Борис Абрамович Пріцкер ( , Київ — † 15 липня 1992, Київ) — український архітектор, член Спілки архітекторів СРСР.
Біографія Народився 17 травня 1910 у Києві, в родині ремісника.
1925 року закінчив семирічну трудову школу. 1927 року закінчив 2-гу будівельну Профтехшколу за спеціальністю "технік-будівельник". Працював десятником на будівництві та займався на підготовчих вечірніх курсах при Київському художньому інституті. У 1929-1934 роках - студент Київського художнього інституту, потім - Київського інженерно-будівельного інституту, де закінчив архітектурний факультет. Після завершення інституту з 1934 року працював архітектором на будівництві селища ДВРЗПріцкер Б, Гіммельфарб І. У сосновому бору - соціалістичне містечко Дарницького вагоноремонтного заводу // Соціалістичний Київ. - 1935, № 6, с. 26-27.
У 1936-1937 роках працював у ис«Укрвтавкомі» на Всесоюзній сільськогосподарській виставці, де проектував виставкові павільйони.
Протягом 1937-1939 років перебуває на військовій службі у місті Чита як архітектор Воєнпроєкту.
У червні 1941 року пішов на фронт, де був командиром роти саперного батальйону на Калінінському, Ленінградському та 2 Прибалтійському фронтах. Перебував на військовій службі до 1946 року. Нагороджений орденом та медалями.
Після завершення 2 Світової війни з 1946 року працював у архітектурній майстерні управління санаторіїв ВЦСПС. З 1950 року - головний архітектор проектів у «Київоблпроекті». За участь у розробці проекту центральної площі міста Переяслав Борису Пріцкеру присуджено Почесна грамота Ради міністрів УРСР та відзначено першою премією за кращі житлові та цивільні будинки, споруджені в УРСР у 1954 році.
За проекти планування і забудови села Кодаки нагороджений дипломом та премією ради міністрів СРСР у 1969 році.
Борис Пріцкер пішов на пенсію 1973 року, проте і надалі був членом архітектурно-художньої ради при Управлінні Головного архітектора міста Києва.
Помер 15 липня 1992 року у Києві, де і похований.
Творчість
Споруди Забудова селища ДВРЗ у Києві (житлові будинки: на Алматинській, № 99, 103, 105, 111, 113, 115, Інженера Бородіна, № 7, 9, 10, 11, 12, Волховській № 3, 4, 5, 6, 8, 10, 12/14, Макаренка, № 4, 6 та будинок культури (останній не зберігся)) (1934-1936); Виставкові павільйони на Всесоюзній сільськогосподарській виставці (1936-1937); Будинок інвалідів та літніх людей у Святошині (1951); Клуб Товариства сліпих на вулиці Совській, 52 (нині Проспект Валерія Лобановського, 115) (1951); Забудова села Кодаки (1965);
Проекти Будинок відпочинку вагітних жінок у Пуща-Водиці (1946); Будинок відпочинку ВЦСПС у селі Горбанівка (1946); Соснівський туберкульозний диспансер ВСЦПС (1947); Санаторій ВЦСПС у Ворзелі (1949); Санаторій ВЦСПС ім. Хрущова у Берегварі (1949); Одноденний будинок відпочинку ВЦСПС у Пуща-Водиці (1950); Готель на 50 місць у місті Переяслав (1951-1954); Житловий будинок на Автостраді, 18 (бл. 1956); Проекти забудови міста Целінограда та області (Казахстан) (1960-і); Житловий район заводу «Червоний екскаватор» у смт Бородянка (1970); Будинок культури трудових резервів у Києві (бульвар Тараса Шевченка, 27); Одноденний будинок відпочинку ВЦСПС на Трухановому острові; Їдальня будинку відпочинку ВЦСПС у місті Немирів.
Публікації Пріцкер Б, Гіммельфарб І. У сосновому бору - соціалістичне містечко Дарницького вагоноремонтного заводу // Соціалістичний Київ. - 1935, № 6, с. 26-27.
Джерела
Невідомі периферії Києва. Святошинський район / Семен Широчин, Олександр Михайлик. — К.:SKYHORSE, 2019, — 232 с. Berkovich, Gary. Reclaiming a History. Jewish Architects in Imperial Russia and the USSR. Volume 4. Modernized Socialist Realism: 1955–1991. Weimar und Rostock: Grunberg Verlag. 2022. С. 108. .
Примітки