Фемінізація бідності стосується тенденції зростання нерівності у рівні життя між чоловіками та жінками через збільшення гендерного розриву у бідності. Це явище значною мірою пов'язане з тим, як жінки та діти непропорційно представлені у нижчому соціально-економічному статусі у порівнянні з чоловіками, що мають такий самий соціально-економічний статус. Причини фемінізації бідності включають структуру сім'ї та домогосподарства, зайнятість, сексуальне насильство, освіту, кліматичні зміни, фемономіку та здоров'я. Традиційні стереотипи щодо жінок залишаються вкоріненими у багатьох культурах, обмежуючи можливості для отримання доходу та залучення у громаду для багатьох жінок. У поєднанні з низьким базовим доходом це може проявитись у циклі бідності, а отже, до проблеми між поколіннями.

Цей термін виник у США наприкінці ХХ століття і зберігає популярність як суперечливе міжнародне явище. Деякі дослідники описують ці проблеми як глибокі в деяких країнах Азії, Африки та деяких районах Європи. Жінки в цих країнах, як правило, позбавлені доходу, можливостей працевлаштування, фізичної та емоційної допомоги, що робить їх вразливими для бідності. Це явище також різниться між релігійними групами залежно від того, яка увага приділяється ґендерним ролям та наскільки ретельно дотримуються їхні релігійні культи.

Фемінізація бідності в основному вимірюється за допомогою трьох міжнародних показників. Ці показники ― це гендерний індекс розвитку, показник розширення гендерних можливостей та індекс людської бідності. Ці показники зосереджуються на інших питаннях, крім грошових чи фінансових. Ці показники зосереджуються на гендерній нерівності, рівні життя та висвітлюють різницю між бідністю людей та малими доходами.

Історія Концепція «фемінізації бідності» бере свій початок у 1970-х роках і стала популярною у 1990-х роках завдяки деяким документам ООН.United Nations. (1996). Resolution Adopted by the General Assembly on the report of the Second Committee (A/50/617/Add.6) — Women in development. 9 February 1996, Fiftieth session, Agenda item 95 (f), General Assembly A/RES/50/104. New York: United NationsUnited Nations. (2000). Resolution adopted by the General Assembly on the report of the Ad Hoc Committee of the Whole of the Twenty-third Special Session of the General Assembly (A/S-23/10/Rev.1) — Further actions and initiatives to implement the Beijing Declaration and Platform for Action. A/RES/S-23/3, 16 November 2000, Twenty-third special session, Agenda item 10, 00-65205. New York: United Nations Термін став популярним у суспільстві після виходу дослідження, присвяченого гендерним закономірностям в еволюції рівня бідності в США.

Фемінізація бідності ― відносна концепція, заснована на порівнянні економічного становища жінок і чоловіків. Наприклад, фемінізація бідності полягає в тому, що бідність у суспільстві помітно зменшується серед чоловіків і лише незначно зменшується серед жінок.

Визначення Фемінізація бідності ― це досі суперечлива тема з безліччю значень і шарів. Медейрос М., Коста Дж. (2008) зазначають, що фемінізація бідності пов'язана із збільшенням розривів у якості життя чоловіків та жінок, тоді як він також торкається розриву між домашніми ролями чоловіків та жінок. Медейрос М. та Коста Дж. (2008) також описує ескалаційну роль, яку ґендерна дискримінація відіграє у визначенні бідності. Наприклад, посилення дискримінації заробітної плати між чоловіками та жінками, може посилити бідність серед жінок та чоловіків усіх типів сімей. Це і можна розуміти як фемінізацію бідності, оскільки вона позначає зв'язок між упередженнями щодо жінок та зростанням бідності. У багатьох випадках такі причини бідності призведуть до одного з видів фемінізації бідності, тобто підвищення рівня бідності жінок та домогосподарств, які очолюють жінки.

Концепція також послужила ілюстрацією багатьох соціальних та економічних факторів, що сприяють бідності жінок, включаючи значний розрив у оплаті праці між жінками та чоловіками.

