Ноктюрн (живопис) — термін, запроваджений Джеймсом Ебботтом МакНілом Вістлером на позначення стилю живопису, для якого властиве зображення сцен у сутінках. У широкому вжитку термін позначає будь-яку картину нічної сцениLawton, Denis. (1992). Education And Politics For The 1990s: Conflict Or Consensus? (edition reprint). Psychology Press. p. 150. . , наприклад, "Нічна варта" Рембрандта.
Зміст терміна
Вістлер використовував цей термін у назві своїх творів, щоб зобразити картини з «мрійливим, задумливим настроєм», він застосував музичну назву. Вістлер переосмислював твори, використовуючи інші терміни, пов'язані з музикою, такі як «симфонія», «гармонія», «студія» або «аранжування», щоб підкреслити тональні якості та композицію, а також зняти з акценту зміст.Anderson, Ronald and Anne Koval. (2002). James McNeill Whistler: Beyond the Myth. De Capo Press. p. 186. . (Note: need to verify this was the edition used.) Використання терміна «ноктюрн» може бути пов'язане з рухом американців кінця 19 століття — початку 20 століття, який "характеризується м'яким, розсіяним світлом, приглушеними тонами та неясними контурами предметів. Фредерік Ремінгтон також використовував цей термін для своїх нічних сцен американського Старого Заходу.
Ноктюрни Рембрандта У північній Європі Голландський Золотий Вік дав одного з найбільших художників усіх часів. Першим художником, який регулярно писав сцени в режимі ноктюрна, був Рембрандт ван Рейн (1606—1669). Багато його портретів також були написані методом ноктюрна. Як і в «Млині» (1645), більшість його пейзажів написані, щоб викликати відчуття ноктюрна.
Нічні сцени Рембрандта
«Ноктюрни» Джеймса Еббота Мак-Ніла Вістлера
«Ноктюрн» — це термін, який застосовувався до певних типів музичних композицій до того, як Джеймс Ебботт Мак-Ніл Вістлер (1834—1903), натхненний музичною мовою, почав використовувати це слово в заголовках багатьох своїх творів, такі як « Ноктюрн у блакитному та срібному» (1871) у колекції галереї Тейт, Лондон, Велика Британія.Ronald Anderson and Anne Koval, James McNeill Whistler: Beyond the Myth, Carroll & Graf, New York, 1994,
Ноктюрни Фредеріка Ремінгтона Фредерік Ремінгтон (1861—1909) відомий своїми ноктюрними сценами Старого Заходу Америки , які були відзначені у 2003—2004 роках виставкою « Фредерік Ремінгтон: Колір ночі», співорганізованою та показаною в Національній галереї мистецтв, Вашингтон, округ Колумбія, та Музеї Гілкріз, Талса, Оклахома. Виставка створила книгу з такою ж назвою та відвідала Денверський художній музей у Денвері, штат Колорадо Ремінгтон намалював багато ноктюрнів в останні роки життя, коли він переходив від кар'єри ілюстратора до художника і обрав імпресіонізм як стиль, у якому працював на той час. Одним із прикладів його роботи є «Штампування» (також відоме як «Штампування блискавки», 1908).
«Ноктюрни» Фредеріка Ремінгтона Нічні сцени американських імпресіоністів та інших американських реалістів
Томас Коул (1801—1848), Місячне світло (1833–34) Джордж Іннесс (1825—1894), Басейн у лісі, 1892, Художній музей Вустера, Вустер, штат Массачусетс Джон Генрі Твахтман (1853—1902), Венеціанський канал c. 1878, приватна колекція Джон Генрі Твахтман (1853—1902), L'Etang c. 1884, приватна колекція Альберт Пінкхем Райдер (1847—1917), Смерть на блідому коні (Іподром) c. 1910, Клівлендський художній музей, Огайо Френк Тенні Джонсон (1874—1939), Ранчерос з грубими їздами c. 1933 рік Едвард Хоппер (1882—1967), Найтхокс, 1942, Інститут мистецтв Чикаго, Чикаго, штат Іллінойс
Нічні сцени американських імпресіоністів та американських реалістів
Нічні сцени художників інших рухів
Інші художники, які також створювали сцени з ноктюрном:
Яків ван Руйсдаель (1628—1682), Пейзаж із церквою (близько 1660)] Якоб ван Руйсдаель, Пейзаж (близько 1665) Август Леопольд Яйце (1816—1863), минуле і сьогодення номер три (близько 1853)] Джон Лафарж (1835—1920), «Дама Шалотта» (1862) Едгар Дега (1834—1917), Інтер'єр (1868–69), Музей мистецтв у Філадельфії Вінсент Ван Гог (1853—1890), Зоряна ніч над Роною (1888)
Примітки