Анатолій Євгенович Жураковський ( , Москва, Російська імперія — 3 грудня 1937, урочище Сандармох, Медвеж'єгорський район, Карельська АРСР, Російська РФСР, СРСР) — священник Російської православної церкви, духовний письменник, громадський діяч та ідеолог Істинно-Православної Церкви у Києві.
Походив із сім'ї російських дворян. Більшу частину свого життя провів у Києві. Ще в гімназійні роки відвідував Київське релігійно-філософське товариство. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. 1918 року підтримував діяльність уряду Гетьмана Павла Скоропадського. Сан священника отримав 18 серпня 1920 року в Успенському соборі Києво-Печерської лаври на початку гоніння радянської влади проти церкви. З 1927 року став одним із головних прихильників «йосифлянського» руху в Києві. Розстріляний 3 грудня 1937 року на станції Ведмежа гора (Сандармох). Старший брат Геннадій став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР.
Біографія
Дитинство і юність Народився Анатолій Жураковський 17 (за старим стилем 4) березня 1897 року в Москві. Його батько, Євген Жураковський-Луговськой, (1871–?) походив із російських дворян Смоленської губернії, батько і дідусь його були офіцерами. Сам Євген став педагогом. Він викладав російську мову і літературу та естетику в різних московських гімназіях (іноді кількох одночасно). Дідусь — генерал-лейтенант Дмитро Жураковський (1822–?) був начальником інженерного корпусу Московського військового округу. Бабуся Ольга Святська (Жураковська, 1838—1920) була донькою російського посла у Данії та матері — уродженки цієї країни. Мати, Ольга Жураковська (до шлюбу Вейсман), ще одруження також працювала вчителькою гімназій, підтримуючи народництво, мала радикальні погляди на суспільні процеси, прагнучи справедливого соціального устрою. Тому вони з батьком незабаром занепокоїлися церковними настроями сина Анатолія. Старший брат Геннадій (1894—1955) став радянським педагогом, членом-кореспондентом Академії педагогічних наук Російської РФСР. 1899 року в родині народився ще один син — Аркадій (1899—1905), а ще через два роки донька Євгенія (1901–?).
Із дитячих років Анатолій часто відвідував сусідній храм і молився на колінах, не зважаючи на негативне ставлення до цього батьківМонахиня Магдалина (Глаголева-Пальян) Жураковский Анатолий, священник . Багато в чому на це його спонукала хвороба молодшого брата на туберкульоз на початку 1900-х років та відсутність батька в родині, який, аби не бачити страждання сина, покинув на декілька років родину та винайняв іншу квартиру. Згодом молодший брат помер. Замість дитячих ігор та театру, до якого раніше Анатолій любив ходити, він вирішив віддати все своє життя священницькій діяльності. 1907 року 10-річний Анатолій вступає до першого класу 6-ї чоловічої гімназії Москви.
У 4-му класі гімназії Анатолій вирішив, що стане священником. У травні 1910 року поліція через донос на батька Євгена Жураковського проводить у будинку родини обшук. Через хворобу матері на туберкульоз родина відразу переїхала на південь — до Тифліса. Анатолій пішов на навчання до четвертого класу вірменської гімназії в Тифлісі. Згодом він організував православний гурток. Тут хлопчики займалися читанням Євангелія й духовних книг та відвідували храми. Тоді ж Анатолій Євгенович остаточно вирішує стати священником. Утім, довго родина в столиці Грузії не затрималася. Стан здоров'я матері погіршився ще більше. У серпні 1911 року родина переїздить до Києва та оселяється на вулиці Дмитрівській. У новому місті батько працював у Київській консерваторії, викладав історію мистецтва та естетику. Сам Анатолій вступає до VII казенної гімназії. Не дивлячись на заборону, відвідував засідання Релігійно-філософського товариства, що заборонялося гімназійним статутом. Також він вивчав богослов'я, читав святе письмо. У цей період великий вплив на нього справили відомі київські вчені, що були знайомими батька. Це філософи й богослови Василь Зеньківський (читав курс російської філософії), Василь Екземплярський (курс морального богослов'я), Петро Кудрявцев (курс історії філософії). Євген Жураковський познайомив з ними сина влітку 1912 року. Анатолій Жураковський слухав учених у Київському релігійно-філософському товаристві. Тут він також знайомиться з відомими представниками київського приходського духовенства: професором Київської духовної академії Олександром Глаголєвим та впливовим священником і громадським діячем . Юний Анатолій Жураковський надихався ідеями товариства, діячі якого прагнули через моральні та культурні пошуки досягти поліпшення взаємовідносин між соціальними колами тодішнього суспільства.
Студентські роки Після закінчення 7-ї Київської гімназії Анатолій Жураковський, як і його старший брат Геннадій, 1915 року вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. Обидвоє братів навчалися безоплатно як діти штатних учителів казенних закладів освіти. Анатолій одночасно навчався на двох відділеннях: класичному та філософському. Активно співпрацював із українським філософом Василем Зеньківським. Анатолій Жураковський писав під його науковим керівництвом роботу з філософії на здобуття золотої медалі: «Жозеф де Местр і Костянтин Леонтьєв». Із багатого творчого архіву залишився тільки рукопис цієї праці.
Після того, як 1916 року російська армія в ході Першої світової війни почала відступати, життя ускладнилося: продукти дорожчали, а грошей не вистачало. Родина Жураковських переїхала на іншу квартиру, на околиці Лукьянівки за адресою: вулиця Велика Дорогожицька (за радянської влади — Ювеналія Мельникова, а з 2018 року — Юрія Іллєнка), будинок № 39.
