Католи́цьке богосло́в'я (також богослі́в'я або теоло́гія) — це систематичне вивчення і розуміння вчення, доктрин, вірувань і практик Католицької Церкви, яке є результатом теологів. У широкому окресленні визначається як наука. Вона поділяється на чотири дисципліни з кількома піддисциплінами: Біблійне богослов'я (екзегеза Старого Завіту; екзегеза Нового Завіту), історичне богослов'я (церковна історія античності, Середньовіччя, Нового часу, регіональна історія), систематичне богослов'я (філософія; фундаментальне богослов'я, догматика, моральне богослов'я та соціальна етика) і практичне богослов'я (релігійна освіта, пасторальне богослов'я, літургіка, канонічне право). Всі дисципліни також є частиною повного курсу католицького богослов'я.

Святий Ансельм визначає богослов'я як Fides quaerens intellectum (віра, яка шукає розуміння). Таким чином, у католицизмі богослов раціонально досліджує християнську таємницю на основі даних християнського об'явлення.

Однією з особливостей католицького богослов'я є його високий ступінь систематизації, який став очевидним у період схоластики з універсалізацією шкіл, тобто з появою університету.

Католицьке богослов'я здійснюється з перспективи релігійної спільноти і в цьому відношенні відрізняється від релігієзнавства. Тим не менше, богослов'я всебічно виконує завдання рефлексії над вірою по відношенню до Церкви, суспільства і науки. Крім того, католицьке богослов'я розглядається як співрозмовник для культурології, історичних та археологічних досліджень, соціології релігії та психології релігії.

Католицьке богослов'я має на меті зміцнювати віру вірних через поглиблення розуміння вчення і доктрин Католицької Церкви, сприяти духовному зростанню через молитву і таїнства, забезпечувати міцний фундамент, вкорінений у Святому Письмі і Переданні, сприяти єдності і сопричастю всередині Церкви, а також вирішувати сучасні виклики, даючи відповідні відповіді.

Основні вчення католицької церкви, які обговорювались на ранніх соборах церкви, узагальнені в різних віросповіданнях, особливо в Нікейському Символі Віри та Апостольському Символі Віри. Починаючи з 16 століття, церква випускає катехизиси, які слугують стислим викладом її вчення. У 1992 році Католицька Церква представила останній авторитетний Катехизм Католицької Церкви.

Сповідування віри

Людська здатність для Бога Католицька церква вчить, що "прагнення до Бога записане в людському серці, бо людину створено Богом і Богом; і Бог не перестає притягувати людину до себе". Хоча людина може відвернутися від Бога, Бог ніколи не перестає кликати її до себе. Оскільки людина створена за образом і подобою Божою, людина може з упевненістю пізнати існування Бога завдяки власному людському розуму. Але хоча "здібності людини роблять її здатною прийти до пізнання існування особистого Бога", для того, "щоб людина могла увійти в справжню близькість з Ним, Бог побажав як об'явити себе людині, так і дати їй благодать бути здатною прийняти це об'явлення у вірі".

Бог приходить назустріч людству Церква вчить, що Бог відкриває Себе поступово, починаючи зі Старого Завіту і закінчуючи це одкровення, відправивши свого сина Ісуса Христа на Землю як людину. Це одкровення почалося з Адама та Єви і їх не розірвав їхній первісний гріх; швидше, Бог пообіцяв послати викупителя. Далі Бог відкрився через завіти між Ноєм та Авраамом. Бог передав закон Мойсею на горі Синай і говорив через старозавітних пророків. Повнота Божого одкровення виявилася через прихід Сина Божого, Ісуса Христа.

Символ віри Віросповідання (від лат. Credo, що означає «я вірю») - це стислі доктринальні висловлювання, як правило, релігійних вірувань.

Апостольське віросповідання було розроблене між II та IX століттями. Це найпопулярніше віросповідання, яке використовують у поклонінні західні християни. Його центральними вченнями є Трійця і Бог-Творець. Кожне з вчень, знайдених у цьому віросповідання, можна простежити до тверджень, що існували в апостольський період. Віросповідання, очевидно, використовувалось як короткий зміст християнської доктрини для кандидатів на хрещення у церквах Риму.Jaroslav Pelikan and Valerie Hotchkiss, editors. Creeds and Confessions of Faith in the Christian Tradition]. Yale University Press 2003 .

