Сухово́ля — село в Україні, у Бродівській міській територіальній громаді Золочівського району Львівської області. Село було центром Суховільської сільської ради, якій підпорядковано села Бучина, Салашка. Населення становить 998 осібhttps://mrbrody.dosvit.org.ua/storage/documents/documents/3fadde492949da9015a669bab48c5b13.pdf.
Географія Суховоля розташована в східній частині Золочівського району, обабіч автошляху Червоноград — Броди — Тернопіль. Відстань до обласного центру становить 106 км, що проходить автошляхом обласного значення; до центру громади становить 9 км, що проходить автошляхом місцевого значення. Відстань до найближчої залізничної станції Броди становить 10 км. На півдні межує з околицями сіл Гаї Старобрідські та Гаї-Дітковецькі, на сході — з с. Бучина, на південному сході — з с. Накваша, на півдні — з с. Черниця, на заході — з с. Боратин та Салашка
Водойми Село розташоване на берегах річки Суховілки (басейн річки Стир).
Флора, фауна Природна рослинність околиць села Суховоля збереглася дуже мало, здебільшого на горбах і в заплаві річки Суховілки. Рослинність зазнала помітного впливу людини. Найпоширеніша лісова рослинність. Біля Суховолі збереглося декілька лісових масивів Запуст, Забуда, Черницький ліс. Раніше ліси тут були більш поширені. Про це навіть свідчать назви Соснина, Бучина, Березина. Найбільш поширені дубові, дубово–букові і ялинові ліси. Крім дубів, буків і ялини в нас ростуть граби, сосни, берези, вільхи і інші. В лісах багато кущів (ліщина, малина, горобина, шипшина та ін.), грибів (білі гриби, маслюки, підпеньки, лисички, сироїжки і інші) серед траволистих ландшафтів панівне місце належить лукам. В Суховолі поширені заплавні луки в долині річки Суховілки. Луки представлені злаковими рослинами (костриця, стоколос, тимофіївка, тонконіг, конюшина, подорожник та ін.).
Тваринний світ різноманітний. З птахів поширені дятел, дрізд, лелеки. Біля осель гніздяться ворони, сороки, граки, сови, зозулі, ластівки, горобці, синиці, жайворонки. Серед ссавців найбільш поширені землерийки, кроти, білки, зайці. Серед інших ссавців є лисиці, козулі, дикі свині, вовки. Повсюди є миші, полівки, щурі. Серед земноводних і плазунів поширені ропухи, різні види жаб, трапляється ящірка прудка.
Заповідники, заказники Ботанічний заказник місцевого значення «Макітра», розташований в межах Золочівського району між селами Суховоля і Бучина. Заказник був створений у 1931 році та нині входить до складу Національного природного парку «Північне Поділля».
Урочища Біля, Долина, Дробилка, Кар'єр, Каськові рови, Лисі ями, МазайкиОнищук Я. Археологічні пам'ятки Бродівського району Львівської області. За матеріалами Бродівського історико-краєзнавчого музею // Археологічні дослідження Львівського університету. — 2008 — Вип. 11. — С. 172—194..
Населення За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 1192 особи.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. СуховоляМоваКількість осібВідсоток українська 1189 99,76 російська 1 0,08 білоруська 1 0,08 польська 1 0,08+
Історія Перша писемна згадка про село Суховоля датується 1511 роком.
За легендою, першими поселенцями були кріпаки, які втікали в ліси від своїх панів. Вони дали назву поселенню Суховоля, тому що річка, яка текла через цю територію, пересихала. Люди були вільними, але не було води. Тому поселення назвали Суха Воля, з часом назва трансформувалася в Суховоля. Завдяки своєму розташуванню, на межі Малого Полісся та Подільської височини тут проходила одна з важливих міжетнічних контактних зон. Досліджуваний район став своєрідною зоною стику носіїв різних археологічних культур, територією, де під впливом взаємоконтактів різноетнічної людності формувалися характерні риси матеріальної та духовної культури місцевого населення. Археологічні роботи проводилися і в нашому селі. В географічному відношенні — це територія верхів`я річки Суховілки. В процесі досліджень було виявлено декілька поселень висоцької культури, розкопано ряд житлових та господарських об’єктів цього періоду, зібрано велику колекцію кераміки, знарядь праці тощо. Також було відкрито старожитності інших періодів, зокрема поселення вельбарської і черняхівської культур (перша половина I тис. н.е.), луки–райковецької культури (VIII — X століть) та Київської Русі (XI — XIII століть).