У цей час старший брат, Геннадій Жураковський, що закінчив другий курс університету, працював у Земському союзі, тому (як перепуток) цей факт біографії приписується також і Анатолію. Втім, 1916 року він був мобілізований в армію до складу немуштрової частини та викладав фізику й математику в організованій для солдатів школі при залізничному батальйоні. На фронті не полишав занять богослов'ям. Фронтовий побут призвів до депресії. Про це він розповідав у листі дружині у вересні 1916 року: «…як я знервувався за цей час. Всі говоримо про якусь користь для нервової системи, про те, що тут відпочину розумом тощо. Ні, красно дякую за такий відпочинок. Це якесь катування, точно кожен нерв витягають поодинці… У мене ж кожне почуття й думка постає, як рогатка, й таїть у собі антиномію, і цей антиномізм розслабляє волю й породжує муку…»
1916 року Анатолій Жураковський, ще більше занурюючись через релігійну філософію у віру, написав роботу «До питання про вічні муки», а 1917 року — «Євхаристійний канон колись і тепер», «Таємниця любові та таїнство шлюбу», які були опубліковані в часописі «Християнська думка» видавництва «Христианская мысль», які заснував та очолив 1915 року Василь Екзмеплярський.
Вплив революційних подій У травні 1917 року Анатолій Жураковський демобілізувався за станом здоров'я і продовжив навчання в Київському університеті. В цей час він одружився з Ніною Богословською, яка також навчалася на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. В умовах Української революції та розгортання влади Української Центральної Ради, Анатолій Жураковський зустрічається та починає співпрацю не з українськими патріотами, а людьми релігійним, що орієнтувалися на колишню Російську православну церкву. Зокрема, таким товаришем та колегою Анатолія Жураковського влітку 1917 року та весь 1918 рік стає колишній афонський ченець Георгій Кисляков. Він під час війни служив полковим священником, а повернувся з фронту до Києва для співпраці з Василем Екзмеплярським. Започаткувавши у вересні 1917 року Київське братство «Ісуса Найсолодшого» професори Кудрявцев та Екземплярський обирають його головою архімандрита Спиридона (Кислякова).
Анатолій Жураковський допомагав Спиридону Кислякову служити вечірню у Златоустівському храмі на Галицькій площі. Були введені ряд богослужбових особливостей, як, наприклад, звершення літургії при відкритих Царських вратах або читання вголос «таємних» молитов. На це Спиридон одержав благословення патріарха Московського Тихона. Молодому Анатолію подобалося читати проповіді для ветеранів війни, що масово наводнили Київ. У залізничному районі Києва, на розі Дмитрівської вулиці та Галицької площі знаходився відомий на все місто «босяцький магазин», де вечорами влаштовувалася чайна Товариства тверезості та збиралися низи суспільства — жителі київських нетрів. Саме тут Георгій та Анатолій проводили молебні про сцілення заблукавших душ та вели проповіді. Тут таки почали організовувати зустрічі з дітьми та проводити лекції на актуальні теми з родинами залізничників. Також, організовувались хресні ходи.. На початку 1918 року вони разом брали участь у допомозі постраждалим від обстрілу Києва більшовицькими військами. Вони збирали нужденним одяг, організовували харчування, допомагали доглядом за дітьмиАфанасьева, О. В. Проповедь покаяния как часть миссии церкви в период с 1917 по 1943 г. (на примере общин свящ. Анатолия Жураковского и архим. Спиридона Кислякова) // Религия и письменность как факторы формирования славянской культуры: сборник докладов XXIII международных Кирилло-Мефодиевских чтений / ГУО «Институт теологии имени святых Мефодия и Кирилла» БГУ: ред.-сост.: С. И. Шатравский, священник Святослав Рогальский. — Мн.: ООО «Позитив-центр», 2018. — С. 138.
Після приходу до влади Гетьмана Павла Скоропадського наприкінці квітня 1918 року, Релігійно-філософське товариство, яке очолювали вчителі й друзі Жураковського, бере курс на активну співпрацю з українським національно-демократичним урядом. Керівник товариства Василь Зеньківський став міністром сповідань. Професори Кудрявцев та Екземплярський увійшли до комісії з перекладу Святого Письма українською мовою. Анатолій Жураковський в цей час підтримав ідею Зеньківського про «двоєдину культуру», яка полягала в тому, що державність України повинна будуватися на основі століттями освяченої нероздільної «двоєдиної» українсько-російської культури. Жураковський в цей час активно публікується російською мовоюДив. Жураковский А. Слово // Слово: Ежедневная церковно-общественная, политическая и литературная газета. Киев, 1918 у двомовній церковній газеті «Слово», яку видає міністерство віросповідань Української держави. Втім, під час революційних подій 1919 року та більшовицької агресії, всі ці досягнення разом були порушені.
1920 року Анатолій Жураковський закінчив Київський університет. У цей час він, ослаблений недоїданням, захворів на туберкульоз, як це було з його матір'ю.
Служіння в РПЦ
18 серпня 1920 року в Успенському соборі Києво-Печерської лаври Анатолій Жураковський був висвячений в сан священника. Після отримання сану священника був направлений на служіння до села Червона Гірка (входить до Макарівської селищної громади Бучанського району) поблизу містечка Бородянка на Київщині. Спочатку жив у селянській родині та лікувався від ослаблення недоїданням та туберкульозом. Тут він служив у місцевій церкві, переробленій зі звичайного будинку, та в прилеглому селі Андріївка у ще наявній церкві Вознесіння Господнього. На службу до панотця Анатолія приходили навіть люди з Києва. З осені 1921 року (за іншими даними 1922 року) його перевели служити настоятелем до колишньої домової церкви дитячого притулку Святої Марії Магдалини на розі Микільсько-Ботанічної та Паньківської вулиць Києва, що неподалік університету.