Київський тролейбус — тролейбусна мережа Києва, третя тролейбусна мережа в світі за довжиною ліній, та найбільша в Україні за довжиною та кількістю машин. Рух відкрито 5 листопада 1935 року.
Історія київського тролейбуса
Передісторія У червні 1914 одна лондонська фірма запропонувала київському міському голові І. М. Дьякову побудову «безрейкового» трамваю. Мова звісно йшлася про тролейбус. Йшлося про те, що будівництво тролейбусу, обійдеться у 5 разів дешевше (хоча також не було враховано кошти на ремонт дороги та покриття полотна асфальтом). Але через брак досвіду роботи з такими лініями і через війну, мова про тролейбус у Києві зайшлася лише в 1935 році, після перенесення столиці УРСР із Харкова. За першим проектом, тролейбус мав піти за маршрутом колишнього трамваю № 2: пл. ІІІ Інтернаціоналу — Хрещатик — вул. Леніна — вул. Пирогова — бульв. Тараса Шевченка — вул. Комінтерну — Залізничний вокзал. Тоді було відправлено делегацію до Москви. Питання з постачанням рухомого складу було вирішено — москвичі погодилися відсилати кузови тролейбусів, а збиратися останні мали на заводі ім. Домбаля (нині — КЗЕТ). Рух мав відкритися до річниці Жовтневої революції, але численні зміни в проекті спричинили запізнення.
Довоєнний період Рух першою в Києві та Україні (другою в СРСР) тролейбусною лінією було відкрито 5 листопада 1935 року о 17:00. Вартість проїзду в один кінець становила 25 копійок. 4 тролейбуси моделі ЛК-5 відкрили рух за маршрутом: Завод ім. Домбаля — вул. Червоноармійська — майдан ім. Льва Толстого — вул. Червоноармійська — Завод ім. Домбаля. Тоді ж, на території заводу, що служив однією із кінцевих, було розміщено тролейбусне депо, розраховане на 100 машин. Ще наприкінці 1935 року обіцяли відкрити другу чергу тролейбусу. Від площі Толстого тролейбус мали подовжити вулицями Хрещатик, Леніна, Пирогівською, бульваром Шевченка, Комінтерну до залізничного вокзалу. Щоправда в строк не вклалися, але 2 червня 1936 року з 19:00 кияни вже мали змогу проїхатись на тролейбусі до вокзалу.
На початку 1937 року до Києва надійшли перші тролейбуси виробництва ЯАЗ (Ярославський автозавод). Вони дістали назву ЯТБ-1. Це дозволило збільшувати випуск на уже наявному маршруті та забезпечити рухомий склад на лініях, що мали відкритися у тому році. Щоправда, через те, що тролейбуси робили нашвидкуруч, заводські дефекти довелося усувати вже в Києві. На перших порах щодня на маршруті ламався кожен другий тролейбус. Згодом почали надходити тролейбуси типу ЯТБ-2. Вони були якісніші, тому певна проблема з рухомим складом урегулювалася, враховуючи наступні зміни у русі:
5 жовтня 1937 стала до ладу третя черга. Вона пролягала від Бессарабського кварталу до пл. ІІІ Інтернаціоналу, тим самим тролейбус повністю покрив вулицю Хрещатик та закриті в 1934 році трамвайні лінії. Через таке розгалуження ліній тролейбуси вже не могли ходити єдиною лінією, тому їх розбили на маршрути:
1 Залізничний вокзал — вул. Комінтерну — бульв. Тараса Шевченка — вул. Пирогова — вул. Леніна — вул. Хрещатик — вул. Червоноармійська — завод ім. Дзержинського 2 Залізничний вокзал — вул. Комінтерну — бульв. Тараса Шевченка — вул. Пирогова — вул. Леніна — вул. Хрещатик — пл. ІІІ Інтернаціоналу 3 пл. ІІІ Інтернаціоналу — вул. Хрещатик — вул. Червоноармійська — завод ім. Дзержинського
Вже на початку 1939 року до столиці УРСР надійшли найновіші на той час тролейбуси — ЯТБ-4. Від своїх попередників вони вирізнялися потужністю. Нових тролейбусів у місті було достатньо, це дозволило перевести ЛК-5 на службовий баланс.
Через велику інтенсивність ділянки від пл. ІІІ Інтернаціоналу до пл. Л. Толстого з 18 вересня 1940 року було введено додатковий тролейбусний маршрут № 4: пл. Л. Толстого — вул. Хрещатик — пл. ІІІ Інтернаціоналу. На лінію виходило 4 тролейбуси. Планувалося подовжити мережу від Хрещатика на Поділ (Володимирським узвозом) та на Печерськ (вул. Кірова). Але тодішні тролейбуси не могли впоратися із такими крутими схилами, тому проекти було відхилено.
