I-25 — підводний човен тип B1 Імперського флоту Японії, який брав участь у Другій світовій війні.
Передвоєнна історія Корабель спорудили на корабельні компанії Mitsubishi у Кобе. Човни типу B, підтипу B1 (він же клас I-15), до яких відносився I-25, мали великі розміри (їх надводна водотоннажність перевищувала підводний показник океанських підводних човнів США) та могли нести розвідувальний літак або, після переобладнання, мінісубмарину для диверсійних операцій.
I-25 завершили в жовтні 1941-го та включили до складу 4-ї дивізії підводних човнів, де він став флагманським кораблем. На початку листопада I-25 провів тренування по запуску та зворотному прийманню на борт розвідувального літака Watanabe E9W1 «Слім».
Перший похід 21 листопада 1941-го I-25 вирушив з Йокосуки до Гаваїв. 7 грудня, в день нападу на головну базу Тихоокеанського флоту Японії, I-25 разом з I-9, I-15 та I-17 патрулював у районі на північний схід від острова Оаху.
9 грудня один з підводних човнів виявив авіаносець у супроводі двох крейсерів, після чого I-25 та ще 6 човнів отримали наказ перехопити вороже з'єднання. Щоб виконати наказ вони пішли у надводному положенні, в якому мали доволі високу швидкість, втім, наздогнати «Ентерпрайз» так і не вдалось. Під час погоні 10 грудня I-25 двічі безрезультатно атакували літаки.
14 грудня 1941-го, по завершенні погоні за авіаносцем, I-25 та ще 8 підводних човнів перенацілили для дій біля західного узбережжя Америки. I-25 мала діяти на ділянці Орегону в районі устя річки Колумбія.
18 грудня I-25 випустив торпеду по танкеру L. P. ST. Clair. Командир японського корабля вважав, що поцілив судно та навіть відмовився від думки випустити по ньому друг торпеду, проте насправді танкер не отримав пошкоджень та укрився в естуарії Колумбії (у підсумку судно переживе війну).
19 грудня на I-25 виявили, що при русі в підводному положенні з'являється брязкіт, а ангар для літака частково затоплений. Втім, це не завадило човну й далі виконувати завдання. Тим часом японське командування отримало недостовірну інформацію про проходження через Панамський канал трьох лінкорів і I-25 разом з I-9 та I-17 дістали наказ перехопити ці бойові кораблі між Лос-Анджелесом та Сан-Франциско, що, зі зрозумілих причин, не дало жодних результатів.
8 січня 1942-го при поверненні на базу I-25 в районі за вісімсот кілометрів від східних Маршаллових островів виявив корабель, котрий прийняли за гідроавіаносець USS Langley. Наблизившись, човен випустив 4 торпеди, при цьому командир I-25 доповів про потоплення ворожого корабля (насправді USS Langley загине наприкінці зими 1942-го доставляючи літаки на острів Ява).
11 січня човен завершив похід на атолі Кваджелейн (Маршаллові острови).
Ремонт на атолі Кваджелейн До кінця січня 1942-го на I-25 провели ремонт ангара та прийняли на борт новий розвідувальний літак, цього разу Yokosuka E14Y1 «Глен».
1 лютого літаки з американського авіаносця «Ентерпрайз» здійснили атаку на атоли Вотьє та Кваджалейн, при цьому на останньому був потоплений транспорт та пошкоджені легкий крейсер і ще кілька кораблів та суден. I-25, на якому якраз провадились ремонтні роботи, перебував на поверхні та також зазнав певних пошкоджень внаслідок обстрілу. Після цього I-25 та ще 8 підводних човнів отримали наказ вийти на перехоплення ворожого авіаносця, що, втім, не призвело до якогось результату і 4 лютого I-25 повернувся на Кваджелейн.
Розвідувальний похід до Австралії та Океанії 8 лютого I-25 вийшов у новий похід з завданням провести за допомогою свого літака розвідку східного узбережжя Австралії, а також цілого ряду тихоокеанських островів.
17 лютого «Глен» здійснив політ над Сіднеєм, за результатами якого пілоти повідомили про наявність у гавані тритрубного корабля, 2 есмінців та 5 підводних човнів. 26 лютого після розвідки Мельбурну екіпаж гідролітака доповів про виявлення 1 важкого та 5 легких крейсерів. На цей раз «Глен» помітили з землі, проте зенітна батарея не отримала дозволу на відкриття вогню, а два літаки союзників не змогли відшукати підозрілий літальний апарат. 1 березня здійснили третій політ над Австралією, на цей раз над тасманійським портом Хобарт, де виявили лише транспортні судна.
