Ніч 15 серпня 1831 року (пол. Noc 15 sierpnia 1831 roku, також вживається noc sierpniowa, rebelia sierpniowa) — в історіографії Листопадового повстання цей термін означає хвилю рішучих масових демонстрацій жителів Варшави та частини армії повстанців, коли проводилися суди Лінча, події мали місце у ніч на 15 серпня та 16 серпня 1831 р. Головною причиною заворушень стало невдоволення жителів Варшави несприятливою військовою ситуацією (польсько-російської війни) та те, що влада ігнорувала вимоги оперативного судового розгляду та покарання людей, звинувачених у шпигунстві чи державній зраді.

Під час виступів померло 34 особи (за інформацією інших джерел 35 осіб), а пораненими стали 14 людей. Більшість постраждалих були колишніми в'язнями, яких витягували з місць позбавлення волі та вішали на вуличних ліхтарях, заколювали багнетами. 16 та 22 серпня 1831 за наказом генерала Яна Круковєцкого було розстріляно 5 осіб, які були причетними до самосудів чи грабежу.

Передумови 26 травня 1831 польські повстанські війська отримали тяжку поразку в битві під Остроленкою — на думку сучасних істориків, ця поразка була поворотним пунктом у війні польсько-російській; моментом, від якого листопадове повстання почало поволі спадати. Поляки втратили стратегічну ініціативу та почали готуватися до оборони своїх позицій. Більше того усі дії польської армії, які проводилися в той час, зокрема литовський та волинський походи закінчилися невдало. На Любельщині повної поразки зазнав похід генерала Янковського, (провалився внаслідок поразки битви під Лисобиками).

Деякі новини з полів битв говорили про зближення російської армії до Варшави та відступ польських військових, байдужість до національної справи, незважаючи на самопожертву та героїчність солдат', паралізація волі, брак віри в успіх керівників повстання значно погіршили загальну ситуацію та сприяли деморалізації серед воєнних, а також напруженості суспільних настроїв в народі. Зростала злість і невдоволення серед жителів столиці, які особливо підстрикалися представниками радикального крила революціонерів — патріотичного клубу, які були противниками генерала Яна Скшинецького, як командира всіх польських армій (за їх словами Від часу битви остолецької усе командування Скшинєцького було суцільним шляхом найгірших помилок (…) Країну поставив над урвищем).

Більше того, суспільство дратувало, що досі не було вирішено покарання по справі осіб звинувачених в шпигунстві та зраді, а також осіб, які підтримували та допомагали російській стороні. Затриманих тримали досить довгий час у варшавських в'язницях, а суд так і не відбувався (деяких шпигунів, таких як Генрік Макрот молодший, було затримано від самого початку повстання), окрім обіцянок Національного Уряду того, що він відбудеться одразу протягом 24 годин з дня затримання звинувачених. Чергові неправдиві пусті слова влади, маніпулювання фактами, а насправді проведення гри на зволікання, викликали дедалі більше ненависті та бажання з цим покінчити у радикально налаштованої частини жителів столиці поляків.

Одним з перших сигналів, що громадські настрої можуть втілитися в реальні дії був день 29 червня 1831 року, коли знервований натовп пробував лінчувати генерала Юзефа Хуртіга, якого підозрювали в антипольському шпигунстві. Тоді рішучі дії членів Національної Гвардії зберегли життя генералові та не дали заподіяти йому жодної шкоди розлюченим натовпом, однак це не могло зупинити погіршення атмосфери в польській столиці («Градус напруги в суспільстві був максимальним»). Сигнали майбутнього вибуху мас ігнорувалися повністю членами народного уряду — який був занадто слабким не тільки, щоб зупинити похід росіян на Варшаву, але і також щоб підтримувати та забезпечувати громадський спокій у місті. Бунтівні настрої поширювалися також серед офіцерів «без призначення», які були розгнівані на те, що не можуть брати участь у війні разом з армією (було їх у Варшаві близько 1300 осіб).

Призначення генерала Генрика Дембінського новим начальним вождем польських армій не змінило на краще ситуацію, оскільки його вважали продовжувачем «системи» генерала Яна Скшинєцького. Публічна думка варшав'ян про генерала Дембінського склалася така, що в ньому бачили слабку особистість, яка буде проводити переговори на тему капітуляції з росіянами та про як про особистість яка «не може протистояти зовнішньому впливу».

Тяжка ситуація також склалася в господарстві — життя міських жителів погіршувалася з кожним днем, не вистачало постачання продуктів та зброї до Варшави, бракувало товарів першої необхідності, зросли ціни, збільшилось безробіття. Трагічно теж розвивалась епідемія холери, яка забирала десятки життів щодня і яку на польські землі принесли російські солдати.

