Judas Priest (Джу́дас Пріст) — британський хеві-метал-гурт, утворений 1969 року в Бірмінгемі.
Попри інноваційне та новаторське зібрання творів в другій половині 1970-х, у гурту були слабко спродюсовані альбоми, часті зміни барабанщиків і він не мав комерційного успіху. 1980 року в альбомі British Steel вони спростили звучання, що допомогло їм досягти статусу рок-зірок першої величини.
1990 року, з новим барабанщиком Скоттом Тревісом, гурт видав альбом Painkiller, який отримав дуже добрі відгуки критиків. 1996 року решта учасників гурту вирішила продовжити з новим вокалістом Томом «Ripper» Овенсом, записавши альбоми Jugulator (1997), Demolition (2001), і два концертні альбоми.
Станом на 2015 рік гурт продав понад 45 мільйонів альбомів.
Історія гурту
Ранні роки (1969—1974) Історія Judas Priest нерозривно пов'язана з іменами двох її засновників — Кеннета Даунінга та Ієна Гілла, шкільних приятелів, які захоплювалися грою на гітарі, але дізналися про музичні уподобання один одного лише після смерті їх спільного кумира Джимі Гендрікса. Друзі вирішили разом створити музичний колектив, запросивши на місце барабанщика ще одного шкільного приятеля — Джона Елліса. Незабаром тріо «прогресивного блюзу», як вони самі визначили свій стиль, стало до репетицій у старій школі, яку місцевий вікарій перетворив на репетиційну базу, здаючи гуртам класні кімнати за помірну плату — 5 шилінгів на день.
Школа називалася «Святий Джо» (), і гурт Кеннета та Гілла проводив у ній репетиції наступні півроку. Туди приїздив репетирувати гурт Slade, який до того часу вже випустив кілька вдалих платівок. Одну з репетицій випадково відвідав Алан Аткінс, досить відомий у тамтешніх колах вокаліст, який забажав приєднатися до гурту. Аткінс добре грав на барабанах, гітарі, писав пісні. Саме він і запропонував гурту назву «Judas Priest», яку взяв у свого попереднього гурту з Бірмінгема, своєю чергою названого по імені персонажа з пісні Боба Ділана «The Ballad of Frankie Lee And Judas Priest». Але бірмінгемський Judas Priest проіснував усього кілька місяців і розпався після того, як їх гітарист наклав на себе руки. Той гурт був відомий і Даунінгу, який одного разу ходив туди на прослухування (щоправда, невдало). За згоди решти учасників старого гурту новий квартет узяв назву Judas Priest. Гурт відзначив свій день народження першим концертом, який відбувся 16 березня 1971 року в залі «Сент Джонз Голл» в місті Ессінгтон. У залі було не більше 70 слухачів, але новачків зустріли добре, що дозволило гурту того вечора заробити 6 фунтів стерлінгів.
Після виступу в Ессінгтоні Judas Priest став досить відомим в місцевих рок-колах. Однак заробляти на життя грою в клубах учасникам групи не вдавалося. Йти ж на звичайну роботу вони не вважали можливим, оскільки не залишалося б часу на репетиції. Кеннет Даунінг, який давно розірвав стосунки зі своєю сім'єю, півтора року отримував допомогу з безробіття, Йен Хілл зрідка отримував гроші від матері, а барабанщик Джон Елліс продовжував щодня ходити на іншу роботу. До жовтня 1971 року, коли Judas Priest стали давати більше концертів, йому довелося вибирати між участю в гурті та роботою. 6 жовтня 1971 року Джон вийшов на сцену останній раз.
До кінця року його заміняв Алан Мур, який потім подався до гурту Sundance, і на зміну йому на початку 1972 року прийшов музикант Кріс Кемпбелл. До цього часу колектив не лише «розігрівав» виступи таких команд, як Status Quo та Thin Lizzy, але вже й сам запрошував до себе на «розігрів» молоді гурти, серед яких був, наприклад, Magnum. Гурт став давати концерти все далі від дому: в Ліверпулі, Манчестері та Лондоні. Однак перший виступ у столиці розчарував учасників Judas Priest — вони виступали в пабі перед досить байдужою до року публікою. Проблема з грошима залишалася, і ще два учасники гурту, Алан Аткінс і Кріс Кампбелл, залишили Judas Priest. Залишившись удвох, гітарист Кей Кей Даунінг та басист Ієн Гілл постали перед вибором: або шукати нових музикантів або розпускати гурт.
