Перша Філіппінська республіка (офіційно називалася Філіппінська республіка; ісп. República Filipina, філ. Republika ng Pilipinas. також відома як Малолоська республіка) — короткочасна невизнана держава на території Філіппін, що виникла внаслідок Філіппінської революції. Була офіційно проголошена 12 червня 1898 року в місті і стала першою конституційною республікою в Азії. Попри відсутність міжнародного визнання, республіка мала власну систему державного управління, збройні сили та прогресивну конституцію, засновану на демократичних принципах свого часу.

Постання республіки припало на переломний етап історії архіпелагу, коли багатовікове іспанське колоніальне панування змінилося американською експансією. Хоча філіппінські революціонери спочатку розглядали Сполучені Штати як союзників у боротьбі проти Іспанії, підписання Паризького мирного договору 1898 року, за яким Філіппіни переходили під суверенітет США, призвело до конфлікту інтересів. Це спричинило початок Філіппінсько-американської війни вже за два тижні після офіційної проголошення республіки. Держава фактично припинила існування після захоплення президента Еміліо Агінальдо американськими військами в березні 1901 року та його подальшої присяги на вірність Сполученим Штатам.

Історія створення

Передумови

Філіппінська революція проти іспанського колоніального панування розпочалася у 1896 році. Наступного року повстанські сили під керівництвом Еміліо Агінальдо підписали з іспанською владою , після чого лідери революції вирушили у . Проте ситуація докорінно змінилася у квітні 1898 року з початком іспансько-американської війни. Основною причиною конфлікту стала відмова Іспанії провести соціальні реформи на Кубі, як того вимагали США, а каталізатором став таємничий вибух американського броненосця «Мен» у гавані Гавани 15 лютого 1898 року. Під тиском Демократичної партії та промислових кіл президент-республіканець Вільям Мак-Кінлі 19 квітня висунув Іспанії ультиматум. Не знайшовши дипломатичної підтримки в Європі, Іспанія оголосила війну, на що США відповіли аналогічним кроком 25 квітня.

Ще до офіційного початку бойових дій помічник міністра військово-морських сил США Теодор Рузвельт наказав комодору Джорджу Дьюї, який очолював Азійську ескадру в Гонконгу, готуватися до операцій проти іспанського флоту на Філіппінах. 1 травня 1898 року американська ескадра увійшла до Манільської затоки й за кілька годин повністю розгромила іспанський флот під командуванням адмірала , не зазнавши втрат серед особового складу. Попри рішучу перемогу на морі, Дьюї бракувало сухопутних сил для захоплення Маніли, тому він звернувся до Вашингтона по підкріплення та сприяв поверненню Еміліо Агінальдо й інших революціонерів із Гонконгу. Агінальдо прибув до Манільської затоки 19 травня на борту американського судна «» і після зустрічі з Дьюї відновив революційну боротьбу..

24 травня 1898 року Агінальдо проголосив створення , зосередивши у своїх руках командування всіма філіппінськими силами. 28 травня в повстанці розгромили останній іспанський оплот у Кавіте, де вперше було піднято сучасний прапор Філіппін. Успіхи революціонерів спричинили загальне піднесення: тисячі філіппінців дезертирували з іспанської армії та приєдналися до сил Агінальдо. Протягом короткого часу було звільнено численні міста й цілі провінції, зокрема Лагуну, Батангас, Булакан та інші. 12 червня 1898 року в Кавіте-ель-В'єхо Агінальдо проголосив від Іспанії. Того самого дня було офіційно представлено національний прапор і вперше виконано державний гімн.

Невдовзі за порадою свого найближчого соратника Аполінаріо Мабіні, який виступав проти автократії, Агінальдо погодився реформувати систему управління. 18 червня диктаторський уряд було офіційно закріплено декретом, а 23 червня його замінив , у якому Агінальдо обійняв посаду президента. Нова влада розпочала масове визволення островів і передбачила створення Малолоського конгресу — законодавчого органу, покликаного розробити конституцію. Водночас почали виникати перші проблеми з американськими силами. Агінальдо стверджував, що консул США обіцяв йому визнання незалежності Філіппін під протекторатом флоту США, однак американська сторона згодом заперечила наявність будь-яких офіційних зобов'язаньAppendix C.

Протягом липня на Філіппіни прибували американські підкріплення під командуванням генералів , та . Хоча повстанці вже взяли Манілу в облогу, відрізавши її від постачання води й продовольства, американське командування уникало прямої військової співпраці з ними. У серпні 1898 року адмірал Дьюї та генерал Меррітт уклали таємну угоду з іспанським генерал-губернатором про проведення так званої «удаваної битви». Іспанці погодилися здати місто американцям за умови, що філіппінські війська не буде допущено до Маніли, аби уникнути принизливої капітуляції перед повстанцями. 13 серпня Манілу було захоплено американськими силами, а філіппінців примусово усунули від участі в операції, що викликало глибоке обурення місцевого населення та фактично поклало край співпраці між союзникамиch.10.

Міжнародно-правовий статус архіпелагу було визначено 10 грудня 1898 року підписанням Паризького мирного договору, за яким Іспанія передала Філіппіни Сполученим Штатам за 20 мільйонів доларів. Представник філіппінського уряду намагався оскаржити цю угоду в Парижі та Вашингтоні, називаючи її недійсною з погляду міжнародного права, однак його протести було проігноровано. Тим часом , що розпочав роботу 15 вересня, завершив підготовку проєкту конституції, основним автором якої був . Усі делегати належали до класу «ілюстрадо» — освіченої національної еліти. Після тривалих дискусій і компромісів щодо повноважень президента конституцію, написану іспанською мовою (), було затверджено 20 січня 1899 року. Наступного дня Еміліо Агінальдо оприлюднив документ, а 23 січня 1899 року в місті відбулася урочисте проголошення Першої Філіппінської Республіки.

