Пакистан

Пакиста́н, повна назва — Ісла́мська Респу́бліка Пакиста́н (урду اِسْلامی جَُمْہُورِیَہ پاکستان‎ (вимова латиницею: Islāmī Jmhūrīyh Pkstān або Islāmī Jumhūriyah Pākistān), англ. Islamic Republic of Pakistan), країна на півдні Азії, що простягнулася від Гімалаїв до Аравійського моря, межує на заході з Іраном, північному заході з Афганістаном, північному сході з КНРТут цікаво, сході з Індією.

Етимологія Окрім прямого перекладу з офіційної мови деякі джерела стверджують, що назва країни має такі значення: «земля чистих», "чиста держава" та «країна чистих» |quote=Назва П. (у перекладі з урду — «Країна чистих») уперше прозвучала 1933 в памфлеті Чоудхарі Рамхата Алі «Зараз або ніколи» і була акронімом назв мусульманських земель зх. Індії, де «П» означало Пенджаб, «А» — Афганістан, «К» — Кашмір, «С» — Сінд і «тан» — Белуджистан. Пізніше для простоти вимови британці додали «и»..

28 січня 1933 року паном , що був засновником , у брошурі про заклик до визнання мусульманської громади в Індії, як окремої нації, що надалі стала відомою, як , вперше було використано назву «Пакстан», що, вочевидь, є абревіатурою з літер п'яти провінцій Індії, про які йдеться у тексті: «Пенджаб, …(Aфганська провінція), Kашмір, Сінд, та Белуджистан…», одночасно з більш звучним аналогом вимови — «Пакистан», що надалі й стало назвою країни.

Відтак, назву Пакистан (спочатку як Пакстан (Pakstan)

) — було вигадано в 1933 році та опубліковано ним у так званій . Вона уособлює прагнення «тридцяти мільйонів мусульман Пакстану, що живуть у п'яти північних районах Індії  — Пенджаб, …(Aфганська провінція), Kашмір, Сінд, та Белуджистан… визнання їх окремого національного статусу з відокремленням від решти Індії…».

Природа

Пакистан простягається між 24 і 37 північними широтами та між 61 і 77 східними довготами і займає площу 881 913 км², що робить його дев'ятою за величиною країною в Азії. Пакистан межує з чотирма незалежними країнами: Іраном на південному заході, Афганістаном на заході і півночі, Китаєм на північному сході і Індією на схід. З кожною з цих країн є прикордонні територіальні суперечки (від значних до незначних), тому загальна довжина кордонів 7056 км —величина узагальнена. На півдні Пакистан має 1046 кілометрів берегової лінії на Аравійському морі.

На більшій частині країни — гори систем Гіндукушу, Гімалаїв, Іранського нагір'я. На сході і південному сході країни — рівнина в басейні річки Інд, на півдні, північному сході та північному заході — відроги Гімалаїв та гори Гіндукушу (висота до 7690 м). На заході і південному заході — гори Сулейманові, Макран та нагір'я Белуджистан. Найвища точка Пакистану знаходиться в горах Каракорум — гора К2 (Годвін-Остін) (8611 м). Це друга вершина у світі після Евересту. Клімат мусонний, на більшій частині країни — тропічний, на північному заході — субтропічний. Основна річка — Інд з притокою Паджнад.

Площа країни: всього — 881 913 км² (разом із спірними територіями), суша — 796 095 км² , вода —25 550 км². Сухопутні кордони: всього — 7056 км. Прикордонні країни (їх межі): Іраном — 978 км, Афганістан — 2643 км, Китай — 523 км, Індія — 2912 км. Берегова лінія — 1046 кілометрів. Висота крайнощів: найнижча точка — Індійський океан 0 м, найвища точка — K2 (колишня назва Годвін-Остін) 8611 м. Землекористування: орна земля — 27 %, постійні зернові культури — 1 %, пасовища — 6 %, ліси і лісові масиви — 5 %, інші землі — 61 % (станом на 1998 рік). Зрошувані землі — 171 100 км².

