Павло́ Васи́льович Копні́н (27 січня 1922 — 27 червня 1971) — радянський філософ, організатор та новатор радянської філософської науки, засновник сучасної київської філософської школи.
Біографія
доктор філософії, професор
академік АН УРСР; 1962-1968 директор Інституту філософії АН УРСР
від 1968 у Москві — директор Інститут Філософії АН СРСР, пізніше також професор філософського факультету МДУ.
з 1970 — член-кореспондент АН СРСР
Помер у віці 49 років від раку печінки.
Науковий доробок
Розробляв сучасні проблеми гносеології, діалектики, гуманістична інтерпретація марксизму.
Член редколегії журналу «Вопросы философии» (з 1963) та Головної редакції «Философской энциклопедии» в 5-х томах під гол. редакцією акад. Ф. В. Константинова (1960—1970), один з авторів підручника «Основы марксистской философии».
Праці Діалектика як логіка і теорія пізнання; Гносеологічні та логічні основи науки Вступ до марксистсько-ленінської гносеології. Идея как форма мышления, К., 1963. Гипотеза и познание действительности, К., 1962 Основные вопросы теории диагноза (в соавт. с И. Н. Осиповым), М., 1951
Примітки
Джерела та література В. Лубський. Копнін Павло Васильович // В. Д. Білодід. Копнін Павло Васильович // Копнін, Павло Васильович // Копнін П. В. Копнін П. В. М. В. Попович. П. В. Копнин: страницы философской биографии. — ж-л. «Вопросы философии» 1997. № 3.
Посилання П. К. Копнін на сайті Інституту історії України НАН України