Свобода мас-медіа в Європейському Союзі є основним правом, яке поширюється на всі держави-члени Європейської Унії та їїгромадян, як це визначено в Хартії основних прав ЄС, а також Європейській конвенції з прав людини.Maria Poptcheva, Press freedom in the EU Legal framework and challenges , EPRS | European Parliamentary Research Service, Briefing April 2015 У процесі розширення ЄУ гарантування свободи мас-медіа називається «ключовим показником готовності країни стати частиною ЄС».

Свобода мас-медіа, включаючи свободу преси, є основною платформою для забезпечення свободи вираження поглядів та свободи інформації, посилаючись на право висловлювати ціннісні судження та право на твердження фактів відповідно. Хоча термін свобода мас-медіа стосується відсутності державної монополії або надмірного втручання держави, плюралізм мас-медіа розуміється як відсутність приватного контролю над мас-медіа, що означає уникнення концентрованої приватної власності на мас-медіа.

Щорічний Всесвітній день свободи преси відзначається 3 травня.

Свобода преси та демократія Свобода мас-медіа невід'ємна частина процесу ухвалення рішень у добре функціонуючій демократії, що дозволяє громадянам робити свій політичний вибір на основі незалежної та плюралістичної інформації, а отже, є важливим інструментом формування громадської думки. Висловлення різноманітних думок потрібно в публічних дебатах, щоб дати громадянам можливість оцінити та вибрати серед широкого кола думок. Чим більше плюралістичних та сформульованих думок, тим більший легітимізаційний вплив мають мас-медіа на ширший демократичний політичний процес. Свободу преси часто описують як сторожу громадської влади, підкреслюючи її значну роль спостерігача та інформатора громадської думки щодо дій уряду.

Свобода слова виражається як окремими журналістами, так і правами печатних установ. Іншими словами, його значення охоплює як індивідуальне право кожного журналіста висловлювати свою думку, так і право преси як установи інформувати людей. Щоб гарантувати захист вільних засобів масової інформації, державні органи не тільки лежать в основі негативного зобов'язання утримуватися від вторгнення, але й позитивного зобов'язання сприяти свободі засобів масової інформації та виступати гарантом проти втручання державних та приватних суб'єктів.

Законодавча база та правозастосування

Положення міжнародного права та забезпечення Стаття 19 Загальної декларації прав людини, а також стаття 19 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визнають свободу слова та свободу інформації основними правами людини. Навіть незважаючи на те, що ці документи визнані загальновизнаними, їх виконання в значній мірі залежить від волі держави щодо адаптації заходів щодо імплементації.

На європейському рівні Рада Європи забезпечує правову базу через Європейську конвенцію з прав людини (ЄСПЛ), виконання якої забезпечується через юрисдикцію Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Стаття 10 ЄСПЛ про свободу слова говорить:" 1. Кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися думок, отримувати та передавати інформацію та ідеї без втручання державної влади та незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування підприємств мовлення, телебачення або кіно.2. Здійснення цих свобод, оскільки воно несе в собі обов'язки та відповідальність, може підпорядковуватися таким формальностям, умовам, обмеженням або покаранням, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві, в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадська безпека, запобігання безладдям або злочинам, захист здоров'я чи моралі, захист репутації чи прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, отриманої в таємниці, або підтримка авторитету та неупередженості судової влади. "Як можна помітити в цитаті, в рамках ЄСПЛ свобода вираження поглядів не визнається абсолютним правом, тобто вона може бути обмежена, якщо існують інші конкуруючі основні права або законні цілі, необхідні для демократичного суспільства. Це може бути захист даних, право на приватність, репутацію або кримінальне правосуддя. Однак обмеження повинно бути пропорційним досягненню конкуруючих цілей і свободи преси, а також потребує «дуже високих вимог, перш ніж будь-які обмеження можуть бути накладені на свободу преси державними органами влади». Навіть якщо свобода преси виступає функцією гаранта демократії, вона не лише захищає матеріали, що стосуються політичних питань, але застосовується і до бульварної журналістики. Однак, чим більш важливим є конкретний журналістський пункт для формування громадської думки, тим вищий пріоритет повинен надаватися свободі преси, коли вона зважується з іншими законними інтересами.

Постанова ЄСПЛ оглядає давню історію юриспруденції щодо порушень статті 10, починаючи з кінця 1970-х. Зокрема, ЄСПЛ захищає журналістські розслідування, журналістські джерела інформації та викривачів та наголошує на негативному впливі санкцій проти журналістської діяльності, оскільки це призводить до автоцензури та перешкоджає меті журналістики інформувати людей. З іншого боку, суд посилив захист права на приватне життя проти звітування, єдиною метою якого є підживлення цікавості людей.

