Афганістан

Афганіста́н, офіційна назва — Ісламський Емірат Афганістан (, , від ) — країна на півдні Центральної Азії, яка межує з Таджикистаном, Туркменістаном і Узбекистаном на півночі, з Іраном на заході, Пакистаном на півдні та сході, Китаєм та Індією на сході (спірні території Джамму і Кашмір). Площа 652 864 км², столиця — Кабул. Офіційні мови — пушту і дарі. Грошова одиниця — афгані.

Афганістан розташований на роздоріжжі між Сходом і Заходом й з найдавніших часів є центром торгівлі та міграції. Його геополітичне розташування — між Південною і Центральною Азією з одного боку, і Близьким Сходом з іншого, дозволяє йому відігравати важливу роль в економічних, політичних і культурних відносинах між країнами регіону.

У середині XVIII століття на території Афганістану утворилася Дурранійська держава. Спроби Великої Британії підпорядкувати її в XIX столітті закінчилися провалом. За угодою 1893 року низка районів були відторгнуті по так званій «лінії Дюрана» і приєднані до Британської Індії (нині у складі Пакистану). Афганістан перебуває у стані війни з 1980-х років, коли країна стала пішаком у холодній війні. Радянський Союз і США підтримували протиборчі сили у війні. У 1996 році велика частина Афганістану була захоплена ісламським угрупованням Талібан, яке керувало більшою частиною країни понад п'ять років, було відсторонена від влади після вторгнення США у 2001 році, але все ще контролювало значну частину країни. Двадцятирічна війна між урядом і талібами досягла кульмінації внаслідок наступу талібів у 2021 році і падіння Кабула.

Адміністративно територія Афганістану поділяється на 7 провінцій і 6 областей.

Географія

Афганістан розташований на півдні центральної Азії на південному сході Іранського нагір'я. Понад 50 відсотків території країни на височині. Має гори в центрі та на північному сході, рівнину на півночі та південному заході.

Найвища точка — у центральній частині Гіндукуш (Ношак, 7485 м). На півдні — долини з пустелями Марґо та Регістан. Найнижча місцевість країни (250 м.) знаходиться при кордоні з Туркменістаном неподалік ріки Амудар'я. Клімат сухий та дуже сухий субтропічний; степи й пустелі. Межує з Таджикистаном, Туркменістаном, Узбекистаном на півночі, з Іраном на заході та Пакистаном, Китаєм та Індією на півдні та сході. Площа 652 864 км², столиця Кабул.

Рельєф. Високі гори та плоскогір'я займають майже 80 % території Афганістану. Північно-східну частину країни перетинає Гіндукуш — одна з найбільших гірських систем світу (висотою понад 7000 м). У західних районах Афганістану простягаються хребти Паропамізу (до 4231 м). Між ними та Гіндукушем — складна система Середньо-Афганських гір (до 5143 м). На Сході та Південному Сході — Сулейманові гори. Між відрогами Гіндукушу і Сулеймановими горами розташоване широке Газні-Кандагарське плоскогір'я (понад 2000 м).

Рівнини (близько 20 % території Афганістану) займають головним чином південно-західні та крайні північні райони Афганістану. На південно-західних рівнинах — пустелі: Регістан (піщана), Дашті-Маркох (переважно глиняста).

Клімат більшості районів Афганістану різко континентальний, сухий, з великим коливанням річних і добових температур. У горах бувають суворі зими, коли сніг тримається 7–8 місяців. Літо в горах прохолодне. На рівнинах зима м'яка, літо жарке. Пересічні температури січня від 0 до +5 °C, липня від +25 до +30 °C. Опадів випадає мало: в більшій частині Афганістану пересічна річна кількість — 350 мм на Сході, в горах — близько 800 мм, в пустелях — менше 100 мм. Багато річок влітку пересихає.

Гідрографія. Найважливіші річки: Аму-Дар'я (протікає на кордоні з Таджикистаном і у верхній течії має назву Пяндж), Мургаб, Геріруд, Гільменд, Кабул.

Ґрунти — на рівнинах переважно сіроземи із солончаками, на посушливих гірських схилах — бурі та світлокаштанові, на зволожених — чорноземовидні.

