Етрурія () — історична область у північно-західній Італії, що межувала з Лігурією, Цизальпінською Галлією та землею Венетів, на сході — з Умбрією по річці Тибр, на південний захід — з Лацієм; західний кордон його становило назване за іменем жителів, що проживали на цій території — тірренів — Тірренське, чи Тусське море.

Політично складалася з конфедерації, що складалася з 12 міст-держав.

Перші століття римської історії супроводжувалися безперервними війнами з етрусками, однак до III століття до н. е. етруски були повністю підкорені, а потім поступово зникли, залишивши після себе невеликі архітектурні пам'ятники (наприклад, міські ворота, що збереглися до наших днів), прекрасну скульптуру, а також багато надписів, що не вдалось розшифрувати.

Географія Етрурію зазвичай поділяють на власне Етрурію, що складалася з Північної, Внутрішньої та Південної Етрурії, етруські колонії, до яких відносять найпівнічніші території, що звуться в наукових працях Паданською Етрурією, а найпівденніші - Кампанською Етрурією.

Землі Північної Етрурії охоплювали значну частини сучасної Тоскани — від річки Арно на півночі, Апеннінських гір на сході та річки Альбенья на півдні Тоскани. Внутрішня Етрурія займала території в районі Перуджі в сучасній західній Умбрії. Південна Етрурія займала невеликі частини найпівденніших районів Тоскани, весь північний та центральний Лаціо до Риму.

Паданська Етрурія займала території в уздовж річки Падана сучасній Емілії-Романії та на південному краю сучасних Ломбардії та Венето. Кампанська Етрурія охоплювала території на півдні Лаціо та в Кампанії.

З часів ранньої Римської імперії хї кордонами були Тибр, Тирренське море, Апуанські Альпи та Апенніни.

Населення

Загалом відомо про 90 міст еструсів, з яких найзначущими були 12. Оцінки населення найбільших міст (Вейї, Волсіній, Кере, Вульчі, Тарквінія, Популонія) у VI ст. до н.е. коливаються між 25 до 40 осіб у кожному з нихTurfa, Jean MacIntosh (13 November 2014). The Etruscan World. Routledge. ISBN 978-1134055302Pounds, Normal J. G. (16 December 1976). An Historical Geography of Europe 450 B.C.-A.D. 1330. Cambridge University Press. ISBN 9780521291262"The Process of Urbanization of Etruscan Settlements from the Late Villanovan to the Late Archaic Period (End of the Eighth to the Beginning of the Fifth Century B.C.) : Presentation of a Project and Preliminary Results". Scholarworks.umass.edu.Production, Consumption and Society in North Etruria During the Archaic and ... ISBN 9780549558491..

Політичний устрій

У VII сторіччі до н. е. в етрусків уже були численні міста-фортеці, які були економічними й політичними центрами, що утворювали разом із прилягаючими територіями міста-держави, що нагадували грецькі поліси. На чолі їх стояли спочатку царі, а з кінця VI — початку V сторіччя до н. е., з піднесенням військово-жрецької знаті, вищі посадові особи, що обиралися з аристократії. Збіднілі члени громад разом із залишками корінного населення й вольновідпущениками становили залежні соціальні шари суспільства. Їхня праця, очевидно, переважала як у сільському господарстві, так і в ремеслі, хоча число рабів було значним і постійно поповнювалося за рахунок воєн, піратства й работоргівлі. Імовірно, вже наприкінці VII ст. виникла конфедерація дванадцяти міст-держав (Веї, Тарквінії, Цере, Вольсинії й ін.). Опанувавши біля середини VI століття родючими землями в Кампанії, а потім і великими територіями в долині річки По етруски створили там колонії, також об'єднані у дванадцятимістя. Відповідно до легенд, етруська династія Тарквініїв правила з 616 по 509 роки до н. е. у Римі.

Вплив етрусків поширився майже на всю Італію. Однак конфедерація виявилася політично слабкою через своєкорисливу політику й суперництво окремих міст. Становище ускладнювалося соціальними протиріччями й опором населення залежних областей. Підсилювалася також активність зовнішніх ворогів. Греки в 524 і 474 роках завдали етрускам поразки під Кумами, поклавши кінець їхньому морському пануванню; римляни близько 509 року вигнали Тарквініїв. Самніти витиснули етрусків з Кампанії, опанувавши в 423 році Капую, паданські володіння етрусків зазнали навали галів близько 400 року до н. е. Відсутність в етрусків політичної й військової єдності позначилося й у війнах з Римом, у ході яких римляни по черзі підкорили собі найважливіші етруські міста.

В 396 році до н. е. були завойовані Вейї, в 358 році до н. е. під римське панування підпав Цере, в 308 році — Тарквінії. З 310 року до н. е. почалося підпорядкування середньої й східної Етрурії, після 283 року в залежному від Рима становищі виявилася вся Етрурія.

Протягом двох сторіч етруски зберігали в більшості своїх міст, що перебували на становищі союзних Риму громад, колишній політичний устрій, культові установи й культурну самобутність.

Після реформ імператора Августа, внаслідок чого утворилася провінція Італія, Етрурія набула регіону Регіон VII.

Культура Мова

Писемність

Образотворче мистецтво й архітектура

Релігія

Література Ed. Meyer, «Geschichte des Abendlandes» (т. II, Штутгарт, 1893); Jung, «Grundriss der Geographie von Italien und dem Orbis Romanus» (Мюнхен, 1897); Iw. Müller, «Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft» (III т., 3 від., I половина).

Посилання

Етрурія