Цензура в Білорусі, хоча і де-юре заборонена конституцією країни, де-факто існує в низці законів, наприклад існує закон, який передбачає покарання за наклеп на Президента Білорусі позбавленням волі на строк до п'яти років, або інший закон, який передбачає покарання двома роками ув'язнення за створення негативного образу Білорусі закордоном .
Свобода преси в Білорусі залишається вкрай обмеженою. Державні ЗМІ підпорядковуються президенту, а переслідування та цензурування незалежних ЗМІ є звичним явищем. Уряд систематично залякує як незалежні білоруські, так і іноземні ЗМІ, особливо за висвітлення погіршення економічної ситуації та порушення прав людини. Журналістів переслідують і затримують за повідомлення про несанкціоновані демонстрації або за роботу в незареєстрованих ЗМІ. Декількох журналістів було вбито за підозрілих обставин. Більшість білоруських незалежних видань практикують самоцензуру«Country report: Belarus» , Freedom of the Press 2011, Freedom House, 21 April 2011.
Міжнародна недержавна організація «Репортери без кордонів» 2021 р. поставила Білорусь на 158 місце зі 180 країн в індексі свободи преси. У звіті правозахисної організації «Freedom House» за 2011 рік Білорусь набрала 92 бали за шкалою свободи преси, оскільки режим Лукашенка систематично обмежує свободу преси. Ця шкала простягається від 10 балів (найбільш вільна преса) до 99 (найменш переслідувана преса. Цей показник поставив Білорусь на 9-те місце з кінця серед 196 країн, включених до звіту, із статусом «Невільна преса».
У відповідь на протести в Білорусі (з 2020) навесні 2021 р. Національні збори режиму Лукашенка прийняли зміни до законів про ЗМІ, масові заходи, протидію екстремізму, правоохоронну діяльність, Кодекс про адміністративні правопорушення та Кримінальний кодекс. На думку експертів, пакет нормативно-правових актів, засуджений Комітетом захисту журналістів, додатково пригнічує свободу слова та право на поширення інформації. За словами голови Білоруської асоціації журналістів Андрія Бастунця, поправки були внесені, щоб узаконити репресивну практику щодо засобів масової інформації, яка широко застосовується з 2020 року, нехтуючи конституцією та міжнародними договорами. Експерти зазначають, що багато формулювань законів навмисно розмиті, тому практично будь-яку непопулярну публікацію можна кваліфікувати як порушення, наприклад, нанесення шкоди національним інтересам. Водночас те, що становить «національний інтерес», визначається чиновниками, які ототожнюють це з інтересами збереження режиму Лукашенка. Зокрема, фактично забороняється стримування несанкціонованих дій (хоча санкції на них від опонентів режиму неможливо отримати). За будь-яку критику влади, автор ризикує бути притягнутим до відповідальності за статтею «про дискредитацію Республіки Білорусь» і отримати до чотирьох років в'язниці. З 2020 року блокування соціально-політичних сайтів («Naviny.by», «Салідарнасць», «Єврорадіо» та десятки інших) набуло широкого поширення, що суттєво вплинуло на їхній трафік та доходи від реклами.
Обов'язковість реєстрації та державний контроль над ЗМІ
Міністерство інформації Республіки Білорусь було створене в 2001 році та виконує функцію білоруського регулятора засобів масової інформації. Процедури ліцензування та реєстрації є непрозорими та політизованими. Із 2009 року всі ЗМІ, включаючи вебсайти, повинні зареєструватися, інакше їх можуть закрити. Незалежні видання були змушені використовувати іноземні домени в інтернеті, щоб уникнути блокування. Виданням, які «загрожують інтересам держави», також може бути відмовлено в акредитації та примусово розпущеноFreedom House, 2015 Belarus freedom of the press report .
В лютому 2009 року було створено Громадську координаційну раду у сфері масової інформації, спрямовану на: координацію взаємодії державного управління, громадських об'єднань та інших організацій, що здійснюють діяльність у сфері масової інформації; забезпечення правильного застосування Закону про ЗМІ та іншого законодавства у сфері масової інформації.
Із грудня 2014 року вебсайти можуть бути заблоковані навіть без рішення суду, після двох попереджень протягом 12 місяців. Критерій визнання чогось засобом масової інформації було розширено та було посилено відповідальність за вміст, включаючи коментарі користувачів.
У серпні 2014 року була створена державна комісія для оцінки того, чи містять засоби масової інформації «екстремістські» матеріали, які можуть бути заборонені відповідно до Закону про боротьбу з екстремізмом, ухваленого 2007 року.
Під час протестів в Білорусі в 2020 році «» спочатку не вдалося надрукувати три випуски, а виданню «Народна воля» не вдалось надрукувати один випуск (обидві газети мали контракт з підконтрольною уряду друкарнею). Білоруська асоціація журналістів заявила, що справжньою причиною стали не технічні проблеми, а спроба приховати інформацію про акції протесту та порушення прав людини. Дві інші незалежні газети («Белгазета» та «Свободные новости») також не змогли надрукувати свої випуски в БілорусіСвежую «толстушку» «Комсомольская правда» вынужденно печатала в России. Нові випуски «Комсомольської правди» та «Народної волі» друкувались у Росії, але державна мережа газетних кіосків «» відмовилась їх реалізовувати. Ці газети також повідомляли, що поштова служба затримувала доставку за передплатою .
Брестська обласна друкарня, в якій «Брестская газета» друкувалася 18 років, без будь-якої на те причини відмовилася друкувати видання починаючи з 2021 року . 19 січня 2021 року стало відомо, що газета припиняє виходити через те, що всі білоруські друкарні відмовилися друкувати газету .