У рослинному покриві переважають пустельні та степові компоненти; на рівнинах і в нижньому поясі гір — полин, курай, саксаул тощо. Ліси є лише в горах східних районів: до висоти 2500 м — широколистяні (переважно вічнозелений дуб), вище — хвойні (гімалайська сосна, кедр, смерека, ялина). Вище 4000 м — альпійські луки.

Фауна Афганістану дуже різноманітна. У горах — дикі кози, барани (архари), дикі кабани тощо. На рівнинах — джейрани, сайгаки, дикі осли. З хижаків — вовки, шакали, гієни; в горах — ведмеді, снігові барси. Багато гризунів. Поширені плазуни. З комах великої шкоди завдає сарана.

Надра Афганістану багаті на корисні копалини, але багато родовищ ще не досліджено. Виявлено поклади нафти, кам'яного вугілля, залізних руд, кольорових металів, графіту, сірки, коштовного каміння тощо.

Екологічні проблеми. Країна має обмежені водні ресурси, запаси питної води розповсюджені нерівномірно. Занадто великі території лісів вирубуються задля опалення та будівництва, надмірне використання терену як пасовиська призводить до спустошення ґрунту. Все більші території підпадають під пустелі; забруднення повітря та води, деградація ґрунтів, — все це сучасні проблеми навколишнього середовища в Афганістані.

Історія

Через територію Афганістану проходили старовинні торговельні шляхи, які вели від Середземного та Каспійського морів і Середньої Азії до узбережжя Індійського океану. Віддавна через Афганістан йшли численні полчища завойовників, починаючи від Александра Македонського до Надір-шаха (XVIII століття).

Афганці вперше згадуються в історичних пам'ятках 982–983 рр. За свідченням арабських і таджицьких науковців Середньовіччя, афганці тоді жили в районі Сулейманових гір, а басейни річок Афганістану населяли в основному таджики. Впродовж XI–XVIII ст. афганські племена заселили сучасний Афганістан і вийшли за його межі до Індії, де заснували султанат з афганською династією Лоді (1451–1526). Наприкінці XVII ст. територія Афганістану була поділена між Іраном (райони Герата і Кандагара) та Індією (райони Кабула і Пешавара).

Формування держави

У 1-й половині XVIII ст. в Афганістані остаточно склався феодальний лад, створились прошарки купецтва і знаті. Тодішній занепад Ірану та Індії сприяв визволенню афганців. Повстання племені гільзаїв у 1709 р., очолене Мір-Вейсом, призвело до вигнання іранців з Афганістану, а через кілька років нащадки Мір-Вейса підкорили Центральну і Східну частини Ірану. У 1730 р. Надір-шах витіснив афганців з Ірану і в 1738 р. знову підкорив Афганістан. Після смерті Надір-шаха у 1747 р. ватажок афганського племені Абдалі (згодом названого Дуррані) Ахмад-шах заснував єдину афганську державу. Обраний шахом, Ахмед-шах Абдалі у 1747–1773 роках завоював Хорасан, Сінд, Пенджаб, Кашмір та узбецькі землі від Гіндукушу до Аму-Дар'ї. Внаслідок феодальних міжусобиць у 1818 р. ця держава розпалася на чотири князівства: Кандагар, Герат, Пешавар і Кабул.

Британський вплив

Правитель Кабулу, найсильнішого з них в економічному та військовому відношенні, Дост-Мухаммед у 1826 р. оголосив себе еміром Афганістану. Підкорення Кандагару (1826) і Герату (1856) і завоювання узбецьких ханств Маймене, Андхой та інших було завершенням територіального формування сучасного Афганістану. Процес об'єднання затримувався агресією Великої Британії, яка в 1-й половині XIX ст. завоювала Індію і прагнула загарбати Афганістан та Середню Азію. Перша англо-афганська війна (1838–1842) закінчилась поразкою Великої Британії. У другу війну (1878–1880) Велика Британія захопила Кандагар і Джелалабад й нав'язала Афганістану Гандамакський договір 1879 р. Народні повстання змусили Велику Британію вивести своє військо, але емір Абдуррахман [1880–1901] погодився на встановлення британського контролю над зовнішньою політикою. Емір Абдуррахман придушив народний рух, стратив його керівників, вів жорстоку боротьбу із сепаратизмом місцевих ханів. Хоч Абдуррахману і не вдалося об'єднати всі афганські племена, проте його реформи відіграли велику роль у централізації феодальної афганської держави. За його правління сформувалися прошарки торговельної буржуазії та поміщиків, активізувався антибританський рух молодоафганців, які виступали за повну незалежність країни та проведення внутрішніх реформ. У 1908 р. емір Хабібулла під тиском феодалів придушив цей рух. Ще більше посилився вплив Великої Британії в Афганістані після поділу в 1907 р. сфер впливу на Середньому Сході між Великою Британією та Російською імперією, які готувалися до війни з Німецькою імперією. Під час першої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету.

