Нонет — в академічній музиці ансамбль з 9 виконавців (з самостійною партією у кожного) або твір для такого складу виконавців.
Порівняно стійка конфігурація інструментів в нонеті будується на балансі між смичковими і духовими інструментами: флейта, гобой, кларнет, фагот, труба (або валторна), скрипка, альт, віолончель і контрабас. Для такого складу написано, зокрема:
Великий нонет фа мажор Людвіга Шпора (1813) Нонет Жоржа Онсло Op. 77 (1846) Нонет Луїзи Фарранк Op. 38 (1850) Нонет фа мінор Франца Лахнера (1875) Нонет Йозефа Райнбергера Op. 139 (1884) Цикл з трьох п'єс «Вічні рухи» (Mouvements perpétuels) Франсіса Пуленка (1918; існують також редакції для фортепіано і для камерного оркестру) Нонет Тібора Харшаньї (1930) Нонет № 2 Богуслава Мартіну (1959)
Фортепіано введено в нонет Семюела Кольрідж-Тейлора (1894, замість флейти) і нонет № 1 Богуслава Мартіну (1925, замість контрабаса). У нонеті Карла Черні (1850) струнна секція посилена другою скрипкою, додано фортепіано, а духова секція обмежена кларнетом, фаготом і англійським ріжком. Антон Веберн в Концерті для дев'яти інструментів (нім. Konzert für neun Instrumente; 1931—1934) прагнув до рівноваги мідного і дерев'яного звучання (флейта, гобой, кларнет vs. труба, тромбон, валторна), ввівши фортепіано і обмеживши струнні скрипкою і альтом.
У XX столітті зустрічалися і більш вигадливі комбінації: так, відомий нонет «Короткі враження про всю Бразилію» (Impressão rápida do todo o Brasil; 1923) Ейтора Вілла-Лобоса написаний для флейти, гобоя, кларнета, фагота, саксофона, фортепіано, арфи, челести і ударних (причому склад використовуваних ударних інструментів вимагає трьох виконавців) з додаванням до інструментального набору змішаного хору.
З виконавських ансамблів, що складалися з дев'яти музикантів, найбільш відомий Чеський нонет, заснований в 1924 році. Спеціально для нього нонети (крім другого нонета Мартіну) складали чеські композитори Йозеф Богуслав Ферстер, Алоїс Габа, Іша Крейчі, а також литовський композитор Єронімас Качинскас.
Посилання