Вирішення питання прийшло несподівано. У дівчини Даунінга, Карол Гайлз, була подруга Сью Гелфорд, до якої залицявся басист Ієн Гілл. Гілл і Даунінг розповіли про ситуацію з гуртом і Сью запропонувала на роль вокаліста свого брата, Роберта Гелфорда. У невеликій квартирі на околиці Бірмінгема двоє учасників Judas Priest зустрілися з Робом. Під час зустрічі з'ясувалося, що у них спільні музичні інтереси та пристрасті. Коли мова зайшла про барабанщика, Гелфорд запропонував кандидатуру Джона Гінча, з яким він грав у своєму попередньому гурті Hiroshima. Незабаром після цієї розмови всі четверо зібралися в школі Holy Joe й почали репетиції. Згодом Даунінг зізнався, що захотів спробувати Гелфорда як вокаліста Judas Priest після того, як почув, як той під час їх першої зустрічі підспівував пісні, що звучала на радіо у виконанні американської співачки Доріс Дей, зірки 1950—60-х років. Також Даунінг з'ясував, що Гелфорд вміє грати на губній гармоніці, що дуже цінувалося в блюзових колективах того часу. Після репетиції в Holy Joe Хелфорда й Гінча взяли до гурту.
Прихід Гленна Тіптона. Rocka Rolla (1974) 1973 рік гурт провів переважно у виступах у різних клубах Великої Британії. Учасники гурту їздили на мікроавтобусі, самостійно вивантажували та встановлювали необхідне обладнання та розбирали його після концертів. Між концертами Кей Кей Даунінг та Роберт Гелфорд були переважно вдома, записуючи численні касети зі своїми ідеями.
Взимку 1974 року гурт вперше поїхав на гастролі за кордон, до Нідерландів. Через суворі морози і брак грошей на готель спати учасникам доводилося в гастрольному автобусі. Наприкінці березня Judas Priest подалися до Норвегії. Там гурт отримав звістку, що невелика звукозаписна фірма Gull Records бажає укласти з Judas Priest контракт. Контракт був підписаний у Лондоні 16 квітня 1974 року. Він давав гурту можливість записати свій перший альбом, однак, згідно з його умовами, Judas Priest було необхідно знайти другого гітариста. На думку представників Gull, включення до гурту ще одного гітариста було б вдалим комерційним ходом, оскільки майже всі рок-колективи того часу мали стандартний склад з чотирьох осіб, і наявність у складі двох гітаристів була нестандартним ходом, який міг привернути до гурту увагу. Другим гітаристом став Гленн Тіптон, який до Judas Priest виступав у гурті The Flying Hat Band. Цей гурт не мав менеджера, не давав концертів і не був прибутковим. Гітарний дует Judas Priest став новаторством у виконанні металу і був згодом скопійований багатьма гуртами.
Фірма Gull найняла відомого на ті часи продюсера Роджера Бейна, який працював з Black Sabbath на початку їх кар'єри і був знаний як продюсер важкої музики. Учасники Judas Priest повністю довірилися йому і його смакам та записали свій перший альбом, названий Rocka Rolla. Він вийшов у вересні 1974 року. Проте випуск платівки обернувся розчаруванням для музикантів. Насамперед, запис на вінілі був украй тихим, хоча в студії музиканти грали «досить голосно та важко». Передбачалося, що при перенесенні стрічки на прототип пластинки рівень гучності обрізали, щоб він не виходив за межі технічних стандартів.
Іншим розчаруванням стало те, що на обкладинці альбому була зображена пробка від кока-коли з виведеною на ній назвою альбому. За ідеєю авторів, цей хід мав розширити аудиторію слухачів альбому. У фірмі Gull Judas Priest запевняли, що не варто з'являтися на світ зі штампом хеві-метал гурту. Недосвідчені музиканти погодилися на це. Однак невдача з виданням альбому компенсувалася тим, що за Judas Priest закріпилося звання концертного гурту. Перший квартал 1975 гурт виступав у Скандинавії, потім — у Британії. В Норвегії Judas Priest знову дали концерт в тому ж клубі, після виступу в якому їм вдалося укласти контракт, і знову виступ там відіграв позитивну роль в історії колективу. Після концерту музикантів запросили на рок-фестиваль в Редінгу. Виступ на цьому фестивалі в серпні 1975 року став поворотною точкою в розвитку гурту, оскільки на неї звернули увагу журналісти британської та світової музичної преси.
