Слово о полку Ігоревім

«Сло́во о полку́ І́горевім» (), також «Сло́во про І́горів похі́д» — пам'ятка києворуського письменства, героїчна поема кінця XII ст., одна з найвідоміших пам'яток давньоруської літератури. Пам'ятка української мовиВ. В. Німчук. Пам'ятки української мови //  — С. 453—455.. Шедевр світової літератури.

В основі сюжету — похід руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців 1185 року. «Слово» було написане в кінці XII століття, невдовзі після описуваної події, датується ж 1187 роком.

Перейняте мотивами слов'янської народної поезії з елементами язичницької міфології, за своєю художньою мовою та літературною значущістю «Слово» стоїть у ряді найбільших досягнень середньовічного епосуСлово о полку Ігоревім / Упоряд. та приміт. О. Мишанича; Худож. В. Лопата. — К.: Рад. шк., 1986. — 310 с..

У 1985 році за ухвалою ЮНЕСКО відзначалося 800-річчя пам'ятки давньоукраїнської літератури.

Жанр

«Слово…» прийнято вважати епосомhttps://svit.in.ua/kny/slovo/slovo_yatsenko.pdf, тобто героїчною поемою, на думку деяких літературознавців, — це літописна повість.

Автор визначає свій твір як зразок ораторської прози. Неодноразово називає його «повістю» (оповіддю) або «трудною повістю», тобто військовим твором. Термін «повість» давньоруською мовою означає «оповідь», «розповідь», «повітування». У творі наявні елементи двох жанрів: прози і поезії. Є припущення, що виконувалося «Слово…», як і думи, у супроводі музичного інструменту — подібно до давньоеллінських «Іліади» чи «Одісеї».

Деякі науковці вважають, що весь текст твору написано ритмічною мовою: рядки різноскладові, а ритм підтримується інтонацією — прискоренням або уповільненням мови, завдяки чому дається внутрішня оцінка кожного епізоду; рядки об'єднано в завершені смислові періоди, які є композиційними ланками твору (у кожному періоді 5 або 9 рядків), логічний наголос падає, як і в думах, на кінець рядка. Інші науковці стверджують, що ритмічність мови у творі простежується лише в тих місцях, де оповідь особливо піднесена, схвильована.

Історія знахідки Оригінал твору випадково відкрив граф Олексій Мусін-Пушкін, відкупивши його в архімандрита Іоїля 1791 року. З шести вміщених у ньому творів п'ять були вже відомі, шостий — ще не знаний — назви не мав.

Цей твір і було названо «Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святослава, внука Олега». Пізніше з нього була зроблена копія для Катерини II. Виданий у Петербурзі 1800 року, при співпраці знавців палеографії і Миколи Бантиш-КаменськогоКоли написано рукопис «Слова»«Слово про Ігорів похід» / П. В. Білоус. Історія української літератури XI—XVIII ст. / Рецензенти: док. філ. наук, проф. М. П. Корпанюк, док. філ. наук, чл.-кор. НАН України М. М. Сулима. — К.; ВЦ «Академія», 2009. — C. 140. — 424 с. (Серія «Альма-матер»). — ISBN 978-966-580-304-1. Сам рукопис «Слова…» згорів разом із бібліотекою Олексія Мусіна-Пушкіна під час московської пожежі 1812 року«Слово о полку Ігоревім» кінця 80-х років ХІІ ст. за першою публікацією 1800 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 218. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст. — ISBN 978-966-655-802-5..

Історична основа і зміст поеми

Як і в Гомеровій «Іліаді», основний задум твору не в описові подій протягом походу, а в тому, що похід змінив світогляд князя Ігоря — «від свавільного гніву до розуміння об'єднавчої ролі держави». В епілозі твору князь Ігор іде до церкви Пирогощої «країни заради» — «страни ради».

Твір присвячено «землі Трояні» і її військовому оплоту — військовим дружинам — «стадам лебединців», «галицім стадам», «копіям» та «дівицям», які перейшли за Дунай. Князь Ігор йшов до Дону, щоб там «копіє приломити» — «відновити кордон землі на річці Дон» та «пошукати града Тьмуторокані».

Цей самовільний вчинок князя Ігоря був невдалий і саме на прикладі цієї невдачі автор закликає князів до солідарності. Історичною основою (не темою) «Слова…» є невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців навесні 1185 р., а вже у 1187 році об'єднані дружини князів здійснили успішний похід.