Поселення Висоцької культури було знайдено на північно–східному боці невеликого пагорба — лівого берега річки Суховілки. Однак з огляду на невеликі розміри пам’ятки, а також тонкий культурний шар, припускається, що це був невеликий хутірець. Найпоширенішим типом житла була напівземлянка з вогнищами на самій долівці та однією або кількома господарськими ямами, таке поселення було знайдено в урочищі «Лисі ями». Господарські ями були невеликих розмірів або круглої форми, також ями могли знаходитися безпосередньо біля житла. До іншого типу господарських споруд відносили наземні будівлі типу комор та загонів худоби, таке поселення було розташоване на правому березі річки Суховілки.
Для характеристики матеріальної культури Висоцьких племен Вороняцького горбогір'я важливою є кераміка. Вона більшості виготовлена ліпним способом із глини з домішками шамоту, піску, іноді жорстви. Це різної величини горщики, корчаги та миски великих розмірів. Найбільшу кількість кераміки було виявлено у «Лисих ямах». Проте столова кераміка нечисленна. Важливе значення для характеристики матеріальної культури Висоцького населення Вороняцького горбогір’я мають знаряддя праці. Поширеними знахідками поселень Висоцької культури є вироби з кістки. Оригінальною знахідкою Висоцької культури є знахідка фрагмента скляної намистини, що є досить рідкісною знахідкою. Таким чином територія Вороняцького кряжу є важливим джерелом наукової інформації.
Раніше територія села була лісистою, про що свідчать назви Березина, Соснина, Бучина, Лісок та інші. На так званій «березині» господарі мали великі сади, що приносили великі прибутки.
1745 року під патронатом власника Бродівського ключа, київського воєводи, краківського каштеляна, великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького у Суховолі був споруджений храм Різдва Пресвятої Богородиці.
У 1880 році сільській гміні належало 196 будинків, де мешкало 1317 осіб, а також 8 будинків на присілку, де мешкало 33 особи. Щодо розподілу за віросповіданням — 1099 греко-католиків, 207 римо-католиків та 44 юдеї, а за національною ознакою — 1288 русинів (українців), 24 поляки та 36 німців. Римо-католицька парафія знаходилася у Бродах, греко-католицька парафія — в селі при церкві Різдва Пресвятої Богородиці та належала до Бродівського деканату.
На початку XX століття в селі була збудована нова дерев'яна церква. Після першої світової війни, ще за панської Польщі, багато поляків оселилися в Суховолі та й околицях, особливо на Заліссі. На Паньківчанах, наприкінці 1920-х — початку 1930-х років, було збудовано костел. В селі була своя п'ятирічна школа, цегельня та молочарня. Також в селі була одна хата–читальня. Своєї медичної служби село не мало, тому до приїжджали приватні лікарі з Бродів. Послуги лікарів надто дорого коштували хворому і тому в селі дитяча смертність була великою.
У серпні 1920 року в Суховолю увійшли підрозділи Першої кінної армії. В селі було організовано тимчасовий надзвичайний орган Радянської влади — сільський ревком, представники якого були зосереджені на перерозподілі землі, проте землю вже встигли поділити, коли село було зайняте польськими військами.
Від 1920 року й до вересня 1939 року в селі був великий фільварок, власниками якого були поляки Бараз та Погорілець. У їхній власності були найкращі землі та ліс.
У 1930-х роках стараннями брідського осередку «Просвіти» в селі відкрився дитячий садок. Першої керівничкою дитячої установи була сестра Галини Столяр — Лідія ЛуговаБроди і Брідщина… — С. 422—424.