Нікейський Символ віри, значною мірою відповідь на аріанство, був сформульований на Нікейському та Константинопольському соборах у 325 та 381 роках відповідно і затверджений як універсальне віросповідання християнства Ефеським собором у 431 році.Catholic Encyclopedia, "Council of Ephesus " (1913). У ній викладено основні принципи католицької християнської віри. Це віросповідання читається на недільних месах і є основним твердженням про віру в багатьох інших християнських церквах.Schaff, Creeds of Christendom, With a History and Critical Notes (1910), pp. 24, 56Richardson, The Westminster Dictionary of Christian Theology (1983), p. 132

Халкедонський Символ Віри хоча і не був прийнятий Східними Православними Церквами навчив Христа "бути визнаним у двох натурах, незрозуміло, незмінно, неподільно, нерозривно": одна божественна і одна людина, і що обидві натури досконалі, але, тим не менше, цілком об’єднані в одну людину.Pope Leo I, Letter to Flavian

Атанасійське віросповідання, яке має в Латинській Церкві таким же статусом, що і Нікейський та Халкідонський , говорить: "Ми поклоняємося одному Богові в Трійці, а Трійці в Єдності; не бентежачи Людей і не ділячи Субстанцію".Catholic Encyclopedia, "Athanasian Creed " (1913).

Писання Християнство розглядає Біблію, колекцію канонічних книг із двох частин (Старого Завіту та Нового Завіту), як авторитетну. Вважається, що християни написані людськими авторами під натхненням Святого Духа, і тому для багатьох воно вважається непохитним Словом Божим.Chicago Statement on Biblical Inerrancy, online text Протестанти вважають, що Біблія містить всю відкриту істину, необхідну для спасіння. Ця концепція відома як Sola scriptura.Keith Mathison, The Shape of Sola Scriptura (Canon Press, 2001) Книги, які вважаються канонічними, різняться залежно від номіналу, який використовує або визначає його. Ці варіації є відображенням низки традицій та рад, які скликалися на цю тему. Біблія завжди включає книги єврейських писань "Танах", а також включає додаткові книги та реорганізує їх на дві частини: книги Старого Завіту, переважно похідні від Танаху (з деякими варіаціями), і 27 книг Нового Завіту, що містять книги, спочатку написані переважно грецькою мовою. До католицьких канонів належать інші книги грецького єврейського канону Септуагінти, які католики називають Второканонічними. Протестанти вважають ці книги апокрифічними. Деякі версії Біблії мають окремий розділ Апокрифи для книг, які видавець не вважає канонічними.Metzger, Bruce M. and Michael Coogan, editors. Oxford Companion to the Bible. p. 39 Oxford University Press (1993). .

Католицька теологія розрізняє два значення Писань: буквальне та духовне. Буквальне розуміння розуміння Писань - це значення, яке передається словами Святого Письма та виявляється екзегезою, дотримуючись правил звукової інтерпретації.Духовний сенс має три підрозділи: алегоричний, моральний та анагогічний (мається на увазі містичний чи духовний) сенс.

Алегоричний сенс включає типологію. Прикладом може бути розставання Червоного моря, яке розуміється як "тип" (знак) хрещення. Моральний сенс розуміє, що Писання містить певне етичне вчення. Анагогічна інтерпретація включає есхатологію і стосується вічності та сповнення світу. вказівка, що всі інші почуття священних писань ґрунтуються на буквальному ; історичний характер чотирьох Євангелій і те, що вони віддано передають те, що навчав Ісус про спасіння; що Писання слід читати в межах «живої Традиції всієї Церкви»; завдання автентичного тлумачення доручено єпископам у спілкуванні з Папою Римським.