Існують два припущення, що лежать в основі показників бідності, згідно з Bessell S (2010). По-перше, існує така тенденція прирівнювати дохід до здатності контролювати дохід. Хоча жінки можуть контролювати зароблений дохід, межі низького фінансового суверенітету жінок добре демонструються. Міра, заснована на доході, може приховувати масштаби та характер бідності, коли жінки отримують дохід, але не мають контролю над цими заробітками. Хоча питання про те, хто контролює доходи, є для жінок делікатним питанням, він також має відношення до становища та добробуту чоловіків.

Друге, це припущення, що дохід створює рівний доступ і приносить рівні вигоди. Доступ до освіти свідчить саме про це. Хоча брак фінансових ресурсів може спричинити низький рівень охоплення або високий рівень відсіву серед бідних дітей, соціальні цінності щодо ролі жінок та важливості освіти для дівчат, швидше за все, будуть більш значущими.

Причини

Фактори, що ставлять жінок під високий ризик злиднів, включають зміну структури сім'ї, розбіжності в рівнях заробітної плати серед жінок, залученість жінок у низькооплачуваних професіях, відсутність підтримки робочих сімей та проблеми, пов'язані з доступом до державних благ. Фемінізація бідності ― проблема, яка може бути найсерйознішою в частинах Південної Азії, а також може відрізнятися залежно від соціальних класів. Незважаючи на те, що основною причиною є низький дохід, існує багато взаємопов'язаних аспектів цієї проблеми. Одинокі матері, як правило, мають найбільший ризик крайньої бідності, оскільки їх доходу недостатньо для виховання дітей. Образ «традиційної» жінки" та її традиційної ролі все ще впливає на багато культур у сучасному світі і ми досі не до кінця усвідомлює, що жінки є важливою частиною економіки. Крім того, бідність за доходами знижує можливості їхніх дітей для гарної освіти та харчування. Низький дохід є наслідком соціальної упередженості щодо жінок, які намагаються отримати офіційну роботу, що, у свою чергу, поглиблює цикл бідності. Окрім доходу, бідність проявляється в інших вимірах, таких як брак часу та позбавлення можливостей. Бідність є багатовимірною, і, отже, економічні, демографічні та соціально-культурні фактори перекриваються та сприяють встановленню бідності. Це явище має безліч основних причин та проявів.

Одинокі матері Одинокі матері та їх домогосподарства мають велике значення у вирішенні питань фемінізації бідності, і їх можна в цілому визначити як домогосподарства, в яких головами є жінки, а чоловіків немає. Домогосподарства одиноких матерів піддаються найбільшому ризику злиднів для жінок через брак доходів та ресурсів. У світі триває збільшення домогосподарств одиноких матерів, що призводить до збільшення відсотка жінок, які опинились у злиднях. Одинокі матері ― найбідніші жінки в суспільстві, і їх діти, як правило, зазнають неблагополуччя порівняно з однолітками. Різні фактори можуть бути прийняті до уваги для збільшення кількості головування жінок у домогосподарствах. Хоча голови домогосподарств, які не перебувають у шлюбі, також зазнають економічного ризику, зміни в структурі сім'ї, зокрема розлучення, є основною причиною початкових періодів бідності серед домогосподарств, які очолюють жінки. Коли чоловіки стають трудовими мігрантами, жінки залишаються головним доглядачам своїх домівок. Ті жінки, які мають можливість працювати, зазвичай не отримують кращих робочих місць. Вони залишаються на робочих місцях, які не пропонують фінансової стійкості та переваг. Інші фактори, такі як хвороби та смерть чоловіків, призводять до збільшення домогосподарств одиноких матерів у країнах, що розвиваються.