З 1 серпня 1934 року відповідно до закону про самоврядування (23 березня 1933 року) увійшло до складу сільської гміни Суховоля.
Після «золотого вересня» 1939 року всіх поляків було виселено з Суховолі та околиць до Польщі. Тоді ж в селі для охорони майна та громадського порядку було організовано підрозділи народної міліції. Пізніше була створена Суховільська сільська рада, головою якої став В. Гуляйгродський. Виконком сільської ради був підпорядкований власному комітету.
У березні 1941 року в селі було організовано колгосп «Комуніст», до якого було залучено 150 сімей.
Почалася німецько-радянська війна, на п'ятий день якої, 27 червня 1941 року в село вступили німецькі окупаційні війська. В перші дні їх перебування в Каськових ровах та за Запустом (лісом) було розстріляно декілька єврейських сімей. Під час німецької окупації на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 20 місцевих мешканців.
Навіть у ті трагічні часи окупації в селі не припинялося культурне життя, діяли драматичні гуртки, ставили вистави, концерти. Проте в січні 1944 року гестапо заарештувало найактивніших сільських активістів — членів «Просвіти» І. Павлишина, І. Булишина, І. Купчинського, П. Пасічника, що назад, до села, так і не повернулися.
23 березня 1944 року в село вступили підрозділи радянської армії. Найзапекліші бої велися на околиці Суховолі біля Мазайки та Лисих ям і тривали до середини липня. З другим приходом Совітів, 211 чоловіків було мобілізовано до Червоної армії, які пізніше брали участь у визволенні Прибалтики, Пруссії, Польщі, Чехословаччини. Багато з них не повернулися до рідної домівки, 42 сім'ям прийшли похоронки.
Більше ніж 40 суховільців у 1940-х — 1950-х роках брали участь у підпільній та партизанській боротьбі проти радянського режиму. Серед них були й офіцери Української Повстанської Армії, зокрема, Федір Юрчук–«Горліс», а Стефанія Гутник-«Береза» до 1946 року була станичним керівником жіночої мережі ОУН. Близько 30 осіб загинуло. В повоєнні роки багато учасників національно-визвольних змагань було заарештовано, а їхні сім’ї вивезено до таборів в Сибіру та Казахстані.
Важким було повоєнне життя. Село було понівечене бомбами і снарядами, зрите траншеями та окопами. Більше тридцяти будинків спалено або поруйновано.
У 1948 році в селі створено перший фельдшерсько-акушерський пункт, що містився у звичайній селянській хаті, а 1960 року медпункт «переїхав» до новозбудованого приміщення.
У 1949 році відновлено колгосп «Комуніст». У селян забрали коней, посівний матеріал, інвентар. На хуторі Соснина було організовано тракторну бригаду Підкамінської МТС, у якої було два трактори (КДП, ДТ45), два комбайни, сівалки. У 1956 році колгосп очолив Мамалигін, у 1958 році його на цьому відповідальному посту змінив І. К. Зінченко, у 1959 року головою колгоспу обрано І. Д. Костюкова, а за чотири роки, у 1963 році його змінив О. Г. Деркач, який багато зробив для села. За його головування були споруджені будинок культури, цегельний завод, дорогу з твердим покриттям. У 1971 році укрупнення (об'єднання) колгоспів та новостворений колгосп «Прогрес» очолив В. В. Щербина. У 1988 році, постановою Ради Міністрів УРСР, колгосп «Прогрес» увійшов до складу агропромислового комбінату «Броди». У часи незалежної України колгосп було реорганізовано та на його базі створено ТзОВ «Прогрес», яке очолив І. К. Пастущак.
Вже за незалежної України, у 1993—2003 роках, на пожертви пастви парафії села споруджена нова греко-католицька церква і 3 листопада 2003 року посвячена на честь святого Миколая.
День села відзначається 16 липня.
У вирі національно-визвольної боротьби