Геологія й корисні копалини

Пакистан у своїй геологічній будові перекриває як індійську та євразійські тектонічні плити. Де його провінції Сінд і Пенджаб лежать на північно-західній частині Індійської платформи, а Белуджистан і більша частина Північно-Західної прикордонної провінції знаходяться в межах Євразійської плити. Північні райони і провінція Азад Кашмір лежать в основному в Центральній Азії по краю Індійської плити і тому схильні до проявів руйнівних землетрусів, спричинених стиканням двох тектонічних плит.

Більшість території Пакистану охоплює північно-західну околицю Індійської (Індостанської) платформи та частину Середземноморського складчастого поясу. На платформі лежить східна низовинна частина країни (рівнина Інду), перекрита антропогеновими відкладами. Породи осадового чохла — палеозой, мезозой і палеоген — розкриваються тільки у Соляному хребті.

До складчастого поясу належать гірські системи західної і північної частини країни — Іранське нагір'я, Гіндукуш, Гімалаї. У західній частині — Белуджистані, що являє частину Альпійської геосинклінальної області, виділяють декілька зон зі сходу на захід: міогеосиклінальна (карбонатні відклади крейди та палеогену), евгеосинклінальна (тріас — юрські вапняки та гіпсові породи офіолітової серії крейди), зона палеоген-міоценового флішу та зона вулканітів і гранітоїдів крейди та палеогену. Складчаста область північної частини країни складена гнейсами, кристалічними сланцями і гранітами докембрію. Вздовж її північно-західного краю простягається зона флішоїдних та вулканогенних відкладів палеозою і мезозою з інтрузіями гранітів. Складчаста область обрамлена прогинами, виповненими неогеновими моласами.

Найважливіші родовища корисних копалин пов'язані з осадовими комплексами околиць платформи і складчастої області. Пакистан має розвідані запаси різних корисних копалин: нафти, вугілля, природного газу, бокситів, бариту, золота, міді, залізних руд, флюориту, марганцю, стибію, поліметалічних руд, целестину, сірки, кам'яної солі, гіпсу, магнезиту, вапняків, глин та інших копалин (меншою мірою).

Рельєф У межах Пакистану чітко виділяються три великі орографічні області — Індська рівнина (західна частина Індо-гангської рівнини), що її із заходу та півночі облямовують гори та височини, які належать до систем Іранського нагір'я і Гіндукушу з Гімалаями (утворилися в основному в епоху альпійського орогенезу). Індська рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину.

Індська рівнина — одна з найбільших алювіальних рівнин тропічного поясу, що простягнулася від підніжжя Гімалаїв до Аравійського моря на 1200 км при ширині до 550 км. Ця рівнина виникла на місці великого передгірного крайового прогину і майже вся її територія розташована нижче 200 м та відрізняється одноманітним плоским рельєфом. В її межах розрізняють три частини: північну — Пенджаб (або П'ятиріччя), утворену Індом і його п'ятьма великими притоками, Сінд — середню і нижню течії Інду; та пустелю Тар, що знаходиться на схід від Сінду. На півночі рівнини наявні численні конуси виносу уламкового матеріалу, які порізані річками. У Сінді на межиріччях збереглися сліди давньої річкової мережі, що свідчать про більше обводнення рівнини в минулому. Дельта Інду утворена кількома діючими руслами, відмерлими естуаріями і серією стародавніх піщаних берегових валів. У пустелі Тар поширені дюни, бархани, піщані пасма в поєднанні з солончаками, такирами і солоними озерами у пониженнях. Абсолютна висота цього району від 100 до 200 метрів. З півдня пустеля обрамлена солончаковими низовинами Великого Качського Ранна, що заливається морськими припливами і під час випадання зливових опадів.

Гори Пакистану складають його другу географічну особливість, й являють собою молоді складчасті хребти, складені кристалічними сланцями, вапняками, пісковиками і конгломератами. Найбільш високі хребти розчленовані річковими долинами і ущелинами та увінчані сніговими шапками. На крайній півночі в межі Пакистану частково заходять осьові хребти Гіндукушу з вершиною Тірічмір (7690 м). На схід розташований хребет Хіндурадж, південно-західне закінчення якого відокремлено від прикордонного хребта Спінгар Хайберський проходом (1030 м) — найважливішим перевалом, який використовуються для сполучення між Пешаваром і Кабулом. На північному сході на територію Пакистану заходять західні відроги Гімалаїв. На півночі Пакистану між Індською рівниною і горами розташоване пісковикове плато Потвар з середніми висотами 300—500 м, оточене з півдня Соляні хребтом (висотою до 1500 м).

