Саа́ми (саа́мі, лапла́ндці; самоназва — са́мі; застаріла назва — лопарі́; , , , , ) — фіно-угорський народ у Північній Європі, корінне населення регіону Лапландія.
Саами проживають на територіях сучасних Норвегії, Швеції, Фінляндії та Росії (переважно на Кольському півострові). Вони розмовляють саамськими мовами, що належать до уральської мовної сім’ї, та зберігають традиційні форми господарства, зокрема оленярство, рибальство й мисливство. Формування саамського етносу відбувалося в умовах тривалого контакту з германськими та фінськими народами Півночі, що вплинуло на їхню культуру та соціальну організацію.
Етноніми У саамів є багато етнонімів, ще більше гіпотез, версій і навіть спекуляцій щодо етимології цих етнонімів.
Самоназвою народу є са́мі, саа́мі (sami), що, згідно з деякими версіями, сходить до балтійського слова *ẑeme («земля»),, спорідненого з («земля»). Питання про спільне/окреме походження етноніму «самі» та самоназви сучасних фінів суомі лишається нез'ясованим.
Поширена застаріла назва саамів — лапландці, Том 6., К., 1981, стор. 66, насправді дещо ширша за змістом, адже в цілому означає мешканців області Лапландія. Її розповсюдження в Європі пов'язують з вікінгами, які на початку 2-го тис. н. е. перебували у районі Ладозького озера, і від яких, імовірно, ця назва (lapp) з'являється у шведській мові в XII столітті — одним з перших письмових джерел, яке фіксує назву lapp, є «Описання північних народів» Маґнуса Олауса (Olaus Magnus, 1555 рік). Дослідники традиційно етимологію назви lapp зводять до фінського (є і в інших найближчих споріднених мовах) слова lappalainen, яким фіни називали не лише саамів, а й усіх диких лісових жителів, дикунів.
Саме ця назва, дещо змінена, з XIII століття трапляється в руських літописах для найменування саамів — лопьСлавянская энциклопедия. Киевская Русь — Московия. Том 2. (Н-Я)., М.: «Олма-пресс», 2005, стор. 677—678. Пізніше вона прибирає форми лопарі́ — екзонім саамів (зокрема, східних), Том 6., К., 1981, стор. 263, поширений в українській мові, в тому числі і в науковій літературі, за посередництва російської.
Остаточно не доведено, але, імовірно, першим екзонімом саамів є фінни (finn) — саме так називається народ, за описами, що даються в деяких хроніках раннього Середньовіччя, близький, на думку вчених, до саамів. Крім того, в сучасних Швеції та Норвегії прізвиська саамів лапландець (лапп) та фінн і досі є тотожними, причому лапп носить більш зневажливий відтінок. А скажімо, жителі Північної Норвегії власне фінів називають квенами (kvæn, kven), причому наявні теорії походження цієї назви радше пов'язують її з фінським kainu(u) ніж finn.
Територія проживання і чисельність
Саами проживають в історичній області Лапландія (саамською Сапмі Sápmi, східні саами називають свою землю Саамієдна). Лапландія займає величезну територію 1500—2000 км завдовжки і 200—400 км завширшки (загальна площа — близько 400 тис. км²) і охоплює сучасні північні землі Норвегії, Швеції, Фінляндії та північно-західні території Російської Федерації, зокрема Кольський півострів (Мурманська область) і частково Карелію.
Чисельність лопарів (лапландців) складає за оцінкою близько 80—90 тис. осіб, із них від половини до 2/3 є саамами, що розмовляють рідною мовою. Отож чисельність представників саамського етносу складає ніяк не менше 55 тис. осіб, що підтверджують і естонські дослідники Лембіт Ваба (Lembit Vaba) і Юрі Віікберґ (Jüri Viikberg) Лембіт Ваба (Lembit Vaba) і Юрі Віікберґ (Jüri Viikberg) Короткий електронний довідник з уральських народів // Саами (Sámis or Lapps) , наводячи щоправда дані лише 1970 року.
На цей час саами у всіх країнах проживання є національними меншинами.
