Ян Кобилянський (; 21 липня 1923, Рівне — 27 березня 2019, Монтевідео) — польський підприємець, мешкав в Уругваї, дипломат, в'язень німецьких концтаборів, засновник та президент у 1993–2016 роках Союзу польських асоціацій та організацій Латинської Америки (USOPAL).
Життєпис Ян Кобилянський народився в родині адвоката Станіслава Кобилянського та його дружини Цецилії.Agata Judycka, Zbigniew Judycki, Polonia. Słownik biograficzny, Wydawnictwo Naukowe PWN, 2000.
Під час Другої світової війни він був заарештований гестапо, а потім ув'язнений у в'язниці Павяк, звідки в жовтні 1943 р. був відправлений до Аушвіца-Біркенау. Йому дали табірний номер 156228. Під час війни також перебував у концтаборах Маутгаузен-Гузен, Дахау та Ґросс-Розен.Decyzja Kierownika Urzędu do Spraw Kombatantów i Osób Represjonowanych Wiktora Spirydonowicza z 22 października 2007 roku o przyznaniu Janowi Kobylańskiemu uprawnień kombatanckich. Навесні 1945 року вийшов на волю після визволення К. Л. Дахау американськими військами.
Після війни Ян оселився в Італії, де 1950 року закінчив навчання менеджерів у Вищій торговій школі в Мілані. З 1950 по 1952 рік працював на біржі металів у Цюриху. Також займався виробництвом зубних щіток, торгівлею побутовою технікою та виготовленням сталевих виробів. 1952 року прибув до Парагваю, скориставшись програмою президента Федеріко Чавеса щодо переселення 18 000 сімей із Європи. Був поштовим радником міністра зв'язку Парагваю. Кобилянський брав активну участь в Олімпійському комітеті Парагваю. З 1974 по 1989 рік працював парагвайським консулом на Канарських островах. 1981 року почав займатися бізнесом в Уругваї, де згодом і оселився.
1957 року Ян Кобилянський став заступником голови Товариства польської діаспори в Парагваї, а 1988 року — головою Союзу поляків Аргентини. Того ж року став президентом Товариства імені Юзефа Пілсудського в Монтевідео. 1993 року виступив співзасновником Союзу польських товариств та організацій Латинської Америки, пізніше став президентом цієї організації. 1989 року його призначили почесним консулом Польщі в Аргентині, а згодом — в Уругваї. 2000 року міністр Владислав Бартошевський звільнив його з цієї посади після звинувачень в антисемітизмі, висунутих колишніми польськими послами в Уругваї та Коста-Риці — Ярославом Гугалою та Ришардом Шнепфом.
Досягнення Ян Кобилянський є засновником та покровителем школи на Підляшші.Informacje в базі spisszkol.eu . Був членом Комітету захисту доброго імені Польщі та поляків. У жовтні 2011 року став почесним президентом асоціації. Автор книг на філателістичну тематику та праці про миротворчу діяльність Ватикану. Власник, президент та директор десятків міжнародних торгових компаній (зокрема з друку поштових марок та карбування монет). Консул Парагваю в Санта-Крус-де-Тенерифе (Канарські острови) та колишній почесний консул Польщі в Уругваї.
Відзнаки .
1995 року Ян Кобилянський був нагороджений Хрестом Освенцима. Також його вшанували Великим орденом св. Зигмунта, Почесним хрестом ветеранів боротьби за незалежність, медаллю Polonia Mater Nostra Est (2003) , usopal.blox.pl [dostęp 27 sierpnia 2011]., золотою медаллю Парагвайської олімпійської асоціації та золотою медаллю за заслуги перед Парагваєм.
Суперечки
Заяви в пресі 2001 р. у статті «В'язень № 156228», опублікованій у Речі Посполитій, Ганна Войслав першою в Польщі оскаржила офіційну біографію Кобилянського, вказавши на відсутність слідів його перебування в архіві табору та заперечуючи правомірність нагородження його Хрестом Освенцима. 2005 року Міколай Лізут, журналіст Gazeta Wyborcza, звинуватив Кобилянського у підробці довідки про перебування в концтаборі та використанні особи Януша Кобилянського, народженого на чотири роки раніше. Ця стаття була написана разом із Ганною Войслав, яка підписалася як Ганна Рекман. 2005 року журналіст «Rzeczpospolita» Єжи Моравський звинуватив Кобилянського (який на той час міг вживати ім'я Януш) у співпраці з нацистами в період окупації Польщі, зокрема в передачі сім'ї Сенкер офіцерам гестапо, що сам Кобилянський заперечував.
Декларація IPN Внаслідок повідомлень у пресі слідчий відділ Інституту національної пам'яті проводив перевірку у цій справі з осені 2004 рокуIPN – przegląd mediów . до січня 2007 р. У квітні 2006 р. керівник слідчого відділу IPN Вітольд Кулеша повідомив, що «до цього часу не знайдено доказів». У січні 2007 року Комісія з питань переслідування злочинів проти польської нації у Варшаві ухвалила рішення про відмову в порушенні розслідування. Згідно з висновками прокурора, інформація про те, що Ян Кобилянський був винуватцем передачі родини Сенкер офіцерам гестапо, не підтвердилася. У березні 2007 року Анджей Арсенюк, прессекретар IPN, спростував твердження Gazeta Wyborcza про те, що смерть родини Сенкер у гетто чи Треблінці була наслідком доносу Кобилянського.
Позови про наклеп Наприкінці листопада 2008 року Ян Кобилянський подав приватний обвинувальний акт проти 19 політиків та журналістів, звинувачуючи їх у наклепі. Вимагав, щоб кожен відповідач виплатив по 100 тисяч злотих на благодійність. Кримінальне провадження розпочалося в березні 2009 року окружним судом у Варшаві і було остаточно припинене в грудні 2011 року через закінчення строку позовної давності щодо 16 обвинувачених.
У липні 2010 року Ян Кобилянський подав у суд за наклеп на Радослава Сікорського. У березні 2012 року суд відхилив цей позов, зазначивши, що «не було порушення особистих прав позивача». Суд визнав, що розгляд справи беззаперечно довів антисемітські погляди Кобилянського. Суд оцінив заяви Яна Кобилянського та очолюваної ним організації як такі, що є відверто антисемітськими та перевищують межу допустимої критики. 23 січня 2013 року Апеляційний суд у Варшаві відхилив апеляцію, вказавши, що «визначення позивача антисемітом було в межах допустимої критики через правдивість цього визначення».Wyrok Sądu Apelacyjnego w Warszawie I ACa 1023/12 orzeczenia.ms.gov.pl.
Примітки
Посилання .