Територія Белуджистану становить його третю географічну особливість, вона охоплює всю Західну частину Пакистану, яку займають плато і гори, що являють собою південно-східне обрамлення Іранського нагір'я. Середні висоти цих гір зазвичай не перевищують 2000—2500 метрів, такі, як Сулейманові гори, що витягнулися в субмеридіональному напрямку і круто обриваються до долини річки Інд. Проте, на півночі цих гір є і більш високі окремі вершини (до 3452 м). Меридіональний хребет Кіртхар з крутими, зверненими до долини Інду схилами майже доходить до узбережжя Аравійського моря і знижується від 2440 м на півночі до 1220 м на півдні. Гори Макран, що складаються з декількох субпаралельних хребтів висотою до 2357 м, обрамляють з півдня плато Белуджистану. З півночі воно обрамоване прикордонними горами Чага, де є згаслі вулкани. Далі на північний схід простягається хребет Тобакакар (до 3149 м), у його західній частині розташований перевал Ходжак (Болан), через який проходить стратегічно важливий шлях з Кветти в Кандагар (Афганістан).

Клімат

Пакистан перебуває в помірній субтропічній кліматичній зоні, клімат в основному напівпосушливий, але на півдні країни він таки посушливий. Його особливості характеризуються спекотним літом і прохолодною або холодною зимою, та значними коливання між крайнощами температури в конкретному районі. Ці узагальнення не повинні приховувати явні відмінності, що існують між конкретними регіонами країни, оскільки, у прибережній зоні уздовж Аравійського моря, як правило, кліматичні умови — помірні та теплі, а замерзлі засніжені хребти Каракоруму та інших гір на Крайній Півночі Пакистану вирізняються холодним кліматом увесь рік, тому вони доступні тільки для альпіністів світового рівня лише на кілька тижнів у травні та червні щороку.

Пакистан має чотири сезонні пори року: прохолодна і суха зима триває з грудня по лютий; гаряча і суха весна триває з березня по травень; літо дощове, оскільки південно-західний мусон триває з червня по вересень; а восени період мусонів відступає у жовтні та листопаді. Початок і тривалість пір року, також різниться залежно від місця розташування території (північ чи південь країни).

У низинах, середня температура самого холодного місяця січня між 12 °C і 16 °C на півдні змінюються лише вздовж узбережжя, а середньомісячна температура взимку становить до 20 °C. У літні місяці з травня по вересень (за винятком територій на більших висотах) на всій території країни нестерпно спекотно. Середня температура, як правило, близько 30 °C, а в деяких місцях можна зафіксувати навіть граничну температуру в 50 °C. Розподіл опадів вкрай нерівномірний, в загальному, вони знижуються з півночі на південь. Достатню кількість опадів отримує тільки передгір'я Гімалаїв і крайня північ Пенджабу, де їх кількість становить 1000 мм на рік. Лахор же отримує лише близько 500 мм, а в південних штатах Пенджаб і Сінд, менше ніж 200 мм на рік. Дощі випадають майже виключно під час короткого південно-західного мусону у липні і серпні, а в іншу пори року сухо.

Екстремальна сухість переважає в Белуджистані, у західних гірських районах кількість опадів навіть не доходить до 100 мм на рік. Взимку часті морози, а середня температура січня лише 10 °C. Зате влітку, тут притаманні такі ж кліматичні умови, як на рівнині Інду. Лише у висотних районах, Белуджистану спостерігається температура набагато помірніша від рівнинних територій, зрештою, й вологий тут становить від 200 до 300 мм опадів на рік. Белуджистан отримує більшу частину своїх не частих опадів у зимовий період, а в літній мусон тут випадають лише залишки від південно-західного мусону, тоді як його західні райони, захищені горами, взагалі, без дощу цієї пори року.