Фемінізм другої хвилі () — період розвитку фемруху, покликаний усунути фактичні та офіційні юридичні нерівності. У західному світі тривав з початку 1960-х до 1980-х.

Після першої хвилі, зосередженої на виборчому праві та правових перешкодах гендерної рівності (виборчі та майнові права), друга хвиля розширила дискусію про сексизм на сексуальність, сім'ю, робоче місце, репродуктивні права. Цей комплексний аналіз та критика патріархатних установ і культурних практик у всьому суспільстві привернув увагу до проблем домашнього насильства та зґвалтувань у шлюбах, створив кризові центри зґвалтування та прихистки для жінок, вніс зміни до законів про опіку та розлучення. Феміністичні підприємства (книжкові магазини, кредитні спілки, ресторани etc) стали центрами зустрічей та економічними двигунами руху.

Термін «фемінізм другої хвилі» ввела у загальну мову журналістка Марта Лір у статті Нью-Йорк Таймс березня 1968 «Друга феміністична хвиля: чого хочуть ці жінки?». Лір писала: «Прихильниці називають це Другою феміністичною хвилею, перша, яка спала після славної перемоги суфражизму і, зрештою, зникла у великій піщаній кулі Єдності».

Історикині фемінізму вважають кінцем другої хвилі (зокрема, в США) феміністичні секс-війни щодо сексуальності та порнографії початку 1980-х, що знаменують фемінізм третьої хвилі початку 1990-х.As noted in:

Огляд у США Друга хвиля в США відбулася як реакція на відновлення домогосподарств жінок після Другої світової: повоєнний економічний бум кінця 1940-х з безпрецедентним економічним зростанням, бебі-бумом, переїздом до сімейних осередків та «ідеальних» подружніх шлюбів. Жінки не прагнули шукати роботу через навантаження хатньою роботою, що розглядалася як їх основний обов'язок і ізолювала від політики, економіки та законотворчості. Це життя наочно проілюстроване медіями того часу (як-от телешоу «Батько знає краще» ідеалізувало домашнє життя).Murray Knuttila, Introducing Sociology: A Critical Approach (4th ed. 2008 Oxford University Press)

Французька філософ Симона де Бовуар у 40-х роках ХХ ст. дослідила, що жінки в патріархальному суспільстві сприймаються як «інші», другорядні, ненормальні. У класичному трактаті «Друга стать» (1949), що вважається тригером другої хвилі, вона проілюструвала, що орієнтована на чоловіків ідеологія приймається як норма і посилюється постійним розвитком гендерних стереотипів, а здатність жінок вагітніти, годувати грудьми та менструювати жодним чином не може бути вагомою причиною чи виправданням вважати їх за «другу стать».Simone de Beauvoir, The Second Sex, 1949. Полемічний роман перекладений з англійською (частину тексту вилучено) й опублікований в США в 1953 році.

У 1960 Управління з продовольства і медикаментів США затвердило комбіновані оральні контрацептиви, випущені в 1961 році.Tone, Andrea (2001). Devices & Desires: A History of Contraceptives in America. New York: Hill and Wang. Це полегшило американкам кар'єру без необхідності йти з роботи через позапланову вагітність, а також означало, що молоді пари не будуть регулярно примушувати до небажаних шлюбів через випадкову вагітність.

Хоча рух загальновизнано датується з 1960-х до початку 1980-х, точні роки важче визначити і вони часто оскаржуються. Зазвичай вважається, що рух розпочався в 1963, публікацією книги Бетті Фрідан Загадка жіночності та звіту про гендерну рівність президентської комісії Джона Кеннеді з питань становища жінок. Адміністрація президента Кеннеді зробила права жінок ключовим питанням «Нової межі» і призначила жінок (таких як Естер Петерсон) на високопоставлені посади в адміністрації. Кеннеді також створив президентську Комісію зі статусу жінок під головуванням Елеонори Рузвельт, до складу якої входили чиновники кабінету (у тому числі Петерсон і генеральний прокурор США Роберт Ф. Кеннеді), сенатори, представники, бізнесмени, психологи, соціологи, професори, активісти та державні службовці. У звіті рекомендується змінити гендерну нерівність шляхом надання оплачуваної відпустки при вагітності та пологах, розширеного доступу до освіти та допомоги жінкам у догляді за дітьми.