Військовий похід князя Ігоря автор відтворив в епічно-ліричному плані, піднісши як найвищий принцип долю Руської землі і засуджуючи князів за їх незгоди, за те що ставили особисте над загальним. До історичної оповіді автор додав мотиви снів, плачів, реакцій природи на долю героїв, монологи князів тощо. Автор згадує свого попередника — співця БоянаЧепа М.-Л. А. Ким був віщий Боян? \ П'ять великих таємниць історичної психології. — К., 2005. ISBN 966-8356-50-0., який в XI ст. прославляв князів, і зв'язує Бояна, Велесового внука, з давнім дохристиянським світом божеств та обіцяє співати в його стилі, щоб об'єднати славів (слави — слов'яни).

Після описів готування до походу, триденного бою і поразки Ігоря, автор «Слова…» з'ясовує причини, які довели до недолі Руську землю. Закінчується поема, після опису втечі Ігоря з полону, приходом князя до церкви Святої Богородиці Пирогощої — Державної Богоматері. Автор віддає належне походу князя Ігоря. Твір завершується прославою спершу «старим князям» — Ігореві та Всеволодові, а потім «молодим», що їх представником був Володимир Ігорович.

Мова і поетика

Основою мови «Слова» є народнопоетична стихія, тогочасна жива розмовна мова. У пам'ятці зафіксовано типові риси української мовиЄрмоленко С. Я. Історія української літературної мови // . Більшість дослідників припускають, що автор «Слова…» був або киянин, або чернігівець, інші (Орлов, Юґов) доводять, що він мусив бути галичанином («карпаторус»).

Діалектологи знаходили в «Слові…» регіональні лексеми Закарпатської Русі і на цій підставі піддавали сумніву можливість створення його на Чернігівщині, віддаючи перевагу Галицькій Русі. Але довести цю чи іншу конкретну тезу досі не вдається, оскільки майже половина (1500) слів — відомі різним українським діалектам XII ст. Більшість лексики і граматичних конструкцій у «Слові…» є загальнонародною.Залізняк Л. Стародавня історія України / Ред. В. Олексієнко. — К.: Темпора, 2012. — 542 с. — С. 412.Особливості мови світсько-художньої літератури // Українці: звідки ми і наша мова / Півторак Г. П.; Акад. наук України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — Київ: Наук. думка, 1993. — С. 173—175.

Зв'язок з народною поетикою, літописом і воєнними повістями свідчить про глибоке народне коріння «Слова…». Помітний і генетичний зв'язок «Слова…» та українських народних дум, але цей аспект історії українського фольклору ще потребує поглибленого аналізу. Побіч слів, прикметних тільки українській мові, в «Слові…» є архаїзми, збережені в українських говірках, є також впливи інших мов.

Є припущення, що копію поеми XVI ст., котру відкрив Мусін-Пушкін, вже значно окнижили переписувачі, які підтягали транскрипцію поеми під панівний тоді болгарський правопис. До того ж вона могла бути не зі старого списку, а з інших копій, які й витворили так звані «темні місця» поеми.

Порівнявши мову «Слова» з сучасною українською мовою, можна виявити досить багато спільного. В перекладі, зробленому для Катерини II, було вказано, що оригінал містить у собі велику кількість «южнорусских» та польських слів, незрозумілих російському читачеві. Слова мають властиві для сучасної української мови закінчення. Незвичні для сучасної російської мови «и» в багатьох словах звучать по-українському, якщо їх змінити на «ы».

У тексті є велика кількість характерних українських фраз: «а мої ті Куряни свідомі кмети, под трубами повиті, под шеломи взлеліяні, конець копія вскормлені, путі їм відоми, яруги їм знаєми, луки в них напряжені, тулі отворені, саблі ізострені, самі скачють як сіриї волки в поле…»Невідомий Автор «Слова о полку Ігоревім» // Народжені Україною = Рожденные Украиной: меморіал. альм. = Born by Ukraine: у 2-х т. / гол. ред. О. Оноприєнко, рец.: Боряк Г. В.; Кульчицький С. В.; Мицик Ю. А.; Реєнт О. П.; Щербак В. О. — Т. 1 : А — К. — Київ: Євроімідж, 2002. — 896 с. : ил. — (Золоті імена України). — С. 36. — ISBN 966-7867-24-2.

