Рейд на Маршаллові острови (англ. Marshalls–Gilberts raids) — напад американської палубної авіації та кораблів на японські військово-морські бази на Маршаллових островах, що відбувся 1 лютого 1942 року і став першою наступальною акцією американських авіаносців під час Другої світової війни. Рейд на Маршаллові острови не мав значного впливу на подальший хід бойових дій на Тихому океані, і не спричинив будь яких серйозних втрат японській авіації та флоту, проте дозволив американським пілотам та екіпажам кораблів отримати перший бойовий досвід, а також дав цінну інформацію, що дозволила у подальшому вдосконалити наступальну тактику використання авіаносців.
Передумови
З вступом США в Другу світову війну, що відбувся після японського нападу на Перл-Гарбор 7 грудня 1941 року, американські збройні сили та флот зазнали ряду поразок, що супроводжувалися втратами значних територій. 10 грудня японські війська здійснили успішну висадку десанту на Філіппінах, вже в січні 1942 року захопивши більшу частину острову Лузон; також було окуповано Гуам в північній частині Маріанських островів і атол Вейк. Тривав успішний наступ японських військ на південь Малаї, що найближчим часом створювало загрозу для Сингапуру. Встановивши контроль над величезними територіями, Японська імперія створила новий оборонний периметр, а флот та авіація, розташовані на окупованих територіях, загрожували ізоляцією Австралії та південно-східної частини Тихого океану від західного узбережжя США. Всі територіальні завоювання дісталися японцям ціною відносно невеликих втрат, як в людських ресурсах, так і в авіації та кораблях. В цей початковий період війни американський флот дотримувався пасивно-оборонної тактики, обмежуючись діями по супроводженню конвоїв і патрулюванням Тихоокеанського узбережжя США та району Гавайських островів. Було декілька причин бездіяльності достатньо потужного флоту. Перш за все, це втрата декількох лінкорів в Перл-Гарборі. За довоєнними доктринами ведення бойових дій, основою флоту були саме лінкори. Жоден американський авіаносець не був пошкоджений 7 грудня, але усвідомлення факту, що цей тип бойових кораблів буде мати вирішальне значення для війни, прийшло через декілька місяців після початку війни. Також на пасивність дій флоту впливала зміна командування: 17 грудня адмірал Кіммел, командуючий Тихоокеанським флотом США, був знятий з посади та звинувачений у діях, що призвели до катастрофічних втрат в Перл-Гарбор. Невдовзі новим командуючим був призначений контр-адмірал Честер Німіц, але для передачі справ був потрібен деякий час.
Планування
Очоливши Тихоокеанський флот, адмірал Німіц вирішив приступити до більш активних дій, використавши авіаносці як основу для ведення наступу. В січні 1942 року у складі Тихоокеанського флоту перебувало всього чотири кораблі подібного класу: «Лексінгтон», «Саратога», «Йорктаун» і «Енерпрайз». Кожен авіаносець ніс на борту біля 60-65 бойових палубних літаків, і був придатний як для проведення атак проти флоту і наземних об'єктів супротивника, так і для забезпечення протиповітряної оборони власних кораблів. Пілоти американської палубної авіації мали якісну довоєнну підготовку, проте, на відміну від японських пілотів, майже не мали бойового досвіду. Адмірал Німіц вирішив перейти до наступальних дій, обмежившись, на перший час, розумним ризиком, уникаючи небезпеки зустрічі з головними силами японського флоту, що розгромили лінкори в Перл-Гарборі. Розглядався ряд потенційних об'єктів для нападу, жоден з яких не знаходився небезпечно близько до японської метрополії та найбільш важливих баз. Атаки таких об'єктів дозволили б американським пілотам та екіпажам кораблів отримати бойовий досвід, без зайвого ризику пошкодження або втрати дорогоцінних авіаносців. На початку 1942 року американській розвідці було відомо про зосередження японським командуванням значних сил в центральній частині Тихого океану, на островах Гілберта та Маршалових, на атолі Макін та Трук. Японські кораблі та авіація могли використати ці бази як плацдарм для подальшого наступу на південь Тихого океану, а також для порушення комунікацій між Тихоокеанським узбережжям США та Австралією і Новою Гвінеєю. У середині січня було вирішено нанести комбінований удар силами палубної авіації та кораблів по базам на Маршалових островах. Розроблений план операції передбачав одночасні дії двох окремих оперативних груп, кожна з яких мала за основу один авіаносець, а також двох груп кораблів, що мали провести артилерійський обстріл одного з островів. Група авіаносця «Ентерпрайз» (TG 8.3) повинна була нанести удар по північній групі Маршалових островів, атолам Рой, Кваджалейн і Тароа; група авіаносця «Йорктаун» (TF 17) мала атакувати південну частину Маршалових островів (Джалуайт та Мілі) і північну частину островів Гілберта (о. Макін). Оперативні групи TG 8.1 і TG 8.2, що складалися з крейсерів та есмінців, повинні були виконати артилерійський обстріл островів Вотьє і Тароа відповідно. Метою атаки було знищення будь яких японських кораблів, що будуть виявлені, руйнування аеродромів та морських баз на островах Гілберта та Маршалових.
