Не́стор Іва́нович Махно́ (також відомий як «батько Махно»; , Гуляйполе, Олександрівський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія — 25 липня 1934, Париж, Французька республіка) — український політичний і військовий діяч анархістського спрямування, засновник і командувач Революційної повстанської армії України, провідник селянського повстанського руху 1918—1921 років, засновник і фактичний лідер Вільної території, тактик ведення партизанської війни.
Життєпис Народився у родині 42-річного Івана Родіоновича Міхна (Міхненка), колишнього поміщицького селянина села Гуляйполе, та його дружини Євдокії. Наступного дня його охрестили у Христо-Воздвиженській церкві й дали ім'я НесторМетрична книга Христо-Воздвиженської церкви (нині — у Державному архіві Запорізької області) дозволяє встановити точну дату його народження — 26 жовтня 1888 року.
У 1889 році, коли Несторові не виповнилося ще й року, в нього помер батько. Його мати Явдоха Матвіївна Передерій залишилася у великій матеріальній скруті з п'ятьма синами: Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та найменшим Нестором. «На 8-му році мати віддала мене в двокласну Гуляйпільську початкову школу. Навчався я добре, шкільні премудрості давались мені легко. Зимою навчався, а літом наймався до багатих хуторян пасти вівці або телята. Під час молотьби ганяв у поміщиків в арбах волів, одержуючи за це по 25 копійок в день», — так згадував Нестор Махно про своє дитинство. Згодом працював у малярній майстерні, в купецькій лавці.
Початок політичної діяльності (до 1917)
У 1905—1906 роках Нестор сприяв українським соціал-демократам зі «Спілки»«Спілка» — Українська соціал-демократична спілка — партія, яка була створена у 1904 році після розколу Революційної української партії. У 1905 році «Спілка» увійшла у РСДРП на правах автономної організації. — і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій: у 1906 році став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів», яка діяла на Катеринославщині.
Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріацій, потрібні на революцію, що вони експропріаціями атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Вторговані гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у Відні, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. Уночі 14 жовтня 1906 рокуЗа іншими даними, 10 жовтня 1906 року, перша же експропріація Гуляйпільської групи відбулася 5 вересня 1906 року і принесла 163 рублі відбулося перше бойове хрещення Нестора: троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор) і стали вимагати видати на користь «бідних хліборобів» 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. З кінцем 1906 року Махна уперше заарештовано за звинуваченням у тероризмі: він потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром його було звільнено. Далі слідував випадок, якого можна вважати скоріше побутовим: Махно вирішив допомогти своєму товаришу та службовцеві лікарні Михеєву позбутися суперника, відкривши на вулиці стрілянину, але промахнувся.
Після цих подій у Гуляйполі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В. Антоні, Н. Зуйченко, К. Кириченко, С. Заблодський, О. Бондаренко. Але слідство не змогло довести причетності групи Антоні до нападу на пошту, і через місяць хлопців було звільнено.
27 серпня 1908 року царська охранка за хибним звинуваченням у вбивстві провокатора Андрія Гура заарештувала Нестора Махна. Йому інкримінували вбивство, хоча Махно і не був до нього причетний (провокатора вбив О. Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст два аршини і чотири вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській в'язниці (в камері № 8) і у Катеринославській губернській в'язниці. У новорічну ніч 1909 року Нестор Махно з товаришами зробили спробу втечі, але їх було спіймано.
З 22 по 26 березня 1910 року у Катеринославі Тимчасовий Одеський окружний військовий суд розглядав справу 13 гуляйпільських анархістів, серед яких був і Нестор Махно. На слідстві Нестор сказав, що ні до якої розбійницької ватаги не належить, а є членом політичної революційної організації, яка виборює свободу для людей; що гроші після експропріацій йшли виключно на революцію. Суд засудив до шибениці п'ять гуляйпільських анархістів (Н. Махна, Є. Бондаренка, К. Кириченка, Ю. Орлова, Н. Альтгаузена). З перелічених був страчений лише Є. Бондаренко, ще два анархісти, Шевченко та Хшива, були повішені з іншої справи гуляйпільців. В очікуванні вироку отруївся К. Кириченко. Через тяжку хворобу Н. Зуйченкові замінили смертну кару безстроковою каторгою. Гуляйпільські анархісти К. Лісовський та С. Заблодський були заслані на шість років у виправні арештантські роти, Марія Мартинова була засуджена на п'ять років в'язниці.
У 1910 році Нестора Махна разом з товаришами засудили до страти, але вирок так і не був виконаний.
У 1910—1917 роках був ув'язнений у Бутирській в'язниці в Москві, а до рідного Гуляйполя він повернувся вже політично зрілим анархістом. Тоді і почалася війна «селянських вільних батальйонів» Махна проти білих і червоних.