Після цього I-25 вирушив на схід до Нової Зеландії. Враховуючи головне завдання, на переході човен, щоб не видати своєї присутності, двічі ухилявся від зустрічних торговельних суден. Вранці 7 березня почали підготовку до розвідки Веллінгтону. Через доволі сильне хвилювання було вирішено запустити літак не з катапульти, а з води, проте при його спуску за допомогою крану крила отримали певні пошкодження, що перервало процес. Втім, під час другої спроби у перші години 8 березня вдалось спустити гідролітак на воду в протоці Кука, після чого він успішно піднявся у повітря, провів розвідку та був прийнятий на I-25.
У другій половині 12 березня поблизу острова Грейт-Бар'єр-Айленд (північно-східне завершення Північного острова біля входу до затоки Хауракі) два патрульні кораблі скинули на I-25 кілька глибинних бомб, проте човен не зазнав пошкоджень та зміг у перші години 13 березня відправити літак на розвідку гавані Окленду (у глибині затоки Хауракі). Після того, як «Глен» повернувся (пілоти виявили в Окленді лише кілька цивільних суден), командир I-25 нарешті вирішив атакувати транспорт, по якому у два заходи випустили 4 торпеди. На I-25 знову вважали, що досягли успіху, проте це не знайшло підтвердження.
16 березня на переході до Фіджі човен помітив транспорт, котрий йшов у супроводі великого бойового корабля. Останній раптово змінив курс та попрямував у сторону I-25, чим змусив човен перервати зближення та глибоко зануритись. Коли I-25 нарешті сплив на поверхню, то для пошуків зазначених ворожих кораблів навіть запустили свій розвідувальний літак, проте це не принесло жодних результатів.
Перед світанком 19 березня літак з I-25 провів розвідку порту Сува на острові Віті-Леву (Фіджі), де за доповіддю пілотів був виявлений тритрубний крейсер.
23 березня човен прибув до островів Самоа, проте штормове море завадило запустити літак для розвідки Паго-Паго. Як наслідок, з I-25 провели спостереження за гаванню у перископ, але не виявили військових кораблів або об'єктів.
30 березня човен завершив похід на сході Каролінських островів на атолі Трук, де ще до війни була створена потужна база ВМФ, з якої до лютого 1944-го провадились операції у цілому ряді архіпелагів. Втім, вже наступної доби корабель вирушив до Японії та 4 квітня прибув до Йокосуки. Надалі на ньому провели певні ремонтні роботи (зокрема, відомо що він перебував у сухому доці в Йокосуці 18 квітня, під час першого нальоту на Японію американських літаків).
Похід до узбережжя Північної Америки 11 травня I-25 полишив Йокосуку та попрямував до Аляски, де мав провести розвідку Датч-Гарбору (район острова Уналашка), де була американська військова база. На світанку 26 травня під час підготовки до запуску літака раптово зіпсувалась погода, що не дало змоги здійснити політ. Наступного дня у ранкових сутінках на I-25 почали повторну підготовку до запуску «Глена». В цей час був помічений ворожий корабель, ідентифікований як крейсер, а спроба терміново розпочати політ завершилась невдало через збій катапульти. Човен не міг занурюватись із підготованим до зльоту літаком, проте ворожий корабель пройшов за 2 км від нього та не помітив I-25. Пізніше катапульту вдалось відремонтувати і «Глен» здійснив розвідку Датч-Гарбору, в якому за доповіддю пілотів перебували 3 крейсери та 8 есмінців. Після цього I-25 вирушив до узбережжя штату Вашингтон, а Датч-Гарбор 3 червня став ціллю для атаки японського авіаносного з'єднання.
На переході 29 травня човен зустрів корабель, ідентифікований на I-25 як крейсер, проте під час зближення втратив контакт. Після цього з човна навіть запускали свій розвідувальний літак, проте це не принесло результатів через туман.
