаМонте з США створює монументальні скульптури жіночого одягу, що носять невидимі на перший погляд людські фігури; коли вибух випалювальної печі розбив кілька з цих робіт, Карен використала техніку кінцуґі, аби відновити керамічні скульптури золотом; нью-йоркський дизайнер Джордж Інакі Рут працював з японськими ремісниками над створенням лінійки Kintsugi для своєї ювелірної компанії Milamore; для Forbes він розповів, що його дизайн був навіяний темами краси та зламу, а також його давнім зв'язком з філософією кінцуґі; художник Віктор Соломон з Лос-Анджелеса створив «Корт кінцуґі» — зруйнований громадський баскетбольний майданчик у південному Лос-Анджелесі, що він відремонтував за допомогою смоли із золотим напиленням; проєкт був завершений у 2020 році, аби приурочити його до перезапуску сезону НБА, що був призупинений через пандемію Covid-19.

Примітки