У березні 2021 року в односторонньому порядку «» припинив поширення журналів «Нашай Нівы»: «», «» і «Дуду», — «», дочірня мережа магазинів Міністерства інформації Республіки Білорусь, також відмовилася їх продавати, в квітні теж зробила «Академкнига», яка належить Національній академії наук Білорусі, також стало відомо, що «Белпошта» розриває договір з їх видавцем з липня 2021 року.
Державний контроль за телерадіомовленням Держава зберігає фактичну монополію серед білоруських засобів масової інформації. Загальнонаціональне мовлення ведуть лише засоби масової інформації які належать державі, а контент на менших телевізійних каналах та радіостанціях жорстко обмежений. Уряд заборонив розповсюдження більшості незалежних та опозиційних газет державними поштовими та кіосковими системами, змусивши видавництва продавати свої газети безпосередньо в своїх приміщеннях та використовувати волонтерів для доставки примірників, яких влада іноді переслідує та арештовує.
Російським ЗМІ дозволяється транслювати телевізійні програми, продавати газети та вести журналістську діяльність в Білорусі (хоча деякі російські журналісти були вислані білоруським урядом), тим самим надаючи деяким представникам громадськості, як правило, з міст де проживає багато росіян, доступ до альтернативної точки зору російською мовою. Кілька опозиційних ЗМІ ведуть трансляції із сусідніх країн, намагаючись представити білорусам альтернативні точки зору. Найпопулярнішими з них є телеканал «Белсат» та Європейське радіо для Білорусі«Dissent hits Belarus via Warsaw» , Gordon Fairclough, Wall Street Journal, 29 January 2011.
У 2014—2015 роках десятки журналістів-фрілансерів були оштрафовані за роботу з іноземними ЗМІ (включаючи білоруськомовні ЗМІ, що базуються в ЄС) без офіційної державної акредитації від МЗС, як передбачено статтею 22.9(2) Кодексу про адміністративні правопорушення. Журналістів оштрафували на кілька сотень рублів саме за публікацію в іноземних ЗМІ, а не за зміст їхньої роботи. Також в них вилучали комп'ютерне обладнання. Розгляд їхніх справ відбувався із порушеннями, зокрема суди відмовлялись заслуховувати свідків захисту, а апеляційні скарги відхилялись. Кримінальне переслідування журналістів-фрілансерів було засуджено Білоруською асоціацією журналістів (БАЖ), яка визнала це грубим порушенням стандартів свободи слова, а також представником ОБСЄ з питань свободи ЗМІ та Європейською федерацією журналістів (EFJ). Починаючи з квітня 2014 року на 38 журналістів-фрілансерів було накладено штраф у розмірі 600—1500 рублів на загальну суму понад 24000 рублів — деяких з них неодноразово притягали до відповідальності та штрафувалиFreelance journalists in Belarus face fines for working with foreign media , Index on Censorship, 6 October 2015.
В 2012 році найбільша білоруська державна мережа MTIS припинила мовлення загальноєвропейського каналу Euronews з непояснених причин. Euronews був останнім незалежним телеканалом, вільно доступним у Білорусі.
Звинувачення, напади та погрози журналістам 2014 року медіасередовище в Білорусі залишалося надзвичайно обмеженим. Понад 20 журналістів були допитані, попереджені або оштрафовані у 2014 році за «незаконне виробництво та розповсюдження медіапродукції». Багато хто зазнав таких утисків за роботу без акредитації на іноземних ЗМІ, які базуються в Польщі та Литві. Деяким іноземним журналістам було відмовлено в акредитації на чемпіонаті світу з хокею. Деяким відмовили у в'їзді на кордоні, інші повинні були отримати окрему акредитацію для висвітлення питань, не пов'язаних зі спортом.
Необґрунтовані затримання, арешти та переслідування журналістів є буденністю в Білорусі. Законодавство про боротьбу з екстремізмом націлене на незалежну журналістику, включаючи матеріали, які критикують Президента Білорусі. Засоби масової змушені утримуватись від об'єктивного висвітлення подій щоб уникнути свого закриття.
Цензура в Білорусі, хоча і заборонена конституцією країни, запроваджена низкою законів. Діє закон, який передбачає покарання за образу Президента Білорусі позбавленням волі на строк до п'яти років, а також закон, який передбачає покарання двома роками ув'язнення за створення негативного образу Білорусі закордоном.
Білоруського журналіста Андрія Пачобута неодноразово звинувачували у наклепі на Президента починаючи з 2011 року. У вересні 2013 року прокурор зняв усі звинувачення за відсутністю доказів та звільнив його від трирічного умовного покарання. В листопаді 2014 року журналіст Олександр Алесін із незалежної газети «» був затриманий Комітетом державної безпеки, а потім звинувачений у шпигунстві та державній зраді через те, що він писав на військову тематику, пов'язану із війною на сході України.
2020 Повідомлялося про кілька випадків перешкоджання діяльності журналістів зі сторони посадовців перед президентськими виборами 2020 року. В Могильові 5 серпня був заарештований журналіст Олександр Бураков, який співпрацював із Deutsche Welle. Його звинуватили в хуліганстві. Естонський журналіст з Eesti Rahvusringhääling Антон Алексєєв повідомив, що його змусили припинити відеозапис автозаків в центрі Мінська, погрожуючи арештом. Антон Трофимович з Радіо Свобода був заарештований 15 липня під час ведення прямої трансляції. Під час арешту йому зламали ніс. Невдовзі його звільнили і він спробував задокументувати побої, але біля лікарні його знову заарештували. Кількох інших журналістів неодноразово заарештовували під час виборчої кампанії. В період з 20 травня до 20 липня, за приблизними оцінками, було заарештовано понад 40 журналістів.