Зміна барабанщиків. Перші американські гастролі (1975—1977) Незабаром після виступу в Редінгу Джон Гінч покинув Judas Priest. У колектив повернувся Алан Мур, який грав у гурті три останні місяці 1971 року. Осінь 1975 року Judas Priest провели в репетиціях нового матеріалу. Вже в грудні гурт вирушив в лондонську студію Rockfield Studios для запису другого альбому. Хоча бюджет, виділений для запису, був скромним, досвід, набутий музикантами під час запису першого альбому, допоміг провести запис на вищому рівні. У результаті другий студійний альбом, названий Sad Wings of Destiny, вийшов вдалим та виправдав очікування гурту. Він надійшов у продаж 23 березня 1976 року. У квітні Judas Priest вирушили у великі гастролі по Великій Британії, які закінчилися лише наприкінці червня. Sad Wings of Destiny прийняли краще, ніж його попередник, і на концертах збиралося більше людей. Однак доходи гурту не компенсували численних витрат. Щоб зберегти колектив і не втратити можливості хоча б іноді виїжджати на концерти, учасникам Judas Priest знову довелося влаштовуватися на денну роботу. Гленн Тіптон влаштувався працювати садівником, Ієн Гілл підробляв водієм, а Даунінгу пощастило знайти зовсім легку роботу, на якій, за його словами, він нічого не робив, однак отримував 15 фунтів на день. Роб Гелфорд згадував, що це був важкий час для Judas Priest, проте їх девіз був «триматися разом», і вони цьому девізу не змінили.
У 1976 році у Великій Британії відбулася «панк-революція». Оскільки панк-рок ставав все популярнішим, то виконавці, що грали хард-рок та хеві-метал, зазнали гострої критики в музичних виданнях. Judas Priest не стали винятком. Гленн Тіптон згадував, що це був важкий період для Judas Priest, оскільки «кожен довговолосий музикант, який грає важкий рок, зазнав потоку образ на друку». Однак до кінця року нові менеджери Judas Priest зуміли зацікавити велику міжнародну корпорацію CBS. Вони розірвали контракт з фірмою Gull і підписали контракт з CBS. Тепер він поширювався на весь світ. Тут же гурт розпочав репетиції, які проходили в жіночому монастирі. Тіптон згадував, що черниці, напевно, дозволили їм репетирувати там, бо думали, що Judas Priest є церковним гуртом; вони навіть запросили музикантів виступити на чаюванні в монастирському саду, проте учасники Judas Priest відмовилися. Запис нового альбому гурт розпочав у січні 1977 року, запросивши продюсером колишнього басиста Deep Purple Роджера Гловера. Барабанщик Алан Мур вдруге покинув гурт, на заміну йому прийшов сесійний музикант Саймон Філліпс. Новий лейбл та продюсер забезпечили гурту всі умови для написання якісного альбому. Ним стала платівка Sin After Sin, яка вийшла в продаж у квітні 1977 року. Незабаром після її виходу Саймон Філліпс, на превеликий жаль решти музикантів, відмовився далі брати участь у роботі колективу. На зміну йому запросили Леслі Бінкса. Після добре організованих гастролей по Великій Британії, які закінчилися в лондонському театрі «New Victoria», гурт чекала поїздка на гастролі в США. Гленн Тіптон згадував, що це здавалося гурту «подорожжю в щось нереальне». Перший американський концерт Judas Priest відбувся 17 червня 1977 року в місті Аморілла, за ним пішло безліч концертів по штату Техас та півдні США, серед яких були і два виступи на «розігріві» у Led Zeppelin.
Stained Class, Killing Machine і Unleasned in the East (1978—1979)
Після закінчення гастролей в США гурт розпочав працювати над новим альбомом з продюсером Деннісом МакКеєм. Новий альбом Stained Class вийшов в лютому 1978 року. В альбомі Stained Class присутні елементи спід та треш-металу, пісню «Exciter» часто називають попередницею спід-метала, а самих Judas Priest після цього альбому стали називати «дідами треш-металу». Примітний і той факт, що на обкладинці альбому був представлений новий логотип гурту, який з невеликими змінами залишився у нього й досі.