Королівство бургундів або Перше Бургундське королівство (лат. Regnum Burgundionum) — варварське королівство, засноване германським племенем бургундів в Рейнланді та згодом в Савої в V ст.
Історія
Передумови виникнення Бургунди, східногерманське плем’я, можливо, переселилось зі скандинавського острова Борнгольм у басейн Вісли в III столітті н. е.. Перший задокументований, хоча історично не підтверджений король бургундів, Ґ'юкі (Ґібіка), жив наприкінці IV ст.
У 406 р. алани, вандали, свеви і, можливо, бургунди перетнули Рейн і вторглися в Римську Галлію. Останні оселилися як федерати в римській провінції Нижня Германія вздовж Середнього Рейну.
Королівство
У 411 році бургундський король Ґюнтер (або Ґундагар або Ґундікар) у співпраці з Гоаром, королем аланів, встановив Йовіна як маріонеткового імператора. Під приводом імператорської влади Йовіна Гюнтер оселився на західному (тобто римському) березі Рейну, між річками Лаутер і Нае, захопивши поселення Борбетомаг (нинішній Вормс), Шпаєр і Страсбург. Очевидно, в рамках перемир'я імператор Гонорій згодом офіційно "надав" їм ці землі. Бургунди встановили свою столицю в Борбетомагу. Олімпіадор Фіванський також згадує про Ґунтінарія, якого в контексті 411 узурпації Нижньої Германії Йовіном було названо "командувачем бургундів"Prosper, a. 386.
Незважаючи на новий статус федератів, бургундські набіги на римські верхні райони Галлії Белгіки стали нестерпними для римлян і були нещадно придушені в 436 р., коли римський полководець Флавій Аецій закликав гунських найманців, які в 437 р. захопили королівство. Ґюнтер був убитий в бою, як повідомляється, разом з більшістю бургундців.Prosper; Chronica Gallica 452; Hydatius; and Sidonius Apollinaris. Ця кампанія стала основою для середньовічної поеми "Пісня про Нібелунгів".
У 437 р. наступником Ґюнтера як короля став Гундерік (або Гундіок, або Гондіок). Після 443 р. решта бургундів були переселені Аецієм в область Сапаудія (тобто Савоя) сучасної центральної Франції, знову ж як федератів, в римській провінції Максима Секванорум, де вони заснували свою столицю в Лугдуні (нинішній Ліон). Їхні зусилля розширити своє королівство по річці Рона привели їх до конфлікту з Вестготським королівством на півдні. У 451 р. Гундерік об’єднав зусилля з Аецієм проти Аттіли, вождя гунів, у битві на Каталаунських полях.
Коли Гундерік помер у 473 р., королівство було розділене між його чотирма синами: Гундобадом (473—516, столиця в Ліоні, король усієї Бургундії з 480 р.), Гільперіком II (473–493, столиця у Валансі), Гундамаром (Годомаром) (473–486, столиця у В'єнні) та Годегізелем (473—500, столиця у В'єнні та Женеві).
Після падіння Західної Римської імперії в 476 р. король Гундобад вступив у союз із могутнім королем франків Хлодвігом I проти загрози короля остготів Теодоріха Великого. Таким чином, він зміг втримати бургундські територіальні придбання та скласти Бургундську правду (Lex Burgundionum), кодекс давньогерманського права. Пізніше, коли Рим вже не міг забезпечити захист жителів Галлії, секвани були включені в новостворене Бургундське королівство.
За словами Григорія Турського (538—594), в 493 році Гундобад убив свого брата Гільперика II і вигнав свою дочку Клотільду, яка була одружена з Меровінгом Хлодвігом, королем франків, який щойно підкорив північну Галлію. Занепад королівства почався, коли воно зазнало нападу своїх колишніх франкських союзників. У 523 р. Сини короля Хлодвіга провели кампанію в бургундських землях, підбурювані їх матір’ю Клотильдою, помстившись за вбивство Гундобадом свого батька. У 532 році бургундці були рішуче розгромлені франками в битві при Отуні, після чого король Годомар був убитий, а Бургундія включена до складу франкського королівства в 534 році.