Російський мовознавець К. Калайдович, писав у 1818 році: «Спосіб вираження „Пісні“ і самі слова: кресити, болоньє, смага, година, невідомі великоросіянам, але й нині ними користуються в Україні, показують, що автор належав до нинішньої Малоросії.»К. Ѳ. Калайдовичъ (під псевдонімом «Неизвѣстный»). Опытъ Рѣшенія вопроса, предложеннаго въ Обществѣ Любителей Россійской Словесности основанномъ при Императорскомъ Московскомъ университетѣ, о томъ, на какомъ языкѣ писана Пѣснь о полку Игоря: на древнемъ ли Славянскомъ, существовавшемъ въ Россіи до перевода книгъ Священнаго Писанія, или на какомъ нибудь областномъ нарѣчіи? / Труды Общества любителей россійской словесности при Императорскомъ московскомъ университетѣ. Часть одинадцатая. — Москва: Въ университетской типографіи, 1818. — С. 26—27.

У «Слові…» засвідчено такі живомовні українські рисиПрофесор Ющук — про мову «Слова о полку Ігоревім» / Радіо «Свобода». — 30 грудня 2004., як, наприклад, відбито повноголосся (ворота, голова, голосъ, полонені, хороброе), закінчення -ові, -еві (-єві) в давальному відмінку іменників чоловічого роду (Дунаєві, Игореві, Романові, королеві), кличний відмінок іменників (Бояне, дружино, княже, Всеволоде, господине), форми дієслів теперішнього часу з м'якими закінченнями -ть (велить, плачуть, ржуть) і багато іншихПівторак Г. П. Мовна ситуація в Київській Русі / Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски» / Г. П. Півторак. — К. : Видавничий центр «Академія», 2001. — 152 с. — ISBN 966-580-082-5.

У «Слові…» трапляється значна кількість діалектизмів (близько 150), таких, як болоня, велми, гораздъ, жалощи, зегзиця, зоря, клекътъ, ковылиє, лада, смага, тутнути, чрьленыи, щекоть та інші. Є у «Слові…» поодинокі грецизми (панолома).

У «Слові…» засвідчено також такі суто галицькі слова: «днина», «уноты», «господичичь» і «побѣда» в значенні біди, поразки. Згадані слова були суто галицькими, вони трапляються ще лише в «Галицько-Волинському літопису», авторами якого були тільки місцеві жителіМахновець Л. Є. Про автора «Слова о полку Ігоревім». — К.: Вид-во при Київ, ун-ті, 1989. — 264 с. — С. 220—222. — ISBN 5-11-001566-X.

Автор «Слова…» був добре знайомий з регіональними діалектами, у тому числі, очевидно, і з галицькими. Порівняти, наприклад, такі регіоналізми: лисицы брешуть «гавкають», мечи гримлють, ничить трава жалощами; а чи диво ся, братие, стару помолодити? яруги цвѣлити «дратувати» (північноукраїнське).

«Слово…» показало силу староукраїнської народнорозмовної і народнопісенної мови, її красу та багатство, афористичність, крилатість у вираженні мудрості, патріотизму, обов'язкуГринчишин Д. Г. «Слово о полку Ігоревім» // .

Особливо багаті епітети «Слова…», порівняння та метафори, метонімії й гіперболи. Автор персоніфікує природу, робить її живою істотою, яка або співчуває, або шкодить людині. Досконалість поетичних образів доводить, що, побіч літописів, мусила існувати й багата народна і дружинна поезія зі складною та високорозвиненою поетикою.

Справа ритміки «Слова…» — одна з найсуперечливіших. Спроби відтворити його ритмічну структуру якимось правильним віршем не мали успіху: теорія скандинавського вірша Р. Абіхта (1901), ритм 4/4 Ф. Корша (1909), теорія візантійських церковних канонів В. Бірчака (1910), теорія «летючих ударів» Є. Сіверса (1926), вплив старогебрейського вірша, який добачав митр. Іларіон (1949).

М. Максимович зв'язував ритміку «Слова…» з пізнішими думами, П. Житецький підкреслив речитативний характер «Слова…», за яким кожний вірш-речення, незалежно від кількості складів, творить цілість зі своїми власними ударами.