Чисельність саамів у Росії — 1771 особа (згідно з даними перепису населення 2010 року)[ Національний склад населення Росії (за даними перепису 2010 року) ], з яких більшість (близько 9/10) мешкає у Мурманській області.
В Україні, згідно з даними перепису населення 2001 року, проживало 136 представників саамського народу (за переписом, саамі), з яких як рідну мову вказали саамську лише 3 особи, тоді як українську — 20 осіб (близько 15 %), решта — переважно російськуВсеукраїнський перепис населення 2001 року / Національний склад населення, громадянство / Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
Антропологічні риси, мови, субетноси і релігія З погляду антропології саами мають риси, які різнять їх від решти фіно-угрів. Основою антропологічного типу саамів є так званий лапоноїдний тип великої європеоїдної раси.
Саамська мова, точніше саамські мови належать до фіно-угорських мов уральської мовної родини. Проте лінгвісти резонно відмічають умовність такої класифікації, адже до третини саамської лексики є мовним субстратом, що не знаходить відповідників у решті фіно-угорських мов (тому деякі вчені виокремлюють саамські мови в окрему, третю за ліком після угро-фінської та самодійської, групу мов уральської мовної родини). Енциклопедія Круґосвєт: Мови світу .
Дивіться основну статтю: Саамські мови
Праоснова сучасних саамських мов припинила існування багато століть тому, і станом на початок 2000-х нараховувалось дев'ять-десять живих саамських мов (діалектів), що мають спільний ISO 639-2 код smi.
Зазвичай саамські діалекти поділяють на західні (Норвегія, Швеція, частково Фінляндія) та східні (північно-східна Фінляндія, Росія), між носіями яких взаєморозуміння значно утруднене. Шість саамських народностей мають мови, в яких є свої літературні норми: північні саами (Норвегія, Швеція, Фінляндія, оціночно — до 3/4 усіх саамів) — ISO 639-1/ISO 639-2: se/sme саами лулє (Норвегія, Швеція) — ISO 639-2: smj південні саами (Норвегія, Швеція) — ISO 639-2: sma саами інарі (місцевість Інарі, Фінляндія) — SIL code: LPI, ISO 639-2: smn саами-скольти або скольтські саами (Фінляндія, Росія, у минулому також Норвегія) — SIL code: LPK, ISO 639-2: sms кілдинські саами (Кольський півострів, Росія) — SIL code: LPD
Решту саамських діалектів вважають або зниклими (кемі, аккала), або такими, що під загрозою зникнення: тер, піте, уме.
Писемність саамської мови — на основі латинки у західних саамів і кирилиці у російських лопарів. Біблію саамською мовою перекладено 1811 року.
Субетнічне членування саамів здебільшого відповідає діалектному, проте в Росії був прийнятий територіальний поділ саамів — залежно від місця проживання, назви погосту, самі́ саами називалися погостними людьми (лопарями). Чисельність саамських погостів постійно зростала — від 15 на початку XVII століття до 17 наприкінці XVIII століття в Архангельській губернії.
У сучасній Росії саами є малим корінним народом, водночас в інших країнах проживання саамським громадам гарантовані права на мовний і культурний розвиток. Так, у Фінляндії та Норвегії саамська мова навіть має офіційний статус (з 1992 року), у Швеції такий статус закріплено лише 1999 року.
У минулому саами мали власну релігію, де чільне місце посідав шаманізм, відголоски якого збереглися і дотепер. Номінально у країнах Північної Європи саамське населення за віросповіданням — лютерани, у Росії — православні християни. Християнізація саамів розпочалась у XV–XVI століттях. У наш час набирає обертів рух так званого неошаманізму, який радше є даниною моді, сакральні знання і вірування зберегли дотепер поодинокі знахарі у глухих саамських поселеннях на півночі Скандинавії.
Історія
Стародавність Проблема етногенезу та ранньої етнічної історії саамів і досі вважається не розв'язаною. Найвірогіднішою є теорія, згідно з якою саами є нащадками прийшлого у Скандинавію в добу раннього неоліту фіно-угорського населення з півночі (за версіями — навіть з Уралу) археологічної культури комша. Ці процеси проникнення спільноти давніх фіно-угрів на землі сучасної Східної Карелії, Фінляндії та Прибалтики відбуваються з початків IV тисячоліття до н. е..