Територія У період свого розквіту королівство включала значну частину провінцій Лугдунська Галлія Перша, Нарбонсьбка Галлія Перша, Нардонська Галлія Друга, Максима Секваконіум, Сапаудію, що охоплювали землі регіону Бургундія, землі від Женеви до Боденського озера, долину Аоста, північно-східний Альє. З 470 по 475 рік і з 508 по 511 рік — паги Габалітан і Веле. З 507 по 509 рік: Септиманію (за винятком західної частини).
Бургундське королівство поділялося Genavensis, Sequanus та Allobrogicus (згодом — Vallensis).
Устрій Правителем був король, але його влада могла бути обмежена. За давнім звичаєм, король втрачав владу у разі військової поразки чи неврожаю. За короля Гундіоха королівська влада зміцнилася в тісному союзі з галло-римською аристократією, представники якої і в королівстві обіймали високі державні посади. У кожному пазі був коміт для німців і другий коміт для римського населення. Самі королі отримували почесні титули від римських імператорів, такі як vir illuster (вищий ранг пізньоримської сенаторської аристократії), вони обіймали посади вищих західноримських воєначальників і отримували вищий титул, який могли надати імператори Західної та Східної імперії — титул патрикія. Ці титули підняли їхній авторитет серед галло-римського населення. Для бургундів вони були королями (reges) і володарями (domini).
Народні збори вільних вояків у V ст. припинили існування. Натомість значної ваги набули збори знаті (Conventus Burgundionum). Муніципальні установи Західної Римської імперії продовжували функціонувати у В'єнні та Ліоні, а також в інших місцях. У бюрократичному апараті королівської канцелярії продовжували діяти римські традиції.
Список королів
Ґібіка (кінець IV ст. — 407) Ґундомар I (бл. 407 — 411), син Ґібіки Ґізельгер (бл. 407 — 411), син Ґібіки Ґундагар (бл. 407 — 436), син Ґібіки
Флавій Аецій переселяє бургундів у Сапаудію (басейн верхньої Рони).
Гундіох (436—473) Гільперік I (443 — бл. 480) розділ королівства між чотирма синами Гундіоха: Гундобад (473—516, столиця в Ліоні, король усієї Бургундії з 480 р.) Гільперік II (473—493, столиця у Валансі) Гундамар (Годомар) (473—486, столиця у В'єнні) Годегізель (473—500, столиця у В'єнні та Женеві). Сигізмунд, син Гундобада (516—524) Годомар II, син Гундобада (524—532)
Право Кодекс законів Lex Burgundionum (Бургундська правда), що складалася у 501—515 роках, її було прийнято 516 року королем Гундобадом, для регулювання відносин між бургундами. Складався з 46 книг, з уривками з кодексів Григорія, Гермогеніана і Феодосія, новел, сентенцій Павла та викладом інституцій Гая
Відносини між бургундами та галло-римлянами регулювалися Бургундська правда для римлян (Lex Romana Burgundionum), що було складено королем Гундобадом близько 506 року, доповнено Сигізмунд. Він складається з набору принципів римського права, перероблених бургундським королем, і застосовується лише до галло-римлян Бургундського королівства. Спочатку було закріплено окремий статус галло-римлян. Так, шлюби між бургундами та галло-римлянами не дозволялися. Але вже в редакції Сигізмунда цю норму було скасовано.
Суспільство На вершині знаходився король та аристократія, які володіли землею, контролювали військові сили та відігравали ключову роль в управлінні королівством.Нижще на соціальних щаблях знаходилися вільні бургунди та інші вільні мешканці, які були воїнами та землеробами. Вони мали права, але їхній соціальний статус був нижчим, ніж у правлячої еліти.
У королівстві існувало невільне населення, яке включало рабів та напіввільних людей. Їхнє становище було гіршим, і вони залежали від своїх господарів. Напочатках існували ще античні форми рабства, колонату і велике гало-римське землеволодіння, але раби дедалі більше зближалися з колонами. Особливий статус мали королівські раби: вергельд за їхнє вбивство дорівнював вергельду за вбивство вільного бургунда.