На думку публіциста Мауриція Мохнацького, першоджерелом усіх проблем та помилок, які спричинили до бунту та до вибуху серпневих подій, була діяльність сейму, як «гнізда безладу» а також укази, які приймалися на сеймі та депутатів які не виконували «своїх обов'язків», тобто 5-осібний Національний Уряд — більш був нездатний проводити державотворчу політику, аніж «сильній державотворець, але один». На думку дослідника влада однієї людини теж була б не ідеальна, оскільки таку владу легше знищити, ніж «уряд п'яти людей, які репрезентують різноманітні думки в сеймі». Також Мохнацький критикує фундаменти на яких будувалася державна влада, які були згубними для справи повстанців — народну революцію «оформлену в рамки конституційної монархії», чого хотіли деякі фракції в сеймі, проте яка не могла виграти боротьби з владою «одного, але енергійного російського царя».

Деякі дослідники, такі як Шимон Ашкеназі, висували гіпотезу, що серпнева розправа була наслідком російської провокації, яка мала на меті зганьбити справу польського народного повстання в публічній думці країн західної Європи.

Перебіг подій

Від самих ранніх годин початку дня 15 серпня, у час коли в місті повинно було відбутися святкування, до центру міста з різних районів сходилися групи осіб, мешканців, які з нетерпінням очікували найсвіжіших новин з генштабу польських військ, де вирішувалося питання хто стане новим головою листопадового повстання. З кожною годиною натовп тільки збільшувався, головним чином збирались вони біля палацу Красінських. Близько 17:00 години, розпочалось відкрите засідання фракції патріотичного товариства в національному театрі, який був переповненим натовпом. Головував на засіданні Ян Чинський. Це зібрання, хоча і проходило у відносно спокійній атмосфері, було прелюдією до наступних кривавих подій, що відбулися в місті. Під час виступів наступних спікерів були роздані листівки із зображенням повішених Скржинецького та Чарторийського, в промовах підносились питання про термінове позбавлення генерала Скшиніцькего будь-яких посад та впливу на військову ситуацію; збільшувалися звинувачення цивільної та військової влади в зраді, або спробі капітуляції; «товариші» вимагали показового покарання винних у військових невдачах у війні з Росією та переслідування осіб, звинувачених у шпигунстві чи державній зраді.

Священник Олександр Пуласкі "відкрито виступив проти партії, яка, перебуваючи при владі, маніпулює словами довіра, єдність тим самим обманює несвідомий народ. Більше того він зробив пропозицію, пред'явити висловлені зібранням звинувачення урядові. За пропозицію проголосувала велика кількість тих хто був присутнім на зборах. В той самий час було піднято питання, виконання якого домагався Нікодем Боскі, що всі присутні «члени клубу» підуть до місця засідання уряду, а не лише як спочатку планував Чинський — тільки обрані делегати.

По дорозі до палацу Намістника, де відбувалося засідання уряду, до групи «товаришів» приєднувалися що раз більша кількість мешканців Варшави, які також переживали за долю народу. Спочатку було їх приблизно 500—700 осіб; врешті-решт близько 20:00, на подвір'ї перед палацом з'явилася натовп у кілька тисяч людей (згідно Людвіка Мєрославського — менше однієї тисячі) — з кожною хвилиною до нього приходи нові люди і так натовп тільки зростав. Зібравшись вони вимагали зняття генерала Скржинецького з усіх воєнних постів. Більшість з тих хто приходив залишилося на площі біля палацу, проте Ян Чинський, ксьондз Олександр Пуласкі, Нікодем Боський, а також Ігнацій Плужанський на чолі меншої групи людей вторгнулися до колонної зали, де відбувалося засідання Національного Уряду, на якому були присутні Адам Єжи Чарторийський, Станіслав Баржиковський, Вінсенті Немойовський, Йоахим Лелевель i Теофіл Моравський. Окрім того в залі знаходилися Еміліан Венгерський, а також Антоній Островський. Порушення засідання уряду спричинило різку негативну реакцію Станіслава Баржиковського.

Відбулася гостра перепалка, під час якої керівники Патріотичного товариства захищали свої рішучі дії, вимагали покарання генерала Скржинецького та людей звинувачених у державній зраді, а також засуджували неактивне протистояння російським військам. Звинувачені відповідали на свій захист закликів головуючого урядом, Адама Єжи Чарторийського, до заспокоєння настроїв в народі до членів клубу та слова підтримати уряд в тяжкій ситуації не принесли позитивно ефекту. Йоахим Лелевель вирішив промовчати. Хоча делегати по повернені спробували заспокоїти натовп «надією на більш енергійні дії», але це принесло тільки тимчасове заспокоєння.

Деякі люди з натовпу на почату почали розходитися в різні сторони, керівники «Клубу» повернулися по домах, двір палацу потрохи пустів (за іншою інформацією — людські маси перенеслися безпосередньо від урядового палацу до замкової площі). Коли здалося, що ситуацію вдалося опанувати, справи набули абсолютно несподіваного обороту — навколо Замкової площі знову почав збиратися агресивний натовп. Розлючені люди, ремісники, торговці та робочі, інтелігенція,