Розширенню участі жінок у політиці сприяли й інші дії, зокрема, у 1961 році 50 000 жінок у 60 містах, мобілізованих організацією «Жінки страйкують за мир», протестували через наземне випробуванням ядерних бомб і забруднене молоко.

У 1963 році Бетті Фрідан під впливом Симони де Бовуар написала бестселер «Загадка жіночності». Обговорюючи в першу чергу білих жінок, вона прямо заперечувала проти того, як жінок зображували в ЗМІ. Беручи участь в опитуванні працюючих жінок та домогосподарок, Фрідан досліджує відкриття, що працюючі жінки задоволеніші життям за тих, які лишались вдома (вони відчували збудження та смуток). Фрідан дійшла висновку, що багато з цих нещасних жінок занурені в ідею, що вони не повинні мати жодних амбіцій поза домом. Фрідан описала депресію домогосподарок як «проблему, яка не має імені».DuBois and Dumenil. Through Women's Eyes: An American History Since 1865. (Bedford; St Martin's, New York) За її словами, ідеальний образ нуклеарної сім'ї, зображений у ЗМІ, принижував жінок. «Загадка жіночності» започаткувала другу хвилю в США.

У звіті Президентської комісії зі статусу жінок, разом із книгою Фрідан, говорилося про невдоволення багатьох жінок (особливо домогосподарок), що призвело до створення місцевих, державних та федеральних урядових жіночих груп, а також багатьох незалежних феміністичних організацій.

Рух зростав завдяки юридичним перемогам, таким як Закон про рівну оплату праці 1963 р., Розділ VII Закону про громадянські права 1964 р. Та Грисволд проти Рішення Верховного суду Коннектикуту 1965 року. У 1966 році Фрідан приєдналась до інших жінок та чоловіків, щоб заснувати Національну організацію жінок (NOW), і першою очолила її.

Незважаючи на ранні успіхи, яких NOW досягнула під керівництвом Фрідан, її рішення впливати на Комісію з рівних можливостей для працевлаштування (EEOC) з метою використання Розділу VII Закону про громадянські права 1964 р. для забезпечення більшої кількості можливостей для працевлаштування серед американських жінок зустріли жорстокою опозицією в організації. Багато лідерів NOW були впевнені, що величезна кількість афроамериканців-чоловіків, які живуть за межею бідності, потребують більше можливостей для працевлаштування, ніж жінки середнього та вищого класів. Фрідан покинула президентський пост у 1969.NOW statement on Friedan's death

У 1963 р. журналістка Глорія Стейнем здобула широку популярність у фемколах, опублікувавши щоденник, який вела, працюючи під прикриттям офіціанткою Playboy Bunny у Клубі Playboy, двома частинами у травневих та червневих номерах журналу Show. У щоденнику Стайнем стверджувала, що клуб жорстоко поводився з офіціантками, щоб залучити клієнтів-чоловіків, і використовувала Playboy Bunnies як символи чоловічого шовінізму, зазначивши, що керівництво клубу вказує Кроликам поводитись розпусно. До 1968 року Стайнем стала найвпливовішою фігурою в американському фемрусі. Підтримка легалізованих абортів та догляду, фінансованого федеральним бюджетом, стали провідними цілями феміністок.

Серед найважливіших юридичних перемог руху після утворення NOW є Виконавчий наказ 1967 р., що поширює позитивні дії, рішення EEOC 1968 р., що ухвалює рішення про незаконне розголошення сексуальної допомоги, Розділ IX та Закон про рівну освіту жінок (1972 і 1974, відповідно, рівність в освіті), Розділ X (1970, охорона здоров'я та планування сім'ї), Закон про рівні можливості кредитування (1974), Закон про дискримінацію під час вагітності 1978 року, заборона на зґвалтування в шлюбі (хоча до 1993 року не була заборонена у всіх штатах ), а також легалізація розлучень без вини (хоча не була легалізована у всіх штатах до 2010 р.), закон 1975 р., що вимагає від Військових академій США прийому жінок, та багато справ Верховного суду, такі як Рід проти Рід (1971) та Ро проти Вейда (1973).

