Мико́ла Дми́трович Станісла́вський ( , Єлисаветград — , Житомир) — український режисер драми, заслужений діяч мистецтв УРСР (1954). Чоловік актриси і режисерки лялькових театрів Тетяни Нікітіної-Станіславської.
Автор спогадів про Леся КурбасаМикола Станіславський. Остання робота Курбаса — у книзі «Лесь Курбас. Спогади сучасників». — С. 284—293 і Миколу Куліша.
Життєпис Син єлисаветградського священника і педагога Д. В. Станіславського.
Закінчив Єлисаветградську гімназію, дружив з Арсенієм Тарковським, Юрієм Нікітіним, Тетяною Нікітіною (яка згодом стала його дружиною), Іриною та Іполітом Бошняками, Андрієм та Назаром Тобілевичами, Михайлом ХороманськимХороманський Михайло Костянтинович.Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (закінчення) poet.inf.ua
Закінчив Державний музично-драматичний інститут імені М. В. Лисенка. Під час навчання був учасником «Театру читця» при цьому виші. Слухав лекції Леся Курбаса з майстерності актора. Згодом залишив спогади про «Маклену Ґрасу» Миколи Куліша в постановці Леся Курбаса 1933 року.
З 1926 року працював у театрі «Березіль» Леся Курбаса.
1930—1933 — художній керівник Першого державного робітничого театру (Київ).
З 1934 року — в театрах Марій Ел, Комі й Кабардино-БалкаріїВ Нальчике издана раритетная пьеса.
1934—1936 і 1940—1941 — художній керівник і головний режисер Марійського національного театру.Станиславский Николай Дмитриевич // Марийская биографическая энциклопедия. — С. 346
В Республіці Комі працював художнім керівником театру в 1937—1938 та в 1950—1951 роках. Там він уважно ставився до молодих акторів, займався з ними майстерністю актора, читав лекції по історії театру, проводив індивідуальні заняття. Поставив там зокрема «Платон Кречет», «Живий труп», «Украдене щастя».Государственный ордена Дружбы народов академический театр драмы им. В.Савина (Сыктывкар)
Під час війни працював в Нальчику.
З 1945 року очолював Івано-Франківський національний академічний обласний музично-драматичний театр імені Івана Франка. Його дружина Тетяна Нікітіна в той час очолила Івано-Франківський ляльковий театр.
1949—1950 — режисер Кіровоградського академічного українського музично-драматичного театру імені М. Л. Кропивницького.
1952—1959 — головний режисер Хмельницького обласного театру ім. Г. І. Петровського.
1954 року він був удостоєний звання заслуженого діяча мистецтв Української РСР.
1959—1963 — головний режисер Житомирського українського музично-драматичного театру імені І. Кочерги.
В останні роки життя він разом з дружиною Тетяною Василівною Нікітіною мешкав у Житомирі. Влітку 1970 року до них в гості приїздив Арсеній Тарковський разом зі своєю дружиною. «Їхня зустріч відбулася у знаменитій місцині, пов'язаній з іменами Евеліни Ганської та Бальзака, де у Станіславського була дача. Тарковський, не втомлюючись, висловлював захоплення красою природи українського села Тригір'я зі столітніми дубами, скелями над річкою і старовинним монастирем.»Єлисаветградське коло Арсенія Тарковського (продовження) slovo.com.ua
А вже 13 жовтня 1970 року Миколи Дмитровича не стало. «Це дуже вразило Арсенія Тарковського. За спогадами Марини АрсеніївниТарковська Марина Арсеніївна (нар. 1934) — письменниця, дочка Арсенія Тарковського, саме з того часу він став більше й більше думати про смерть. Він навіть умовив її тоді взяти старовинний перстень, який належав колись його батьку Олександру Карловичу».
Постановки «Життя починається знову» В. Собка (1951—1952) «Живий труп» Л. Толстого (1951—1952) «Одруження» М. Гоголя (1951—1952) «Під золотим орлом» Я. Галана (1951—1952) «Голос Америки» Б. Лавреньова (1952—1953) «Честь сім'ї» Г. Мухтарова (1952—1953) «Отелло» У. Шекспіра (1952—1953) «Не судилось» М. Старицького (1952—1953) «Дівоньки-красунечки» А. Сімукова (1952—1953) «Любов на світанні» Я. Галана (1952—1953) «Не називаючи прізвищ» В. Минка (1952—1953) «Маріне» М. Бараташвілі (1953—1954) «Таланти і шанувальники» О. Островський (1953—1954) «Вибачайте, коли ласка!» А. Макайонка (1953—1954) «Навіки разом» Л. Дмитерка (1953—1954) «Роки блукань» О. Арбузова (1954—1955) «Овод» («Ґедзь») за Е. Л. Войнич (інсценізація Я. Галана) (1954—1955) «Серце не прощає» А. Софронова (1954—1955) «За двома зайцями» М. Старицького (1954—1955) «В добрий час» В. Розова (1955—1956) «Воскресіння в понеділок» В. Диховичного (1955—1956) «Мораль пані Дульської» Г. Запольської (1956—1957) «Транзитні пасажири» М. Синьова (1956—1957) «Інтервенція» Л. Славіна (1957—1958) «Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука (1957—1958) «Чотири дев'ятки» В. Пістоленка (1958—1959) «Небезпечна професія» В. Соловьова (1958—1959) «Дорога спадщина» Ф. Корецького (1958—1959)
Література Микола Станіславський. Рукопис «Альма матер». Копія рукопису зберігається в родинному архіві Черкашиних.Черкашин, Роман Олексійович. Ми — березільці: театральні спогади-роздуми / Роман Олексійович Черкашин, Юлія Гаврилівна Фоміна; Упоряд. В. Собіянський; Передм. Наталія Єрмакова.– Вид-во «Акта», 2008. — С. 28 Театр Житомира / М. Д. Станіславський, Л. А. Рубінштейн. ред. П. П. Перепелиця. — К. : Мистецтво, 1972. — 152 с.
Примітки
Джерела
Станіславський Микола Дмитрович // «Станіславський феномен». До 110-річчя від дня народження Миколи Дмитровича Станіславського ounb.km.ua