Задіяні сили
США
Згідно плану, розробленому командуванням Тихоокеанського флоту, атаку мали здійснювати сили, розділені на чотири основні частини: дві авіаносні групи та дві групи артилерійського обстрілу.
Оперативна група (Task Force 8) командуючий віце-адмірал Вільям Голсі
Task Group 8.1 (TG 8.1), командуючий контр-адмірал Реймонд Спрюенс: крейсер «Нортгемптон» крейсер «Солт Лейк Сіті» есмінець «Данлап»
Task Group 8.2 (TG 8.2): крейсер «Честер» есмінець «Белч» есмінець «Маурі»
Task Group 8.3 (TG 8.3): Авіаносець «Ентерпрайз» (капітан Джордж Д.Мюррей) авіагрупа 6 (CAG-6), коммандер Говард Янг: Винищувальна ескадрилья 6 (VF-6), лейтенант-командор Вейд Макласкі (винищувачі F4F-3) Бомбардувальна ескадрилья 6 (VB-6), лейтенант-командор Вільям Голлінгсворт (пікіруючі бомбардувальники SBD-2 / 3) Розвідувальна ескадрилья 6 (VS-6), лейтенант-командор Халстед Хоппінг (пікіруючі бомбардувальники SBD-2 / 3) Торпедоносна ескадрилья 6 (VT-6), лейтенант-командор Юджин Ліндсі (торпедоносці TBD-1) есмінець «Ральф Талбот» есмінець «Блю» есмінець «МакКалла»
Оперативна група 17 (Task Force 17) командуючий контр-адмірал Френк Флетчер Авіаносець «Йорктаун» (капітан Елліот Бакмастер) авіагрупа 5 (CAG-5), командор Кьортіс Смайлі: Винищувальна ескадрилья 42 (VF-42), лейтенант-командор Чарльз Фентон (винищувачі F4F-3) Бомбардувальна ескадрилья 5 (VB-5), лейтенант-командор Роберт Армстронг (пікіруючі бомбардувальники SBD-2 / 3) Розвідувальна ескадрилья 5 (VS-5), лейтенант-командор Уоллес Шорт (пікіруючі бомбардувальники SBD-2 / 3) Торпедоносна ескадрилья 5 (VT-5), лейтенант-командор Джозеф Тейлор (торпедоносці TBD-1) крейсер «Луїсвіл» крейсер «Сент-Луїс» есмінець «Г'юз» есмінець «Сімс» есмінець «Рассел» есмінець «Уолк»
Японська імперія На аеродромах Маршаллових островів базувалися наступні підрозділи 24-ї авіаційної флотилії, під командуванням контр-адмірала Гото:
Авіаційний полк «Чітозе» — 30-35 бомбардувальників G3M, 20 винищувачів А5М.
Авіаційний полк «Йокогама» — 20-25 літаючих човнів Н6К
Наведена кількість літаків є приблизною, і показує ситуацію станом на 8 грудня 1941 р.
Проведення операції
Отримавши наказ на проведення операції, 25 січня 1942 року оперативні з'єднання вийшли з бази Самоа, прямуючи до своїх цілей паралельними курсами. 27 січня підводний човен «Долфін» провів попередню розвідку Маршалових островів, доповівши про велику групу кораблів на атолі Кваджалейн. Вечором 31 січня групи розділилися, щоб наблизитися в район проведення операції зі східного напрямку.