Американо-філіппінська війна

Однак мир тривав недовго. Уже 4 лютого 1899 року в передмісті Маніли спалахнули бойові дії: американський вартовий під час патрулювання застрелив філіппінського солдата, що спричинило вогонь у відповідь і призвело до початку . Агінальдо намагався запобігти ескалації конфлікту, надіславши емісара до американського командувача генерала Елвелла Отіса, проте той відмовився від переговорів, заявивши, що «боротьба, розпочавшись, повинна тривати до самого кінця». У відповідь Агінальдо видав прокламацію про розрив дружніх відносин зі США та наказав вважати американські війська ворогом. Офіційно Філіппіни оголосили війну Сполученим Штатам 2 червня 1899 року прокламацією Педро Патерно, тодішнього голови конгресу.

Унаслідок поразки в битві за Манілу філіппінська армія була витіснена з міста. Американські війська розпочали стрімкий наступ на північ: 10 лютого було захоплено Калоокан, 27 квітня — , а на початку травня — і Сан-Фернандо. Це змусило революційний уряд постійно змінювати місце перебування. 31 березня 1899 року американці зайняли першу столицю , яку відступаючі філіппінські сили встигли спалити. Резиденцію уряду було перенесено до . Мирні переговори з американською у квітні—травні завершилися безрезультатно, і 16 травня Сан-Ісідро також було захоплено. Уряд евакуювався до , а згодом — до міста .

У політичному керівництві республіки стався розкол: 7 травня 1899 року представників так званої «партії війни» було усунуто від влади та замінено міністрами, схильними до пошуку мирного врегулювання. Однак бойові дії тривали. У жовтні американські війська розпочали новий наступ, змусивши уряд переїхати з до , а згодом — до . 13 листопада 1899 року, під тиском переважаючих сил США, Агінальдо провів останню нараду в Баямбангу, під час якої наказав розпустити регулярну армію та перейти до партизанської війни. Того самого дня він залишив місто залізницею, розпочавши тривалий відступ через гірські райони.

Намагаючись уникнути переслідування, Агінальдо попрямував на північний захід до провінції Ла-Уніон, маючи під командуванням загін чисельністю близько 1200 бійців, очолюваний генералом Грегоріо дель Піларом. 2 грудня 1899 року відбулася битва на перевалі Тірад, у ході якої дель Пілар із 60 солдатами обороняв стратегічно важливу позицію, стримуючи американські війська та забезпечуючи відхід президента. У бою загинуло 52 філіппінські військовослужбовці, зокрема й сам генерал, однак їхні дії дали змогу Агінальдо уникнути негайного захоплення.

Протягом 1900 року Агінальдо разом із невеликою групою офіцерів і солдатів постійно перебував у русі, долаючи важкодоступні гірські райони провінцій Абра, Кагаян та Ісабела. У травні 1900 року він облаштував штаб-квартиру в Тьєрра-Вірхен, а в грудні прибув до віддаленого поселення Паланан. Саме там 23 березня 1901 року за сприяння місцевих скаутів-провідників американські війська захопили його в полон.

1 квітня 1901 року Еміліо Агінальдо склав присягу на вірність Сполученим Штатам, а 19 квітня оприлюднив прокламацію до філіппінського народу із закликом скласти зброю та визнати американський суверенітет. Хоча окремі загони під командуванням генерала продовжували опір до 16 квітня 1902 року, полон Агінальдо фактично означав припинення існування Першої Філіппінської Республіки. Офіційно війну було оголошено завершеною 4 липня 1902 року прокламацією Теодора Рузвельта про амністію учасників конфлікту.

Організація

Президент Виконавчу владу здійснював президент через своїх секретарів кабінету міністрів. Еміліо Агінальдо, чинний президент Революційної Республіки, спочатку обійняв посаду президента після проголошення конституції та був обраний на перших виборах за нового режиму. Президенти мали обиратися законодавчими органами на чотирирічний термін і мати право на переобрання.

Окрім основних повноважень, Конституція 1899 року покладала на президента такі обов'язки (іспанською мовою, з паралельним перекладом англійською):

Надавати посади цивільним та військовим особам відповідно до закону Призначати урядових секретарів Здійснювати прямі дипломатичні та торговельні відносини з іншими країнами Забезпечувати швидке та повне здійснення правосуддя на всій національній території Прощати злочинців відповідно до закону, з урахуванням положень, що стосуються урядових секретарів Головувати на національних урочистостях та вітати акредитованих посланців та представників іноземних держав, які мають відносини з Республікою

Галерея

Примітки

Література (includes original Spanish version)

(published online 2005, University of Michigan Library)

(republished by openlibrary.org)

, Translated by Paula Carolina S. Malay

Escalante, Rene. «Collapse of the Malolos Republic.» Philippine Studies 46#4 (1998), pp. 452–76. online blames Aguinaldo's incompetence for loss of public support and collapse of his regime.

.

Padilla Angulo, Fernando J. (2023). Volunteers of the Empire. War, Identity, and Spanish Imperialism, 1855—1898. London: Bloomsbury Academic.

(Introduction, Decolonizing the History of the Philippine–American War, by Paul A. Kramer dated December 8, 2005)

Посилання Республіка Малолос: історичний нарис Матеріали про Першу Філіппінську Республіку в Малолосі Проєкт «Гутенберг» — Аполінаріо Мабіні. Пропозиції щодо устрою Філіппінської республіки Філіппінсько-американська війна (1899—1902) та становлення республіки Перша Філіппінська Республіка на сайті Національної історичної комісії Малолоський конгрес та Революційний уряд Філіппін