Домогосподарства, які очолюють жінки, найбільш схильні до бідності, оскільки вони отримують менше доходів, щоб забезпечити фінансову підтримку в домогосподарстві. Згідно з тематичним дослідженням у Зімбабве, домогосподарства, очолювані вдовами, мають дохід приблизно вдвічі нижчий від домогосподарств, очолюваних чоловіками, а фактично домогосподарства, які очолюють жінки, мають приблизно три чверті доходів домогосподарств, які очолюють чоловіки. Крім того, домогосподарствам матерів-одиначок не вистачає життєво важливих ресурсів, що погіршує стан бідності. Вони не мають доступу до можливостей досягти гідного рівня життя поряд із базовими потребами, такими як охорона здоров'я та освіта.The World's Women 2015, Poverty, 2015

Виховання в умовах бідності може спричинити емоційну нестабільність для дитини та її стосунків з одинокою матір'ю.

Багато факторів сприяють збіднінню. Деякі з цих факторів більш поширені у житті одиноких матерів. Коли вивичаються демографічні показники життя одиноких матерів, кілька факторів виявляються в більш високих показниках. Сімейний стан (розлучення чи вдівство), освіта та раса сильно корелювали з рівнем бідності для одиноких матерів. Зокрема, дуже мало матерів на межі бідності мали вищу освіту і їм доводилося «працювати, щоб звести кінці з кінцями».

Матері були визнані «доглядальницями» або «виховательками» сімей. Деякі стереотипні речі, які очікуються від матерів, важче забезпечити в домогосподарстві з низьким рівнем доходу, коли основним постачальником послуг є мати. Прикладом стереотипної материнської роботи доктор Блум вважає приносити ласощі в школу на дні народження і, як очікується, відвідувати батьківські збори. Дослідниця Деніз Забкевич проводила опитування одиноких матерів, які збідніли, і вимірювала рівень депресії з плином часу. Оскільки нещодавні дослідження у 2010 р. висунули гіпотезу, що робота корисна для психічного здоров'я, Забкевич думала дослідити, чи є робота розумово корисною для одиноких матерів тадійшла висновку, що вони відповідають дійсності; рівень депресії серед матерів був значно нижчим, коли вона займала стабільну, довгострокову роботу.

Працевлаштування

Можливості працевлаштування для жінок у всьому світі обмежені. Здатність матеріально контролювати навколишнє середовище, отримуючи рівний доступ до роботи, яка гуманізує та забезпечує значущі стосунки з іншими працівниками, є важливою здатністю. Preview. Вплив на зайнятість виходить за рамки фінансової незалежності. Працевлаштування створює вищий рівень безпеки та реальний досвід, який підвищує увагу в сім'ях та збільшує переговорні позиції жінок. Хоча спостерігається значне зростання зайнятості жінок, якість робочих місць все ще залишається глибоко неоднаковою.UNICEF. «Women and Children: The Double Dividend of Gender Equality.» The State of the World's Children (2007): 1–148. Print.

Існує два види зайнятості: офіційне та неформальне. Офіційна зайнятість регулюється державою, а працівники мають заробітну плату та певні права. Неформальна зайнятість відбувається на невеликих, незареєстрованих підприємствах. Як правило, це велике джерело зайнятості жінок. Тягар роботи неформальної допомоги переважно лягає на жінок, які працюють довше і важче в цій ролі, ніж чоловіки. Це впливає на їх здатність займатися іншою роботою, міняти посади, години роботи, та їхнє рішення кинути роботу. Однак жінки, які мають університетські та інші форми вищої освіти, як правило, залишаються на своїх робочих місцях, навіть виконуючи обов'язки щодо догляду, що свідчить про те, що людський капітал, отриманий з цього досвіду, змушує жінок відчувати альтернативні витрати, коли вони втрачають роботу. Народження дітей також історично впливало на вибір жінок залишатись працевлаштованими. Хоча цей «ефект дитини» значно зменшився з 1970-х років, зайнятість жінок в даний час зменшується. Це менше пов'язано з вихованням дітей, а більше з поганим ринком праці для всіх жінок, матерів та нематерів.

Сексуальне насильство