Франсуа-Оґюст Міньє́ (; 8 травня 1796, Екс-ан-Прованс — 24 березня 1884, Париж) — французький історик і правник. Член Французької академії.
Життя Міньє до 1815 року студіював у Авіньйоні, а потім ще три роки в університеті Екс-Марсель. 1821 року він і його друг Адольф Тієр, теж історик, переїхали до Парижа, де МІньє працював журналістом. 1824 року вийшла друком його двотомна історія Французької революції (Histoire de la révolution française) — твір, який разом із однойменною книгою Тієра донині має значний вплив на сприйняття Французької революції в історичній перспективі.
Римо-католицька конгрегація віри указом від 5 вересня 1825 року занесла цю його працю до індексу заборонених книг. 1830 року Міньє був причетний до липневої революції як співавтор петиції проти короля Карла X. За Луї Філіпа, з 1830 до 1848 року був директором міністерського архіву (« Archives au ministère des Affaires»). З 1832 року був обраний до новоствореної Академії моральних і політичних наук, а 1836 року зайняв посаду довічного секретаря цієї академії. 29 грудня 1836 року був обраний до Французької академії, 1876 року став членом Американської академії мистецтв і наук.
Праці
De la féodalité des institutions de Louis IX., Paris 1822 Histoire de la révolution française, Paris 1824 Histoire de la révolution française, 10-те видання, 1840 Histoire de la ligue, Paris 1829, 5 томів. Histoire de la réformation, Paris 1833 Notices et Mémoires historique, Paris 1843 Antonio Perez et Philippe II., Paris 1845 Notices historique sur la vie et les travaux de M. Rossi, Paris 1849 Histoire de Marie Stuart, Paris 1850, 2 томи. La Rivalité de François Ier et de Charles-Quint, 1875
Примітки
Посилання
Франсуа-Огюст Міньє на Historum.net