Сави́нці — село в Рокитнянській селищній громаді Білоцерківського району Київської області України. Населення становить 820 осіб станом на 1 січня 2024 року.

Історія Савинці утворилося як спостережний пункт реєстрових козаків, а назва походить від першого поселенця — Сави. Перша письмова згадка — «Сказання про населені місцевості Київської губернії» Лаврентія Похилевича (1864). Село нараховувало 23 двори та 560 жителів станом на 1864 рік.

З часом хутір розростався і наприкінці XIX ст. в селі мешкало близько 1600 осіб.

У селі не було власної школи і з 60-х років XIX ст. діти навчалися у приходській школі села Житні Гори. 1862 року волосний схід мешканців сіл Савинці, Рокитне та Житні Гори постановив відкрити у Рокитному державну школу для цих сіл. 14 лютого 1903 року громадські збори жителів села Савинці вирішили віддати під школу приміщення громадського магазину й асигнувати 100 карбованців для потреб школи, але цього було дуже мало і попечитель Київського навчального округу відмовив у створенні школи. Першу школу спорудило земство, і станом на 1914 рік там було 85 учнів перших класів (70 — хлопців, 15 — дівчат).

Релігійне життя До початку XIX ст. це був хутір, що належав до житньогірського приходу — жителі православного сповідання ходили до церкви праведного Іосифа Обручника, бо не було власної церкви. Станом на 1880 рік у селі стало майже 1000 жителів і на зборах села 4 червня 1880 року вони постановили просити окрему церкву, адже житньогірська церква не могла вмістити 3000 прихожан з обох сіл, і людям доводилося довго добиратися і стояти назовні і «тим позбавлятися слухання церковних служб та пастирських напучувань», що було особливо складно взимку. Селяни придбали стару дерев'яну церкву із села Ромашки за 950 рублів, а також планували зібрати 3000 рублів готівкою «на завершення побудови церкви».

Проти окремої церкви у Савинцях виступив о. Павло Ганицький з Житніх Гір, для якого це означало втрату третини прихожан, який 14 червня 1880 року написав негативний відгук на таке будівництво. Справа затягнулася,

1882 року було споруджено дерев'яний храм Архістратига Михаїла (Михайлівська церква), який до 1901 року не мав самостійного статусу і парафії, а був приписаним до Свято-Іосифівської парафії села Житні Гори. 9 грудня 1882 року її освятив священник Віктор Мізецький.

Село розросталося і 1912 року зафіксоване звернення про ще одну церкву, але Київська духовна консисторія не задовільнила його. 22 січня 1914 року збереглося прохання на цвинтарну церкву у Миколаївці, але відсутні відомості чи будівництво розпочалося.

Михайлівська церква має статус щойно виявленої пам'ятки архітектури.

Голодомор Радянське керівництво взало курс на масову колективізацію, а для цього потрібно було переконати селян об'єднуватися у колгоспи, але незалежне українське селянство не дуже погоджувалося працювати на цих умовах. Протягом 1929—1932 років проводилися координовані політичні репресії, включаючи арешти, депортації і розстріли заможних селян та їхніх сімей.

Станом на весну 1928 року у Савинцях налічувалося чотири Товариства спільної обробки землі (ТСОЗи) — «Червоний плугатар», «Нове життя», «Червоний хлібороб» і «Перемога». Через рік, 1929 року, на базі ТСОЗ утворили два колгоспи — «Червоний хлібороб» і «Нове життя», а 50 «найміцніших господарств» села було розкуркулено як «класових ворогів». До кінця 1931 року колективізація у районі завершилася.

Наприкінці травня 1932 року у селі відкрили дитячі ясла, «куди звозили осиротілих дітей і так-сяк підгодовували». Наприкінці 1932 року, після значного зростання плану хлібозаготівель та вилучення зерна (реквізиції продовольства) з дворів почався голод, у колгоспах варили житнє борошно на воді  — «тюру». На кладовищі викопали траншеї для померлих. За спогадами Катерини Борисівни Попок, 1925 року народження: .

За даними, опублікованими в «Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні», до Голодомору населення становило приблизно три тисячі жителів, від голоду померло близько 540 осіб, а поіменно за свідченнями очевидців встановлено 439 жертв.

Друга світова війна і період після неї 1938 —1939 роках на території села були літні табори для підготовки пілотів, а пізніше — військова частина, де літаки обслуговувалися.

Під час Другої світової війни Савинці були окуповані німецькими військами до 6 січня 1944 року. Працездатне населення села вивозили на примусові роботи до Німеччини, усього за даними Київського обласного державного архіву було вивезено 113 осіб — 82 особи з Савинець, а 31 — з Ворошилівки.

Масове знищення євреїв району розпочалося восени 1941 року — у селі у Марії Ємець переховувався і вижив один хлопчик, Борис Кляг.

У центрі села біля будинку культури є пам'ятник воїнам-односельцям, які загинули під час Другої світової війни — пам'ятка історії місцевого значення, охоронний номер 767. Датується 1969 роком. Усього 4 цивільних та 172 військових із села загинули у Другій світовій війні.

Станом на 2025 рік у Савинецькій гімназії навчається 70 учнів.

Відомі люди У селі народилися: Ластівка Петро Трохимович (1922 —2018) — український актор, сценарист, народний артист УРСР. Рубан Петро Павлович (нар. 1947) — український радянський діяч, новатор сільськогосподарського виробництва, ланковий механізованої ланки колгоспу «Прогрес» Рокитнянського району Київської області. Кандидат в члени ЦК КПУ. Сухецький Петро Петрович (1937 —2005) — український радянський діяч, ланковий механізованої ланки колгоспу «Прогрес» Рокитнянського району Київської області. Герой Соціалістичної Праці (1973). Депутат Верховної Ради УРСР 9—10-го скликань.

Примітки

а. Частина документів згадує село Ольшаницю б. Ворошилівка раніше була окремим поселенням, а з 21 вересня 1954 року стала частиною села Савинці

Див. також Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

Виноски

Джерела

Посилання Білоцерківська єпархія УПЦ