Незалежність Афганістану У 1919 р. емір Хабібулла був убитий. Еміром став його син Аманулла-хан (1919–1929), який проголосив повну незалежність Афганістану. Велика Британія відповіла на цей акт війною, але, зважаючи на зростання напруженості в Індії, змушена була визнати самостійність Афганістану. Його незалежність визнала у травні 1919 р. і Радянська Росія, а 28 лютого 1921 р. підписала договір про дружбу між РРСФР та Афганістаном. Аманулла-хан провів ряд реформ: ліквідував рабство, проголосив рівноправність народностей, розпочав будівництво промислових підприємств, зміцнив армію, реорганізував державний апарат. У 1926 р. Аманулла-хан проголосив себе падишахом, а в 1929 р. внаслідок інспірованого Великою Британією повстання зрікся влади. Еміром став англійський ставленик — таджик Баче-і-Сакао під іменем Хабібулли, який скасував усі реформи Аманулли, але того ж року його скинув Надір-шах, дядько Аманулли-хана. Надір-шах за пробританську орієнтацію в галузі зовнішньої політики був убитий амануллістами. У 1933 р. падишахом Афганістану став син Надір-шаха Мухаммед Загір-шах.

Під час другої світової війни Афганістан дотримувався нейтралітету. У 1946 р. був прийнятий до членів ООН.

Політичні партії та профспілки в Афганістані в середині ХХ ст. фактично не існували. У 1958 р. в країні видавалося близько 50 газет і журналів; з них найзначніші кабульські газети «Аніс» та «Іслах». У 1963 р. встановлена конституційна монархія.

Республіканський режим 17 липня 1973 р. монархію було ліквідовано і встановлено республіканський режим. Країна почала називатися Республікою Афганістан.

27 квітня 1978 р. після так званої «квітневої революції» (Саурська революція) до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану (НДПА), яка обрала своєю ідеологічною основою соціалізм. 30 квітня 1978 р. країну було проголошено Демократичною Республікою Афганістан (ДРА). Вся повнота влади в країні перейшла до рук Революційної ради, 1 травня був сформований уряд на чолі з Н. М. Таракі. Чинність Конституції від 14 лютого 1977 р. було скасовано.

Однак «квітнева революція» призвела до нової боротьби за владу — громадянської війни. 16 вересня 1979 р. Н. М. Таракі убитий змовниками на чолі з Х. Аміном. 27 грудня 1979 р. в країну були введені радянські війська з метою надання підтримки уряду НДПА. 28 грудня 1979 р. Х. Амін вбитий, державним і партійним лідером став Бабрак Кармаль.

13 квітня 1980 р. ухвалено тимчасову Конституцію під назвою «Основні принципи ДРА», яка діяла до квітня 1985 р. 4 травня 1986 р. Бабрака Кармаля на посаді генерального секретаря ЦК НДПА змінив М. Наджибула. 30 листопада 1987 р. ухвалено постійну Конституцію, згідно з якою країна знову почала називатися Республіка Афганістан (РА). У 1989 році відповідно до рішення радянського керівництва і Женевських угод контингент радянських військ був виведений з Афганістану. Наджибулла склав повноваження 16 квітня 1992 р., коли Кабул був оточений моджахедами.

Після захоплення Кабулу групами моджахедів 25 квітня 1992 р. у столиці почалися безладдя. Мирна угода підписана Раббані і лідером моджахедів Ґульбуддіном Хекматіаром у 1993 р.

Сучасність

Громадянська війна, яка тривала в Афганістані з 1978 по 2001 рік, привела спочатку до створення в 1992 році Ісламської Держави Афганістан (яка була визнана переважним числом країн світу), а потім до її повалення і проголошення у вересні 1996 року прихильниками руху «Талібан» Ісламського Емірату Афганістан (був визнаний тільки Пакистаном, Саудівською Аравією і ОАЕ).