Таким чином, станом на 1 січня 1941 року маршрутна мережа виглядала так:
1 Залізничний вокзал — вул. Комінтерну — бульв. Т. Шевченка — вул. Пирогова — вул. Леніна — вул. Хрещатик — вул. Червоноармійська — завод ім. Дзержинського 2 Залізничний вокзал — вул. Комінтерну — бульв. Т. Шевченка — вул. Пирогова — вул. Леніна — вул. Хрещатик — пл. ІІІ Інтернаціоналу 3 пл. ІІІ Інтернаціоналу — вул. Хрещатик — вул. Червоноармійська — завод ім. Дзержинського 4 пл. ІІІ Інтернаціоналу — вул. Хрещатик — пл. Л. Толстого
Під час війни Тривалий час, після вторгнення німецьких військ у СРСР, тролейбус не припиняв роботи. Але після того, як радянські війська відійшли з Києва 18 вересня 1941 року, вони знеструмили місто, висадивши електростанції у повітря. Деякі очевидці кажуть, що тролейбуси зупинилися посеред вулиць, там, де їх змусила цьому відсутність струму. Після того, як більша частина Хрещатику була підірвана, про відновлення тролейбусу могла йтися яка-небудь мова тільки у разі відновлення контактної мережі. Коли окупанти зрозуміли, що доведеться залишити Київ, вони розібрали всі залишки контактного проводу та вивезли 18 найкращих тролейбусів ЯТБ-4 до Познані, Гдині та Кенігсбергу (по 6 машин до кожного міста). Проте робітники змогли «замаскувати» кілька тролейбусів ЯТБ-1 та ЯТБ-2, тим самим «врятувавши» їх від вивезення.
Повоєнний період: відбудова Одразу після визволення Києва від окупантів була поставлена задача відновити трамвайний рух, тому 1 січня 1944 р. відновилася робота трамваю маршруту № 13. Та через брак електричної енергії у період 1 січня — 20 лютого 1944 р. сталося 1422 перебої електроенергії. Та незважаючи на це, паралельно з трамвайними проводилися і тролейбусні відновлювальні роботи. Згадали про 12 алматинських ЯТБ-4А та через довгостроковість відновлення мережі, 8 тролейбусів наказали передати у Сталіно, а 4 — у Харків. Щоправда, як потім виявилося, вислано було лише 6 тролейбусів, всі — у Харків. Наприкінці 1943 року спецкомісія оглянула вцілілі тролейбуси й дійшла висновку, що можна відновити 10 із 29 рухомих одиниць (4 із 14 ЯТБ-1 та всі 6 ЯТБ-2). У травні 1944 Трамвайний трест підготував комплексну програму по відновленню електротранспорту протягом 1944–1947 рр.
У 1944 році мала відкритися ділянка пл. Л. Толстого — Завод ім. Дзержинського з 5 машинами рухомого складу. У 1945 р. стати до ладу мали ще 5 машин та ділянка пл. Л. Толстого — Бессарабка — бульв. Т. Шевченка — вул. Комінтерну — Залізничний вокзал. У 1946 році до Києва мали надійти 20 нових машин, а лінію бульваром Т. Шевченка повинні були подовжити Брест-Литовським шосе до парку культури та відпочинку заводу «Більшовик». Лише у 1947 році планували відновити ділянку по Хрещатику та подовжити лінію Брест-Литовським шосе до Верстатобуду. На ці лінії мали вийти ще 30 нових тролейбусів.
Станом на кінець 1947 року маршрутна мережа мала виглядати так:
1 пл. Сталіна — Завод ім. Дзержинського 2 пл. Сталіна — Бессарабка — Вокзал 3 пл. Сталіна — Бессарабка — Верстатобуд 4 Вокзал — Завод ім. Дзержинського
Всі ці плани були реалізовані, але в дещо іншому порядку та з меншим випуском на маршрути.
З 30 червня 1944 року Трамвайний тест перейменовано на Київське Трамвайно-Тролейбусне Управління (КТТУ). Вже 2 листопада 1944 року було проведено пробний рух на ділянці пл. Толстого — Завод Дзержинського. Рух відкрили 4 тролейбуси ЯТБ, що після списання ЛК-5 перенумерували починаючи від 1. Проїзд становив 1 крб., перевезення багажу заборонено. Взимку електротранспорту знов бракувало електрики. Випуск обмежували вже 3-ма машинами. Згідно з розпорядженням Міської Ради від 1 квітня 1945 року тролейбусний маршрут поділили на дільниці, тому пасажири, що їздили на коротші дистанції платили 50 коп. замість 1 крб.
