Павло Павлович Анто́нов-Дружи́нін (; 12(25) жовтня 1916, Єлшанка, Російська імперія — 25 лютого 1985, Харків, УРСР, СРСР) — російський радянський театральний актор. Народний артист Української РСР (1974).
Біографія Народився року в селі Єлшанці (тепер Сергієвський район Самарської області, Росія). 1936 року закінчив студію при Центральному театрі Червоної армії в Москві. Впродовж 1936–1941 років працював у театрах Москви.
У Червоній армії з 1941 року по 24 вересня 1945 року. Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденами Червоної Зірки (22 лютого 1943), Вітчизняної війни ІІ-го ступеня (30 жовтня 1943), медаллю «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)Пам'ять народу. . Член ВКП(б) з 1943 року.
У 1945–1948 роках знову працював у театрах Москви (був актором Театру на Малій Броннійkino-teatr.ru. ); у 1949–1952 роках — Ярославля; у 1952–1978 роках — у Харківському російському драматичному театрі імені Олександра Пушкіна. Помер у Харкові 25 лютого 1985 року.
Ролі
Вознесенський («Відкриття» Юрія Щербака); Мелузов, Кисельников («Таланти і шанувальники», «Безодня» Олександра Островського); Астров, Тригорін («Дядя Ваня», «Чайка» Антона Чехова); Рахметов («Нові люди» за Миколою Чернишевським); Улдис («Вій, вітерець!» Яніса Райніса); Леандр («Витівки Скапена» Жана-Батиста Мольєра); Фердинанд («Підступність і кохання» Фрідріха Шиллера); Кассіо, Клавдіо, Дункан («Отелло», «Багато галасу з нічого», «Макбет» Вільяма Шекспіра); Муратов («Зикови» Максима Горького); Рибаков («Кремлівські куранти» Миколи Погодіна); Генріх фон Гольдрінг («І один у полі воїн» Юрія Дольд-Михайлика); Антоніо Террачіні («Пам'ять серця» Олександра Корнійчука); Річард («Учень диявола» Бернарда Шоу). </div>
Примітки
Література
Попова Л. Г. Антонов-Дружинін Павло Павлович // Мистецтво України: енциклопедія: у 5 томах. / редколегія: А. В. Кудрицький (відп. ред.) [та ін.]. — Київ: «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1995, Том 1 : А-В . — 1995, сторінка 69; Барсегян О. С. Антонов-Дружинін Павло Павлович //