Дії північної групи, авіаносець «Ентерпрайз» (TG 8.3)
Авіаносець «Ентерпрайз» почав запускати літаки 1 лютого о 4 год.43 хв. В цей час корабель знаходився в 155 милях від Кваджалейна. Запуск літаків відбувався при повному місяці та спокійних погодних умовах, і завершився о 6 год. 30 хв. Додатково 6 винищувачів F4F було запущено о 5 ранку для патрулювання авіаносця.
Група, яку очолив командор Янг, складалася з 18 пікіруючих бомбардувальників SBD з ескадрильї VB-6, 17 пікіруючих бомбардувальників SBD з ескадрильї VS-6 і 9 торпедоносців TBD з ескадрильї VT-6. Кожен пікіруючий бомбардувальник був озброєний однією 500-фунтовою (226 кг.) бомбою та двома легкими 100 фунтовими (45 кг.) бомбами, торпедоносці несли по три 500 фунтові бомби кожен. Бомбардувальники SBD взяли курс на атол Рой, прибувши до цілі на сході сонця, приблизно о 6 год. 45 хв. на висоті 15 000 футів (4500 м). В цей момент пілоти зіткнулися з першою проблемою: авіабаза на острові Рой, була вкрита шаром туману, що не дозволив провести атаку з пікірування. Початок атаки довелося затримати до 7 год. 05 хв., що дозволило японцям привести в повну готовність зенітні гармати та підняти в повітря винищувачі. Першими перейшли в атаку SBD з 6-ї розвідувальної ескадрильї, в цей час у повітрі з'явилися японські винищувачі А5М4 зі складу авіаполку «Чітозе». 17 SBD розділилися на дивізіони по 5 і 6 літаків, і атакували по черзі. Пілоти доповіли про знищення берегових споруд та об'єктів авіабази на атолі Рой. На початку атаки зенітним вогнем було збито три SBD, в тому числі літак лейтенант-командора Халстеда Хоппінга, командира 6-ї розвідувальної ескадрильї. Ще два SBD було збито японськими винищувачами. В свою чергу пілоти та бортові стрільці SBD доповіли про знищення трьох японських літаків. Після бомбової атаки деяким літакам вдалося виконати ще одну атаку і обстріляти різноманітні об'єкти на аеродромі Рой, також було знищено 7 двомоторних бомбардувальників. Літаки 6-ї бомбардувальної ескадрильї чекали наказу від командора Янга на початок атаки. В цей час пілоти 9 торпедоносців TBD, під командою Юджина Ліндсі, що мали атакувати Кваджалейн, доповіли про велику кількість кораблів біля цього атолу. Повідомлялося про 10 великих бойових кораблів, в тому числі про один авіаносець, а також про два чотиримоторних літаючих човни, що знаходились в лагуні атолу. Ці повідомлення були помилковими, насправді біля Кваджалейну знаходилось менше кораблів, і там не було жодного авіаносця. Помилки щодо оцінки кількості ворожих кораблів та їх типу виникли в результаті відсутності бойового досвіду у пілотів торпедоносців. Ймовірно, як авіаносець помилково ідентифікували один з великих транспортних кораблів. Отримавши повідомлення, командор Янг наказав припинити атаку атола Рой, і направив 18 SBD з 6-ї бомбардувальної ескадрильї на Кваджалейн. Торпедоносці TBD з 6-ї торпедної ескадрильї атакували з 6 год. 58 хв. до 7 год. 11 хв., після завершення атаки пілоти доповіли про декілька прямих попадань в кораблі.
18 пікіруючих бомбардувальників SBD з 6-ї бомбардувальної ескадрильї, направлені на Кваджалейн з атолу Рой, з'явилися над островом о 7 год. 25 хв. на висоті 14 000 футів (4 200 м.) Атака почалася о 7 год. 27 хв., при цьому літаки розділилися на три дивізіони з 6 літаків кожний. Пілоти доповіли про чисельні прямі попадання по вантажним кораблям та субмаринам. Також було атаковано деякі споруди на острові Кваджалейн і великі літаючі човни. Зенітний вогонь був досить слабким і неефективним, винищувачі противника відсутні. Завершивши атаку літаки 6-ї бомбардувальної ескадрильї повернулися на «Ентерпрайз» приблизно о 9 год.