Згодом соціальна структура королівства розвивалася, і до V-VI століть вона стала більш ускладненою, оскільки відбувалося змішання бургундів, галло-римлян та інших народів цієї території. Кровноспоріднені групи (фараманни) розпадалися, хоча сліди їх чітко видно ще на час складання Бургундської правди за короля Гундобадв. Земельний наділ чи земельна ділянка (sors) дедалі більше наближався до франкського алода. Бургундські поселенці (consortes) спільно володіли неподіленими угіддями, лісами та пасовищами. Між сусідами (vicini) та співвласниками (consortes) існували тісні господарські зв'язки. Залишки кровноспоріднених зв'язків пізньородової громади розпалися через кілька десятиліть після поділу землі з галло-римлянами. Сорс перетворилася із земельного наділу великої родини на приватну земельну власність малої родини, на вільно відчужувану власність індивідуальної сім'ї.
У VI ст. вільні бургунди поділялися на 3 групи: знать, званих також potentiores, potentes або honestiores, що становлять панівний клас, що виникає; на середній шар вільних (mediani або mediocres), і нижчий шар вільних - minimi, inferiores, humiliores або viliores. Третю нижчу групу становили, ймовірно, вільні, що розорилися. Службова знать короля належала до знаті; до них були прирівняні і католицькі єпископи. Власники наділів (sortes) та вільні селяни, належала, ймовірно, до середньої категорії вільних. Відповідно до цього розрізнявся і вергельд, сплачуваний за вбивство вільного. Вергельд знатної особи становив 300 солідів, вільного середнього шару - 200 солідів, а нижчого вільного - 150 солідів. Ще нижче стояли вільновідпущеники та раби. Галло-римляни також мали право носити зброю і були зобов'язані служити в армії.
Економіка Спиралася сільське господарство, особливо у виноробство, ремесла і торгівлю. Порядок оподаткування галло-римлян не змінився у порівнянні з часами Римської імперії. У бургундів увійшли в обіг золоті монети із зображенням візантійських імператорів.
Культура Після утворення корлівства бургунди взаємодіяли з місцевим галло-римським населенням, що призвело до змішування культур. Бургунди не залишили слідів власної матеріальної та духовної культури, окрім дрібних предметів побуту в похованнях та ремісничих виробів, насамперед зброї. Романізація бургундського населення тривала дуже швидко. Бургунди не створили будь-якого власного обряду поховання, що відрізнявся від галло-римських звичаїв.
Від латинської поезії при королівському дворі бургундів нічого не збереглося; нам відомо лише, що з дворі Гільперіка II якийсь Секундин, а за дворі Гундобада Гераклій виконували роль придворних поетів.
Мова
Бургунди користувалися власною мовою, а галло-римляни латиною вульгатою. офіційні документи складалися латиною. Існує лише дуже небагато пам'яток бургундської мови, літератури мовою бургундів немає.
Примітки
Джерела
Bury, J.B. The Invasion of Europe by the Barbarians. London: Macmillan and Co., 1928. Dalton, O.M. The History of the Franks, by Gregory of Tours. Oxford: The Clarendon Press, 1927. Drew, Katherine Fischer. The Burgundian Code. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1972. Gordon, C.D. The Age of Attila. Ann Arbor: University of Michigan Press, 1961. Guichard, Rene, Essai sur l'histoire du peuple burgonde, de Bornholm (Burgundarholm) vers la Bourgogne et les Bourguignons, 1965, published by A. et J. Picard et Cie. Murray, Alexander Callander. From Roman to Merovingian Gaul. Broadview Press, 2000. Musset, Lucien. The Germanic Invasions: The Making of Europe AD 400-600. University Park, Pennsylvania: The Pennsylvania State University Press, 1975. Nerman, Birger. Det svenska rikets uppkomst. Generalstabens litagrafiska anstalt: Stockholm. 1925. Rivers, Theodore John. Laws of the Salian and Ripuarian Franks. New York: AMS Press, 1986. Rolfe, J.C., trans, Ammianus Marcellinus. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 1950. Shanzer, Danuta. ‘Dating the Baptism of Clovis.’ In Early Medieval Europe, volume 7, pages 29–57. Oxford: Blackwell Publishers Ltd, 1998. Shanzer, D. and I. Wood. Avitus of Vienne: Letters and Selected Prose. Translated with an Introduction and Notes. Liverpool: Liverpool University Press, 2002.