28 квітня 1945 року було відновлено ділянку від пл. Толстого до Вокзалу, та всупереч плану по вул. Леніна, а вже 29 квітня о 14:00 мешканці міста мали змогу проїхатись на подовженому маршруті, але тролейбуси від площі Льва Толстого до Заводу Дзержинського певний час не переставали курсувати. Паралельно з відбудовою самого Хрещатика велася відбудова лінії по центральній вулиці міста. Рух за маршрутом № 2 пл. Сталіна — Вокзал відновлено 18 вересня 1945 р. На лінію виходили 5 тролейбусів. Так відновили довоєнну мережу.
Навесні 1945 року до Києва надійшли 4 тролейбуси MAN, що Аугсбурзький завод виготовляв спеціально для Чернівців. Це поповнення було дуже доречним враховуючи, що з 12 відновлених ЯТБ-1 та ЯТБ-2 лише 7 були в робочому стані.
У зв'язку з «впорядкуванням проїзду по магістральних вулицях Велика Житомирська, Львівська, Дорогожицька, Осіївська» та зняття з них трамвайних колій, у 1946 р. планувалося відкрити тролейбусний рух по вище перерахованих вулицях. Та через катастрофічний брак рухомого складу завод ім. Дзержинського організував виробництво тролейбусних кузовів. в період 1946–1947 рр. до Києва мало надійти 80 нових тролейбусів. Для відкриття нової лінії достатньо було 15 нових машин. Та через брак коштів ні тролейбусів ні нового маршруту кияни в цьому році не побачили.
МТБ-82М У квітні 1947 року до Києва прибули перші 5 машин МТБ-82М. Вони отримали № 1, 2, 3, 5, 6. Машина № 1 була повністю готова до експлуатації, тому 29 квітня 1947 р. водій С. Сюськін вийшов на ній на 2-ий маршрут. Впродовж цього року до міста надійшло ще 27 тролейбусів цього типу. Через таке несподіване поповнення, Київ у жовтні 1947 року безкоштовно передав 4 тролейбуси MAN до Дніпропетровська, для відкриття там маршрутної мережі.
Лук'янівська лінія Поповнення рухомого складу дозволило 25 вересня 1947 відкрити маршрут на найнапруженішій у той час в місті ділянці: пл. Сталіна — пл. Л. Толстого. Ця лінія отримала 3-й номер. На маршрут випускали 3 тролейбуси і направлений він був на розвантаження «двійки», на яку, в свою чергу, випускалось не менше 10 машин. Також поповнення тролейбусного парку вимусило Завод ім. Дзержинського поступитися територією заводського складу, на користь тролейбусного депо.
Водночас інтенсивно велося будівництво вищезгаданої лінії на Лук'янівку. У жовтні 1947 року завершилося асфальтування доріг по вул. Дорогожицькій, що уможливило облаштування розворотної петлі поруч із буд. № 75. Спершу планувалося, що розворот мав бути у кварталі вул. Академіка Ромоданова — вул. Осіївська — вул. Ново-Овруцька, як раніше розвертався трамвай № 4. Та погане дорожнє покриття унеможливлювало цей варіант. Також нові опори не встигли поставити на кінцевій ділянці, тому довелося встановити тимчасові дерев'яні. Будівництво завершено 20 жовтня, а 6 листопада об 11:00 урочисто відкрито рух за маршрутом № 4: Урядова пл. — Кабельний завод. Випуск становив 5 тролейбусів.
Реконструкція центру та нові тролейбуси 1947 року реконструкція центру міста була у розпалі, не оминула відбудова й зміни у тролейбусному русі. Тимчасово було припинено рух тролейбусів до заводу ім. Дзержинського та закрито маршрут № 1. І якщо на Хрещатику ремонтні роботи завершились, то на Червоноармійській питання лишалося відкритим. Ще до війни планувалося перенести трамвайні колії на вул. Горького. Це означало, що на тролейбус покладений, весь зростаючий та найнапруженіший тоді у місті, пасажиропотік, відповідно — вимагалася злагоджена й чітка робота машин на маршруті. А зважаючи на те, що вул. Горького не настільки широка та містка, якість перевезень суттєво погіршилася б. Та лінію на Горького добудували лише до вул. Димитрова. А це означало, що практично весь пасажиропотік припадав на відновлений невдовзі тролейбусний маршрут № 1.