Білолі́сся (до 1947 — Акмангит) — село Татарбунарської міської громади Білгород-Дністровського району Одеської області України. Населення становить 1750 осіб, фактично проживає 1580 осіб станом на 2024 рікhttp://tatarbunary.od.ua/attachments/article/3355/ЗВІТ%202024.pdf.

Археологія На правому березі річки Сарата, поблизу сіл Білолісся та Михайлівка було виявлено стоянку ранньої середньокам'яної доби. За стоянкою Білолісся виділена білоліська культурна група пам'яток. Вона належить до азило-романелльської культури й була схожа на стоянки шан-кобинської культури гірського Криму.

Інвентар стоянки У культурному шарі Білолісся виявлено скупчення крем'яних виробів, а також сліди вогнища діаметром до 1,2 м. Серед знарядь праці переважають скребки (44) й геометріческіе мікроліти (12). Різців обмаль.

Різцово-скребковий показник тут найнижчий серед ранньо-середньокам'яних комплексів України (0,2). Половина скребків кінцевоrо типу на пластинах. Мікролітичні вироби представлені відносно великими сегментами. Є сегментоподібні вістря.

Виявлена ​​в культурному шарі Білолісся фауна належить диким тваринам — ​​кінь, осел, тур.

Історія Після закінчення Російсько-турецької війни 1806—1812 років російська влада оголосила амністію задунайським козакам, які перейдуть на бік Росії.

У 1820 році у колишньому татарському поселенні Акмангит, незважаючи на опір земської поліції, у кількості 38 родин оселилася група усть-дунайських та задунайських козаків. Серед них чорноморці − Євстрат та Семен Тарановські, Іван Дидуляка, Іван Вареник, Герасим Покотило, хорунжий Марко Твердохліб; усть-дунайці − хорунжий Йосип Губа, осавул Роман Согутчевський, Василь Плохий, Кирило Буздиженко, Петро Коваль; задунайці Максим Тищенко, Іван Бондаренко. Новопоселенці Акмангиту відмовлялися сплачувати податки і виконувати повинності, домагаючись відновлення у Буджаку козацького війська. За їх проектом територія війська мала охопити увесь Буджак. Кіш та Січ розташовувалися у Акмангиті. Козаки вимагали виключних прав на використання землі, рибальство та самоврядування. За це військо мало нести прикордонну службу. На 1826 рік в Акмангиті мешкало вже 362 чоловіків та 249 жінок, з яких 48 осіб − задунайці, 30 − селяни, інші − усть-дунайські та чорноморські козаки.

У 1827 році, у зв'язку зі збільшенням населення, частина мешканців села перейшла на нове місце і заснувала село Старокозаче.

За даними 1859 року у козацькій станиці Акмангит Аккерманського повіту Бессарабської області мешкало 2553 особи (1367 чоловічої статі та 1176 — жіночої), налічувалось 333 дворових господарства, існувала православна церква.

Станом на 1886 рік у селі, центрі Акмангитської волості, мешкала 2241 особа, налічувалось 432 дворових господарства, існували 2 православні церкви, школа та 2 лавки, відбувалось базари по п'ятницях.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3146 осіб (1652 чоловічої статі та 1494 — жіночої), з яких 3140 — православної віри.

На території села функціонував колгосп ім. Кутузова (8,6 тис. га сільгоспугідь, 7,7 тис. га пахотної землі, 1 тис. га багаторічних насаджень).

"У Білоліссі (Ак-Мангіт), де нащадки українських козаків мешкают досі, є козацьке кладовище, де є типові лапчаті хрести і стели".

У 2024 в Білоліському ліцеї відкрили меморіальну дошку мешканцям села, військовослужбовцям ЗСУ Дмитру Михайловському та Юрію Кіосаку.

Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила , з яких та .

За переписом населення України 2001 року в селі . Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська224996,32%румунська502,14%російська190,82%болгарська110,47%вірменська40,17%німецька10,04%інші10,04%Усього2335100% Місцеві свята День села у Білоліссі відзначають 14 жовтня, в один день з православним святом Покрови Пресвятої Богородиці. Місцева назва цього свята — «Храм». Хоча Свято-Покровський храм був освячений 6 листопада 1878, день села святкують саме 14 жовтня у зв'язку з тим, що Білолісся є козацьким селом, а Покрова Пресвятої Богородиці була одним з найголовніших свят запорозьких козаків, котрі будували багато однойменних храмів та шанували особливо ікони Покрови.

Відомі люди Семчинський Станіслав Володимирович (1931—1999) — український мовознавець.

Див. також

Перелік старшини Усть-Дунайського Буджацького козацького війська Чорнобай Дем'ян Вареник Гаврило Кальнєв Дмитро

Примітки

Джерела В. Н. Станко. Білолісся // (стаття не про село, а про однойменну мезолітичну стоянку). Історія міст та сіл України (рос.) Історія козацтва після зруйнування Запорозької Січі (1775—1905). — К.: Арій, 2016. — сс. 238—245. Записки Відділу історії козацтва на півдні України, Чорноморська минувщина, випуск 7 − Одеса, 2012 − сс.144-150.liber.onu.edu.ua/pdf/Chorn-Myn-v7.pdf

Посилання БІЛОЛІ́ССЯ // ЕСУ