Однак найбільшим досягненням руху була зміна соціального ставлення до жінок. У січні 2013 року міністр оборони США Леон Панетта оголосив, що довгострокову заборону жінкам, які проходять військові бойові дії, знято.A History of Women in the U.S. Military. Infoplease.com. Accessed December 28, 2013. У 2013 році Міністерство оборони США оголосило про план інтеграції жінок на всі бойові позиції до 2016 року.

Фемінізм другої хвилі торкнувся й інших рухів, таких як рух за громадянські права та рух за права студентства, оскільки жінки прагнули до рівності в них. У 1965 Кейсі Гейден та Мері Кінг писали, що «припущення про перевагу чоловіків є настільки ж поширеними і глибоко вкоріненими, що майже калічать жінку, як припущення про перевагу білих над чорними», і що в русі, як і в суспільстві, жінки можуть опинитися «заплутаними в кастовій системі загального права».

Серед чорних феміністок, які брали активну участь у фемінізмі початку другої хвилі, адвокатка з питань цивільних прав та авторка Флорінс Кеннеді, співавторка однієї з перших книг про аборти, (1971); Селлестін Вейр з бригади Стентон-Ентоні в Нью-Йорку; Патрісія Робінсон. Ці активістки «показували зв'язок між расизмом та домінуванням чоловіків» у суспільстві.

Друга хвиля також знаменує появу жіночих досліджень як наукової галузі. У 1970 університет штату Сан-Дієго першим у США запропонував вибір курсів для жінок.

Національна жіноча конференція 1977 року в Г'юстоні, штат Техас, представила можливість жіночим визвольним групам вирішити безліч жіночих питань. На конференції делегатки з усієї країни зібрались, щоб створити Національний план дій, який запропонував 26 панелей з таких питань, як жіноче здоров'я, зайнятість жінок та догляд за дітьми.

На початку 1980-х назагал вважалося, що жінки досягли своїх цілей та успіху в зміні соціального ставлення до гендерних ролей, скасувавши дискримінаційні закони, інтегруючись у «чоловічі клуби», такі як військові академії, збройні сили, НАСА, одностатеві коледжі, чоловічі клуби та Верховний суд. Однак у 1982 р. не вдалося внести поправку щодо рівності прав до Конституції США.

Фемінізм другої хвилі був у значній мірі успішним, оскільки провал ратифікації Поправки до рівних прав та вето Ніксона на Комплексний законопроєкт про розвиток дитини 1972 року (який передбачав би національну систему денного догляду на багато мільярдів доларів) були єдиним законодавчим актом поразки. бакалаврський ступінь здобувало більще жінок, ніж чоловіків, половина очільницьЛіги Плюща були жінками, кількість жінок в урядах та традиційно зайнятих чоловіками сферах різко зросла, а в 2009 році відсоток жінок на американській робочій силі тимчасово перевищив частку чоловіків. Заробітна плата середньостатистичної американки також з часом зросла, хоча станом на 2008 рік досі становила лише 77 % від середньої зарплати чоловіка (економічно та соціологічно доведений гендерний розрив в оплаті праці).

Фемінізм другої хвилі закінчився на початку 1980-х феміністичними секс-війнами, а на початку 1990-х його змінив фемінізм третьої хвилі.

Групи підвищення самосвідомості Початок другої хвилі вивчають, розглядаючи дві гілки, які сформували рух: ліберальний та радикальний фемінізм. Ліберальні феміністки, очолювані такими діячками, як Бетті Фрідан та Глорія Стайнем, виступали за прийняття федерального законодавства, яке сприятиме та покращуватиме особисте та професійне життя жінок. Радикальні феміністки, такі як Кейсі Гайден та Мері Кінг, з навичками та уроками боротьби за громадянські права, створили платформу для обговорення насильства та сексизму, з якими стикалися жінки, працюючи з Рухом за громадянські права афроамериканців у США.

Ліберальний фемрух У повоєнній Америці багато жінок могли знайти роботу лише «для жінок» у сфері послуг. Після публікації в 1963 р. «Загадки жіночності» Бетті Фрідан багато американок розділили почуття ізоляції та невдоволення без реалізації поза домом. Книга була благанням про самореалізацію та підвищення самосвідомості жінок середнього класу по всій Америці. Багато її читачок в 1966 р. створили Національну організацію жінок.

Радикальний фемрух