Нова фортеця (Наваріно) (грецька: Νέο Ναυαρίνο; османська: Anavarin-i cedid) або Ніокастро — османська фортеця розташована поруч з містом Пілос на південному заході Мессенії, Греція. Це одна з двох фортець, що охороняли стратегічну бухту Наваріно (або Наварино), також відому як бухту Пілоса. Фортеця розташована на південному вході бухти, а його північний вхід охороняла Стара фортеця Наваріно, побудована в XIII столітті на мисі Коріфасіо (тоді відомий як мис Зоглос) хрестоносцями МореїΚάστρο Πύλου (Νιόκαστρο) , από την ιστοσελίδα: odysseus.culture.gr - "Οδυσσεύς" του Υπουργείου Πολιτισμού.Κάστρο Ναυαρίνου ή Πύλου ή "Νιόκαστρο" και Οικισμός Πύλου , ΥΑ ΥΠΠΕ/Α/Φ31/9507/1015/24-5-1976 - ΦΕΚ 750/Β/7-6-1976 , [...] "Χαρακτηρίζομεν τον οικισμόν της Πύλου ως χρήζοντα ειδικής κρατικής προστασίας - ένεκεν της ιστορικότητός του από της αρχαιότητος μέχρι σήμερον - και τόπον ιδιαιτέρου φυσικού κάλλους, καθώς και το "Νεόκαστρον" Φρούριον Πύλου της εποχής της Ενετοκρατίας, ως ιστορικόν διατηρητέον μνημείον." [...], σύμφωνα με το Διαρκή Κατάλογο των Κηρυγμένων Αρχαιολογικών χώρων και Μνημείων της Ελλάδος , της Διεύθυνσης Εθνικού Αρχείου Μνημείων του Υπουργείου Πολιτισμού.Κάστρο Ναυαρίνου ή Πύλου ή "Νιόκαστρο" και Υδραγωγείο Κάστρου Πύλου , ΥΑ ΥΠΠΟ/ΑΡΧ/Β1/Φ30/2ΩΝ/48223/1893/25-9-1998 - ΦΕΚ 1098/Β/20-10-1998 , [...] Ορισμός αρχαιολογικού χώρου και ζώνης Α' (αδόμητης) προστασίας μεσαιωνικών μνημείων Δήμου Πύλου, Ν. Μεσσηνίας: "Ορίζουμε ως αρχαιολογικό χώρο και ζώνη προστασίας Α' (αδόμητη) την περιοχή γύρω από το Κάστρο και το μεσαιωνικό υδραγωγείο Πύλου σύμφωνα με το συνημμένο τοπογραφικό σχέδιο. Τα όρια του παραπάνω αρχαιολογικού χώρου και της ζώνης προστασίας Α' είναι προς βορράν και δυσμάς η ακτογραμμή, προς νότον το ρέμα του Αγ. Ιωάννου και 15 μ. κατάντι και προς ανατολάς το όριο του εγκεκριμένου σχεδίου πόλεως." [...], σύμφωνα με το Διαρκή Κατάλογο των Κηρυγμένων Αρχαιολογικών χώρων και Μνημείων της Ελλάδος , της Διεύθυνσης Εθνικού Αρχείου Μνημείων του Υπουργείου Πολιτισμού..

Розташування фортеці

Нова фортеця Наваріно розташована на Пелопоннесі, на захід від міста Пілос, на південно-західному кінці бухти, навпроти південного кінця острова Сфактерія. Вона практично контролювала південний вхід в бухту та розташована біля входу в порт Пілос.

Фортеця займала стратегічну позицію та в поєднанні із Старою фортецею Наваріно контролювали морську зону від острова до мессенських островів Сапієнца, , та , південний вхід в бухту Наваріно, а також морський торговий шлях з Адріатичного моря в Східне Середземномор'я.

Історія фортеці Період захоплення Палопоннесу Османською імперією починається з походів в цей регіон султана Мехмеда II Завойовника. Після капітуляції Містри (29 травня 1460 р.) та Бордонії він захопив Кастриці та Гардікі (в яких знайшло прихисток населення Леонтарі). Далі за даними історика Лаоніка Халкоконділа були захоплені замки Святого Георгія і Карітайни, а потім його армія спустилася до району Контовунії та району . Поступово регіон Пілії та Наваріно було перетворено на округ (казу), відому як Λαόνικος Χαλκοκονδύλης, «Αποδείξεις Ιστοριών Δέκα», Patrologiae cursus completus. Series graeca, τόμος 159, Jacques Paul Migne, Garnier, 1866, (περιέχεται στην Patrologia Graeca του Migne, τόμος 159, στήλες 13-555), σελ. 468: [...] "Ταύτα γενόμενα υπό βασιλέως ως επυνθάνετο και τα λοιπά της Πελοποννήσου αυτίκα προσεχώρησεν υπό δέους, πρέσβεις πέμποντα ως βασιλέα, άλλα τε και Σαλβάριον και Αρκαδία, επίνειον της ταύτη χώρας, προς τη Πύλω ωκημένη, πόλις εχυρωτάτη. Τούτους μεν ως παρέλαβε βασιλεύς τοιν πολέοιν, τους άνδρας τε και γυναίκας ες φυλακήν εποιήσατο σύμπαντας, ες μυρίους μάλιστα συναθροισθέντας. Και ώρμητο μεν ως αποτενών, μετά δε έπεμπεν ες την Βυζάντιον χώραν ες τα προάστεια, ως oικήσοντας". [...].

