Пармелія (Parmelia) — рід лишайників родини Parmeliaceae. Назва вперше опублікована 1803 року.

Будова Слань листувата, розрізано-лопатева, у вигляді великих розеток, прикріплена до субстрату ризинами, рідше вільна. Лопаті різноманітні: вузькі або широкі, сильно або слабо розгалужені, плоскі або випуклі, щільно зімкнені або розділені. Верхня сторона від білувато-сіруватої та жовтуватої до коричневої та чорної, матова або блискуча; нижня — від білуватої або світло-коричневої до чорної. Ризини добре розвинені, прості або розгалужені. Часто розвиваються соредії та ізидії різної форми. Апотеції леканорового типу, сидячі або на ніжках. Спори одноклітинні, безбарвні, від еліптичних до кулястих, по 8 у сумці. Часто види роду розвиваються як епіфіти на корі дерев, рідше — на ґрунті, скелях. В Україні найпоширенішим видом роду є пармелія борозенчаста (P.sulcata). Характерною ознакою цього виду є розтріскані вузькими щілинами сітчасті зморшки верхнього корового шару (боріздчасті соралі), в яких виступають соредії.Ботаніка. Водорості та гриби: Навчальний посібник, 2-ге видання, переробл. – К.: Арістей, 2006. – 476 с.

Класифікація В останні роки рід Пармелія був розділений на ряд менших родів за морфологією талому.

Поширення та середовище існування Зростає по всій планеті від АрктикиSkult H (1985) A New Subspecies of Parmelia omphalodes Ascomycetes Described from the Arctic. Annales Botanici Fennici 22, 201-6. до антарктичного континентуD.C. Lindsay (1973) Notes on Antarctic lichens: IV. The genera Cetraria Hoffm., Hypogymnia (Nyl.) Nyl., Menegazzia Massal, Parmelia Ach. and Platismatia Culb. et Culb. British Antarctic Survey Bulletin 36, 105-114.J. Hooker (1847) The Botany of the Antarctic voyage. Vol. 1. Flora Antarctica. Part 2 Botany of Fuegia, the Falklands, Kerguelens land, etc. Reeve Bros., London., але зосереджений у помірних регіонах. Є приблизно 40 видів в Parmelia.

Гелерея

Примітки

Джерела Acharius, E. 1803. Methodus qua Omnes Detectos Lichenes Secundum Organa Carpomorpha ad Genera, Species et Varietates Redigere atque Observationibus Illustrare Tentavit Erik Acharius. 1–394 — P. xxxiii, 153