2 червня I-25 прибув у район Сіетла, де через три доби атакував транспортне судно двома торпедами, проте не влучив у ціль. В середині червня I-25 побував біля узбережжя штату Орегон, а 20 червня вже знов був на підходах до Сіетла біля мису Флаттері. Тут він поцілив однією торпедою пароплав Fort Camosun, команда якого перейшла у рятувальні човни. Тим часом I-25 сплив на поверхню та випустив по ньому 18 снарядів, проте судно не затонуло оскільки везло вантаж лісоматеріалів, котрі надали йому додаткової плавучості. На місце атаки прибув канадський корвет «Квінел», котрий почав буксирування пошкодженого пароплава, який надалі був відремонтований та пережив війну (при цьому в грудні 1943-го судно буде вдруге пошкоджене японським підводним човном I-27 у Індійському океані).
21 червня I-25 з відстані близько 10 км від берега провів обстріл по району устя річки Колумбія, збираючись вразити гіпотетичну базу підводних човнів у Асторії (ще в 1924-му тут дійсно був споруджений військовий об'єкт, проте його так ніколи і не ввели в дію). Всього були випущені 17 снарядів, проте це не завдало жодної шкоди. Після цього човен попрямував назад до Алеутських островів, 27 червня прибув у район на південь від Датч-Гарбору, а 17 липня повернувся до Йокосуки.
10 серпня 4-та дивізія підводних човнів була ліквідована, а I-25 перевели до 2-ї дивізії підводних човнів. Втім, I-25 певний час діяв окремо від основних сил останньої, бувши у прямому підпорядкуванні Шостого флоту (підводні сили Імперського флоту).
Організація лісових пожеж Наступний похід I-25 присвятили спробі організувати лісові пожежі у північноамериканських лісах. 15 серпня човен вийшов з Йокосуки, маючи на борту окрім літака шість 76-кг запалювальних бомб.
7 вересня I-25 прибув у район Порт-Орфорд-Хедс у штаті Орегон. Цього дня виліт на бомбардування скасували через сильне хвилювання на морі, а 8 вересня на узбережжі Орегону випало чимало опадів (майже утричі більше, ніж за попередні 54 дні). Як наслідок, коли 9 вересня літак з I-25 нарешті зміг злетіти та скинути дві запалювальні бомби, вони не дали ефекту через насиченість лісу водою. Втім, це стало першим в історії повітряним бомбардуванням материкової частини США.
10 вересня човен виявили з патрульного літака «Локхід Хадсон» А-29. I-25 екстрено занурився на 70 метрів, а з літака скинули 10 глибинних бомб. Перші три з них хоч і розірвались на більш ніж удвічі меншій глибині, проте завдали човну певних пошкоджень, зокрема, вивели з ладу антену.
29 вересня в районі мису Кейп-Бланко (так само Орегон) літак з I-25 здійснив другу спробу підпалити ліси, проте так само невдалу.
Боротьба з судноплавством біля узбережжя Орегону Закінчивши зі спробами підпалу лісів, I-25 перейшов до боротьби з судноплавством. 4 жовтня човен помітив танкер Camden (6653 тонни), котрий прямував до Портленду та зупинився через аварію машини. Одна з двох випущених по ньому торпед влучила в ціль та спричинила пожежу. Викликаний на допомогу буксир повів танкер до Асторії, проте потім пункт призначення змінили на Сіетл. На шляху туди 10 жовтня судно затонуло в районі за вісім десятків кілометрів на північ від устя Колумбії.
Того ж 4 жовтня I-25 помітив танкер Victor H. Kelly, проте, помилково прийнявши його за судно-пастку, відмовився від нападу. Через дві доби човен промахнувся торпедою по черговому танкеру Larry Doheny (7038 тонн), після чого сплив та рушив наздогін. Оскільки події відбувались вночі, в якийсь момент візуальний контакт було втрачено, проте потім I-25 виявив танкер просто по своєму курсу. На цей раз випущена торпеда поцілила судно та призвела до його загибелі, проте більшу частину екіпажу врятувало судно-пастка USS Anacapa (можливо відзначити, що в грудні 1941-го Larry Doheny вдало уникнув атаки іншого японського підводного човна I-17, котрий разом з I-25 та ще сімома підводними човнами здійснював рейд до узбережжя Північної Америки).
7 жовтня есмінець виявив I-25 та безрезультатно скинув на нього кілька глибинних бомб, а 10 жовтня човен полишив район орегонського узбережжя та попрямував до Японії.
Потоплення Л-16