Нову фортецю Наваріно у 1573 році збудував новий капудан-паша Улуч Алі-паша, незабаром після поразки османського флоту в битви при Лепанто (1571 р.). У 1645 р. Ніокастро використовувався як база османських сил для їх вторгнення на Крит на початку османсько-венеційської Кандійської війни (1645–1669).

У 1668 р. османський мандрівник Евлія Челебі пройшов через Мессінію. та у своїй книзі "Seyahatnâme", тобто "Книга подорожей", наводить детальний опис міста Ніокастро, заявляючи, що він Ніокастро виявився значно розвинутішим, ніж Паліокастро. У фортеці були муфтії, наїби (заступник каді), кетюнта — священник (кехагі — службовець), сердар (командир) яничари, охоронці, мухтесібі, банзарі, мімарбасі (містобудівник), кетчуди (командир) міста та 12 агад. За часів Челебі замок не мав рову, але мав 12 воріт. Бастіони у цитаделі фортеці мали сторожові вежі з кам'яними дахами, також всередині були 33 будинки без садів. За межами цитаделі у фортеці було 600 кам'яних будинків. Мечеть Мурада III мала кам'яні куполи, цистерну та мінарет. Всередині ринку, який складався з галерей з магазинами (всього 85 у фортеці), була ще одна мечеть. Також тут були дервішські ханаки, корчми, турецькі лазні та фонтани та дерева. У фортеці був ринок рабів, куди привозили рабів з Тунісу, Алжиру та Лівії. За межами фортеці знаходився грецький квартал (Варозі), в якому зазвичай мешкали немусульмани, який тоді мав 200 будинків з садами, корчмами та 15 магазинами і був населений виключно греками. В результаті Кандійської війни венеційці відвоювали НіокастроN. Bées, A. Savvides, "Navarino", in "The Encyclopedia of Islam", New Edition, Volume VII: Mif–Naz, Brill, Leiden and New York 1993, p.p. 1037–1039, ISBN 90-04-09419-9..

1683-1715: венеційське завоювання Під час Морейської війни (1684—1699), у 1686 році венеційці на чолі з Франческо Морозіні захопили Нову та Стару фортеці Наваріно, які захищали відповідно Мустафа-паша та Джафар-паша. Венеційці спочатку взяли в облогу та обстріляли Ніокастро. Венеційський генерал швед (1639-1688) переміг турків і 6 червня 1686 фортеця була передана венеційцям. Деякі турки, які не прийняли капітуляцію, підірвали себе, підпаливши порохові склади. Географічне положення фортеці на півострові сприяло тому, що Наваріно став адміністративним центром нового . Венеційці намагалися оживити землеробство та економіку регіону, але не змогли завоювати прихільності більшості місцевого грецького населення та постачання рекрутів до їх армії.

Згідно з переписом 1689 року, у фортеці Наваріно був 101 житель, у провінції 1413 жителів, а через двадцять років населення провінції зросло до 1797 жителів.Σπυρίδων Λάμπρος, «Απογραφή Νομού Μεθώνης επί Βενετών », Δελτίον της Ιστορικής και Εθνολογικής Εταιρείας της Ελλάδος, τόμος 2ος , Εκ του Τυπογραφείου Αδελφών Περρή, Εν Αθήναις 1883, σελ. 686-710. Από την Ψηφιακή Βιβλιοθήκη του Πανεπιστημίου Ιωαννίνων, Απογραφή 1689, Νο 52 Borgo di Navarin - Απογραφή 1879, Νο 52 Πύλος, σελ. 700-701.

1715-1821: друге османське завоювання Навдовзі Пелопоннес було повернуто османами після короткої кампанії між червнем та вереснем 1715 року в ході Другої морейської війни за великого візира Дамата Сілахдара Алі-паші.

Після відвоювання Ніокастро у 1715 році, османи керували Ніокастро більше століття, аж до грецької революції 1821 року. Область Пілія до відвоювання греками в 1821 року знову стала казою, у складі Османської імперії. Згідно з публікацією під назвою "Історична та економічна географія Османської Греції: Південно-Західна Морея в XVIII столітті", після відвоювання турками цього регіону область Наваріно стала ще однією частиною османського устрою у складі еялету Морея.Fariba Zarinebaf, John Bennet, Jack L. Davis, "A Historical and Economic Geography of Ottoman Greece", "Hesperia", supplement 34, American School of Classical Studies at Athens, Athens 2005, ISBN 978-0-87661-534-8.У період 1789-1807 рр. Неокастро був власністю (османська: السلطانة بيهان, 1824-1766), дочки султана Мустафи III.