1917—1921
Після Лютневої революції 1917 року у Російській імперії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів і профспілку деревообробників та металістів. Створена Махном місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.
Наприкінці 1917 — початку 1918 років Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала Олексія Каледіна.
Махно вкрай негативно ставився до Центральної Ради, вважаючи її контрреволюційною владою. Він називав прихильників Центральної Ради класовими ворогами, шовіністами та «ворогами братнього єднання українського народу з російським», проводив з ними боротьбу і влаштовував проти них терористичні акти. Махно називав «гайдамашнею» та бандами гайдамацькі курені та інші військові підрозділи Центральної Ради
Наступ у березні 1918 року німецько-австро-угорських військ, після укладення Берестейського миру 1918 року, примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові та Москві.
Махно повертався додому поїздами, маскуючись під солдата. Декілька разів державна варта намагалася його впіймати, проте безрезультатно. По поверненню до села, Махно дізнався, що хату його матері спалили гетьманці, а його старшого брата, інваліда, учасника Першої світової війни, розстріляли, тому що вважали, що він брав участь у боротьбі проти німців та режиму Павла Скоропадського.
Влітку 1918 року, після повернення в Україну, Махно організував повстанський загін під назвою Чорна гвардія, і відновив боротьбу проти німецько-австро-угорських військ та уряду гетьмана Скоропадського.
У середині грудня 1918 року Махно мав переговори з керівництвом Директорії УНР, але ставлення його до Директорії було однозначно негативне, як до спадкоємниці Центральної Ради, котра запросила в Україну австро-німецькі війська. Того ж місяця повстанські загони Махна вибили петлюрівців з Катеринослава і зайняли місто, проте 31 грудня 1918 року частини Армії УНР під командуванням Романа Самокиша зуміли повернути місто, а махновці відступили.
На початку січня 1919 року Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Відповідно до домовленості з більшовиками, повстанська армія формально увійшла до складу Української радянської армії і згодом одержала назву «третя бригада Першої Задніпровської дивізії» (командувач дивізії Павло Дибенко), до складу якої входили також повстанські загони отамана Никифора Григор'єва під назвою «перша бригада Першої Задніпровської дивізії». Махно та Григор'єв отримали звання комбригів Червоної армії.
Ідейне обґрунтування махновського руху у 1918—1920 роках здійснювала українська анархістська просвітницька організація «Набат» (створена 1918 року), яка висунула лозунг проведення «третьої соціальної революції». Махно виступав проти будь-якої централізованої влади (ідея «вільних рад» та «безвладної держави»), за забезпечення життя трудівників на основі солідарності та самоврядування. Цікавим є фактом те, що на 3-й конференції конфедерації анархістів «Набат», яка проходила з 3 по 8 вересня 1920 року, анархісти піддали нищівній критиці Нестора Махна й заявили, що він не є анархістом Навіть ще раніше не всі анархісти конфедерації анархістів «Набат» довіряли Нестору Махну. .
Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.
У червні 1919 року озброєна італійськими гвинтівками без боєприпасів бригада Махна зазнала значної поразки під час наступу денікінців. Радянська влада звинуватила повстанців у розвалі фронту і оголосила Махна «поза законом». Перебуваючи в тилу у денікінців, Махно продовжував боротьбу. На початку вересня 1919 року завершив переформування повстанських загонів. Партизанське військо було зорганізовано в «Революційну повстанську армію України (махновців)», яка на той момент нараховувала близько 80 тисяч бійців.
Влітку 1919 року повстанські війська отамана Никифора Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна. Григор'єв був обраний командувачем об'єднаної повстанської армії, а Махно — Головою Революційної Військової Ради. 27 липня 1919 року в селі Сентове, Никифора Григор'єва, який був звинувачений у погромах, грабунках і таємних перемовинах із генералом Антоном Денікіним, застрелив особисто Нестор Махно. Від самого початку відносин із Григор'євим Махно обговорював зі своїми соратниками наміри ліквідації Григор'єва та включення його загонів до складу РПАУ (махновців).
1 вересня 1919 року в селі Добровеличківка тодішньої Херсонської губернії відбулась нарада командування Повстанської армії. Було обрано новий склад Військової ради (голова — Лащенко), затверджено структуру армії, яка складалася з чотирьох корпусів.
20 вересня 1919 року Махно уклав угоду з УНР. Одночасно він планував вбити Симона Петлюру, щоб очолити армію УНРА. В. Белаш., В. Ф. Белаш. Дороги Нестора Махно. ст. 343—344 .
Упродовж вересня-жовтня 1919 року війська Махна вели бої проти армії Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони в різний час займали Катеринослав, Гуляйполе, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Яковом Слащовим та отаманом А. Шкуро.