Імовірно, у 1500—1000-ні роки до н. е. від цієї спільноти виокремлюються протосаами. Формування саамської народності протягом наступних півтора тисячоліття (до середини 1-го тис. н. е.) було тривалим і складним процесом і полягало у змішанні багатьох етнічних компонентів, на що прямо вказують антропологічні, генетичні, лінгвістичні і культурні відмінності окремих груп сучасних саамів.
Якщо самі́ протосаами не лишили після себе щонайменших письмових пам'яток, з деяких джерел тієї епохи, можна видобути дотичну до них інформацію. Так, давньогрецький історик Піфей у 325 році до н. е., описуючи напівдикий народ фіннів (pinnai), що живе на далекій півночі, скоріш за все, має на увазі саамів. Так само Тацит у 98 році н. е. розповідає про саамів, називаючи їх фенніями (fenni):
«Феннії [саами] надзвичайно дикі і вкрай бідні; у них нема ані зброї, ані коней, ані домівок; їх їжа — то трава, одяг — шкури, а за постіль їм править сира земля. Увесь їх захист — то стріли, загострені за браком заліза, кісткою. Мисливством займаються і чоловіки, і жінки: на лови вони вирушають гуртом, і кожний має отримати свою частку здобичі. У їхніх дітей немає прихистку крім намету з жердин, де від непогоди переховуються і старий, і молодий. Та вони вважають себе щасливішими за тих, що ходять за плугом, знемагають, будуючи домівки, бояться втратити своє майно, але одержимі жагою наживи. Не боячись ані людської несправедливості, ні божеського гніву, вони змогли здобути найважче — їм геть не треба чогось бажати».Тацит К. Германія. Глава 46.
Впродовж 1-го тисячоліття н. е. саами мігрують все далі на північ, рятуючись від натиску карело-фінів, урешті-решт наприкінці тисячоліття вийшовши до узбережжя Північного Льодовитого океану, таким чином остаточно зайнявши території свого сучасного проживання.
Середньовіччя Принаймні з IX століття і протягом багатьох наступних століть саами платять виснажливі податі іноземним збирачам данини — конунгам, пізніше королям Норвегії, шведам, фінам, карелам, а з XI століття руським князям (перша згадка у давньоруських літописах про саамів, названих лопь датується 1000 роком). Сплата данини могутнім сусідам виявилась непосильним тягарем для саамів, нерідко по неї рушали відразу декілька збирачів від різних держав. У той же час тривав процес відбирання саамських земель — з заходу тиснули норвежці, зі сходу і півдня — шведи, фіни та русичі з Новгородської республіки, а згодом — з Московської держави.
Самі́ саами виробили своєрідну власну хронологію своєї середньовічної історії, поділену на так звані нагони (періоди іноземних загарбань): перший нагін (до 1240 року) — характеризується численними сутичками з норманами, першим прибалтійським хрестовим походом 1157 року. другий нагін (1240–1326 роки) — час постійних іноземних походів, по суті набігів — хрестоносців, шведів, Олександра Невського, а також спустошливих для саамів війн між Новгородською Республікою і Швецією, який власне і скінчився Ореховецьким мирним договором 1323 року, який вперше закріпив державні кордони між Новгородом і Швецією.
Наступні нагони — це уже існування саамів на землях, розділених кордонами. І хоча вони ще довго для саамів-кочівників, що переганяли свої оленячі стада з місця на місце, лишалися формальністю, відтоді можна говорити про історичний розвиток окремо саамів східних (російських) і саамів західних (скандинавських).
Для західних саамів період XIV–XVI століть був періодом постійного підсилення утисків, адже ще всередині XIV століття шведський король звільнив від оподаткування тих своїх підданих, які селилися у Лапландії, відтак тягар податей ліг на місцевих саамів — вони виявилися відданими на відкуп королівським васалам. Лише за короля Густава І Вази у середині XVI століття податки з саамів почали надходити безпосередньо до державної скарбниці. Але і надалі, наприклад у 2-й половині XVII століття за Карла XI підданих короля заохочуюють до переселення на північ у землі саамів.