Святкування християнської таємниці

Таїнства Існує сім таїнств Церкви, джерелом та вершиною яких є євхаристія. Згідно з Катехизисом, таїнства встановив Христос і доручив Церкві. Вони є засобами, через які Божа благодать вливається в людину, яка їх приймає з належним розпорядженням. Для того, щоб отримати належний характер, людям рекомендується, а в деяких випадках і потрібно, пройти достатню підготовку перед тим, як їм дозволено приймати певні таїнства. А приймаючи таїнства, Катехизис радить: "Приписувати ефективність молитов чи таїнств знаків лише їх зовнішньому виконанню, крім внутрішнього розпорядку, якого вони вимагають, означає впасти в забобони". Участь у таїнствах, пропонованих їм через Церкву, - це спосіб католиків отримувати благодать, прощення гріхів і формально просити Святого Духа. Це таїнства: Хрещення, конфірмація, євхаристія, покута та примирення, помазання хворих, священні чини і подружжя. У східних католицьких церквах їх часто називають святими таїнствами.

Літургія

Неділя - святий день обов'язків, і католики повинні відвідувати месу. У 1570 році на Тридентському соборі Папа Пій V кодифікував стандартну книгу для відправлення меси за римським обрядом. Текст Меси був на латині, оскільки це була універсальна мова Церкви. Ця літургія називалась триденською месою і тривала повсюдно, доки Другий Ватиканський Собор не затвердив Месу Павла VI, також відомий як Новий порядок Меси, яке може відзначатися як простою мовою, так і латиною.

Католицька Меса розділена на дві частини. Перша частина називається Літургія слова; читання зі Старого та Нового Завіту читаються перед читанням Євангелія та проповіддю священика. Друга частина називається Літургія Євхаристії, у якій здійснюється власне таїнство Євхаристії. Католики розглядають Євхаристію як "джерело і вершину християнського життя" і вважають, що хліб і вино, принесені до вівтаря, змінюються або перетворюються через силу Святого Духа в істинне тіло, кров, душа і божество Христа.

Східно-католицька У східних католицьких церквах замість меси використовується термін Божественна літургія, а замість римського обряду - різні східні обряди. Східно-католицька та православна літургії, як правило, досить схожі.

У першій частині Літургії читаються Писання, а часом і проповідь. Друга частина походить від Тайної вечері, яку святкували перші християни. Віриться в тому, що, приймаючи причастя хлібом і вином, Тілом і Кров’ю Христа, вони разом стають тілом Христа на землі, церквою.

Літургійний календар У Латинській Церкві щорічний календар починається з Адвенту, часу сповненої надії підготовки як до святкування народження Ісуса, так і до його Другого пришестя в кінці часів.

Великодній Тридуум розділяє Великоднє бдіння ранньої церкви на три дні святкування, вечері Ісуса Господнього, Страсної п’ятниці та воскресіння Ісуса. Сезон Великдень слід триденство і кульмінаційні по П'ятидесятниці, згадуючи зішестя Святого Духа на учнів Ісуса в світлиці.

Свята Трійця

Трійця відноситься до віри в одного Бога, у трьох різних осіб чи іпостасях. Трійця - від латинського слова (Tris Unitas).Їх називають " Отцем" (творцем і джерелом усього життя), "Сином" (словом або виразом Батька, який також втілився в Ісусі Христі ) і "Святим Духом" (зв'язок) любові між Батьком і Сином, присутній у серцях людства). Разом ці три особи утворюють єдине Божество.J.N.D. Kelly, Early Christian Doctrines, pp. 87–90T. Desmond Alexander, New Dictionary of Biblical Theology, pp. 514–15Alister E. McGrath, Historical Theology p. 61 Слово тріада, з якого походить трійця, вперше зустрічається в працях Теофіла Антіохійського. Він писав про "Трійцю Бога (Батька), Його Слова (Сина) і Його Мудрости (Святого Духа)".Theophilus of Antioch Apologia ad Autolycum II 15 Цей термін, можливо, використовувався до цього часу. Згодом він з’являється у Тертуліана.McManners, John. Oxford Illustrated History of Christianity. p. 50 Oxford University Press (1990) .Tertullian De Pudicitia chapter 21 У наступному столітті це слово було загальновживаним. Він зустрічається в багатьох місцях Орігена.McManners, John. Oxford Illustrated History of Christianity. p. 53. Oxford University Press (1990) .

Бог Батько