Законодавство Європейського Союзу та правозастосування В Європейському Союзі держави-члени взяли на себе зобов'язання поважати Хартію ЄУ про основні права (права, передбачені статтею 11 Хартії ЄС, відповідають правам, наданим ЄСПЛ відповідно до статті 10), яка набрала чинності з Лісабонським договором у 2009 році як Стаття 6 (1) ДЕС. Однак задовго до набрання чинності договором Суд Європейського Союзу (ЄС) визнав основні права ЄУзагальними принципами права ЄУі вважав їх частиною правової бази, на якій він базує свою юриспруденцію.

На практиці вплив основних законів та цінностей ЄУна поведінку держав-членів ЄУчасто обмежений. Вказуючи свободу вираження поглядів як «ключовий показник готовності країни стати частиною ЄС», як тільки країна вступила до Союзу, інституції ЄУмають обмежену можливість забезпечувати повагу основних прав і цінностей, у тому числі щодо свободи вираження поглядів та інформації. Це явище також відоме як Копенгагенська дилема, питання, на яке, серед іншого, звертається резолюція Європейського Парламенту під назвою « Хартія ЄС: стандартні параметри свободи мас-медіа в ЄС» , адаптована у травні 2013 року. Документ наголошує на важливості моніторингу та нагляду за розробкою національного законодавства щодо свободи мас-медіа у країнах-членах ЄУта пропонує покласти це завдання на Агентство ЄУз основних прав (FRA).

Що стосується телевізійних послуг, то Директива 2010 року про аудіовізуальні медіа-послуги встановлює, що мова ворожнечі та мова, що завдає шкоди неповнолітнім, повинні бути заборонені у всіх державах-членах. Більше того, Директива про аудіовізуальні медіа-послуги 2018 року встановлює таку позицію щодо свободи мас-медіа:«Для зміцнення свободи вираження поглядів, а отже, для сприяння плюралізму засобів масової інформації та уникнення конфлікту інтересів, державам-членам важливо забезпечити легкий та прямий доступ користувачів до інформації про постачальників медіа-послуг у будь-який час. Кожна держава-член повинна ухвалити рішення, зокрема щодо інформації, яка може бути надана щодо структури власності та бенефіціарних власників»Цей текст був прийнятий Європейським Парламентом 2 жовтня 2018 року.

Європейський акт про свободу медіа

Моніторинг свободи мас-медіа в ЄС Існує широкий спектр міжнародних урядових та неурядових організацій (НУО), які виступають за свободу мас-медіа в межах ЄУта кандидата в ЄС, потенційного кандидата, а також країн Східного партнерства. Робота організацій включає теоретичну діяльність, таку як виготовлення звітів про стан свободи мас-медіа в різних країнах, а також надання практичної допомоги, наприклад, фінансової чи юридичної підтримки, людям, які займаються журналістикою.

Урядові організації

Рада Європи. Галузі, що стосуються свободи мас-медіа: Комітет експертів із захисту журналістики та безпеки журналістів (MSI-JO), Комітет з питань культури, науки, освіти та мас-медіа, Уповноважений з прав людини Європейська комісія Директорат-Генерали відношення до свободи мас-медіа: DG Мережа зв'язку, зміст і технологія / DG Connect, DG розширення / DG NEAR) Парламентські комітети Європейського парламенту, що займаються свободою мас-медіа: Комітет з громадянських свобод, правосуддя та внутрішніх справ / LIBE, Підкомітет з прав людини / DROI ОБСЄ: Представник ОБСЄ з питань свободи мас-медіа Відділ ЮНЕСКО з питань свободи слова та розвитку засобів масової інформації

Недержавні організації

Міжнародні

СТАТТЯ 19 Комітет захисту журналістів Freedom House (щорічні звіти «Свобода преси та свободи в мережі») Індекс цензури (проект Mapping Media Freedom, Awards of Freedom of Expression Awards) Глобальний форум з питань розвитку мас-медіа Хьюман Райтс Вотч (Розділ про свободу преси) Мережа етичної журналістики Міжнародний інститут преси (База даних медіа-права, Проект On-Line) Ініціатива правового захисту засобів масової інформації Репортери без кордонів

Європейські / регіональні

Інститут європейського права мас-медіа (EMR) Інформація про доступ Європа Європейський університетський інститут Центр плюралізму та свободи мас-медіа (CPMF) Європейський центр свободи преси та мас-медіа (ECPMF) Європейська федерація журналістів (EFJ) Європейський центр журналістики (EJC) Journalismfund.eu Організація мас-медіа Південно-Східної Європи (SEEMO)

Див. також Прозорість власності мас-медіа в Європі

Примітки