Під час російсько-турецької війни (1768–1774) та після шестиденної облоги Ніокастро був завойований російськими військами. Османським військам було надано можливість евакуюватися на Крит. Вирішальну роль у захопленню замку відіграли адмірал царського флоту граф Олексій Орлов та його брат Федір Орлов. Фортеця недовго перебувала під російським контролем і вже 1 червня 1770 року російський флот залишив частково зруйнований Наваріно, а фортеця знов перейшла до османів.

У 1816 році у Ніокастро проживало 600 турків (142 сім'ї), а 130 греків (17 сімей) проживали за в цьому ж районі за стінами фортеці.

1821 рік. Грецька революція

Після початку Грецької революції у березні 1821 року місцеве грецьке населення Пілоса під проводом Георгакіса, Джанніса та Ніколаоса Економідіса взяли в , яка тривала декілька місяців (з 25 березня по 9 серпня).Αναφορά στρατιωτικών και προκρίτων για την παράδοση του Νεοκάστρου Πύλου. Αρχεία της Ελληνικής παλιγγενεσίας. 1857 (επανέκδ. 1971), Τομ. 1, σελ. 445, 446.: "Φανερώνομεν οι κάτωθι υπογεγραμμένοι αρχιστράτηγοι, οι καπεταναίοι ξηράς και θαλάσσης, ότι από τας 25 Μαρτίου του παρόντος χρόνου, κατά την υψηλήν προσταγήν, ήλθομεν με τα στρατεύματά μας της ξηράς, καθώς και δια θαλάσσης με τα καράβιά μας, και επολιορκήσαμεν το κάστρον λεγόμενον Νεόκαστρον, ...

1821 Αυγούστου 7, Νεόκαστρον

Μεθώνης Γρηγόριος, Νικόλας Μπόταση, Πρωτοπαπατσώρης, Αναστάσης Ανδρούτσου ... ". Війська в фортеці здалися після того, як були запевнені у безпечній евакуації, але врешті-решт капітуляція перетворилась на різанину в Наваріно.

Фортеця залишалася в грецьких руках до 11 травня 1825 року, коли Ібрагім-паша відбив Неокастро і утримував його до поразки в Наваринській битві (1827). Так, у 1825 році, як тільки Ібрагім-паша висадився в Метоні, він розгромив грецьку армію в . Потім він завоював острів Сфактирія вбивши 200 його захисників. Далі він взяв в облогу фортецю, в якій серед інших перебували Іоанніс Макріянніс та Димітріос Каллерґіс. Через брак їжі та боєприпасів 11 травня 1825 року греки здалися.

Через два роки, 8 жовтня 1827 р. об'єднаний флот союзників англійців, французів та росіян знищив турецько-єгипетський флот у Наваринській битві, змусивши Ібрагіма-пашу покинути Пелопоннес. Османсько-єгипетський гарнізон залишався в фортеці, поки вона не була передана французьким військам, під керівництвом генерала . 30 серпня 1828 року генерал Мезон із французьким експедиційним корпусом висадився у Неокастро з метою нагляду за відходом єгиптян, який був завершений 4 жовтня 1828 року.

Після 1830 року фортеця була покинута жителями, які оселились за її стінами. З 1830 по 1941 роки фортеця використовувалась як в'язниця.

XX століття Під час Другої світової війни фортеця використовувалась німцями та італійцями, які перетворили її на свій штаб.Νιόκαστρο – Πύλος: Οθωμανική αρχιτεκτονική, πλούσια ιστορία , από την ιστοσελίδα: www.mythicalpeloponnese.gr - «Μυθική Πελοπόννησος». Після закінчення війни фортеця деякий час використовувалась як в'язниця, доки не була передана Археологічній службі Греції.

Архітектура

Ніокастро складається з двох частин - Нижнього замку, який є найбільшою частиною фортеці, що займає площу близько 80 гектарів по периметру пагорба, та Верхнього замку, що включає потужні вали та бастіони. Стіни фортеці 2,5-3 метри завтовшки, побудовані з колотого вапняку та алебастру та сягають 8,5 м у висоту.

Постійні завоювання фортеці призвели до різних змін та доповнень. Ніокастро на відміну від Старої фортеці Наваріно була побудована в той час, коли вогнепальна зброя використовувалася для ведення оборонної та наступальної війни. ЇЇ стіни були товсті, низькі, щоб протистояти гарматному вогню, з нахилом, щоб зменшити руйнування та посилені бастіонами.Фортеця складається з: шестигранної цитаделі - яка була побудована у найвищій частині фортеці зі сторони острова під час венеційського завоювання. Вона укріплена сухим ровом зовні, шістьма п’ятигранними бастіонами. На її валах розташовувались майже шістдесят гармат. Її стіни також включають фортифікаційну огорожу, чотири циліндричні вежі та два великі бастіони, які розташовані з морської сторони і захищали вхід та порт.