Кумбре-В'єха (, місцевою ) — гірський масив і діючий вулкан на острові Ла-Пальма на Канарських островах, Іспанія. Хребет Кумбре-В'єха розміщений приблизно в напрямку північ-південь і охоплює південні дві третини острова. Кілька вулканічних кратерів розташовані на вершині хребта та його боках, найвищий з них вулкан Десеада (1944 м). Він вивергався двічі у 20 столітті, у 1949 році () і знову в 1971 році (Вулкан Тенегія). Останнє виверження почалося 19 вересня 2021 року і наразі триває.

Вулканічна історія Ла-Пальма — вулканічний океанський острів, розташований на Африканській плиті і наразі — разом із Тенерифе — одним із найбільш вулканічно активних із Канарських островів.Carracedo, J.C. 1996. Оскільки близько 125000 років тому (~125 ки), уся підземна вулканічна діяльність на Ла-Пальмі була пов'язана з Кумбрі-В'єха, з виверженням по всій довжині ~25 км хребта. Підводні дослідження показують, що Кумбре-В'єха продовжується на південь від («Точка гарячого джерела»), але жодна вулканічна активність, пов'язана з підводним розширенням, досі не спостерігається і не реєструється. Історичні виверження на Кумбре-В'єха відбувалися в 1470, 1585, 1646, 1677, 1712, 1949, 1971, та 2021 роках.

Детальне геологічне картографування показує, що розподіл та орієнтація вентиляційних отворів та живильних дайків у вулкані змінилися від системи потрійних рифтів (характерних для більшості вулканічних океанічних островів) до такої, що складається з єдиного рифту північ-південь.Carracedo, J. C; 1994. Carracedo, J. C; 1999. Існує гіпотеза, що ця структурна реорганізація є відповіддю на еволюціонуючі структури стресів, пов'язані з розвитком можливого розлому відколу під західним боком вулкана.Day, S. J; Carracedo, J. C; Guillou, H. & Gravestock, P; 1999. Recent structural evolution of the Cumbre Vieja volcano, La Palma, Canary Islands: volcanic rift zone re-configuration as a precursor to flank instability. J. Volcanol. Geotherm Res. 94, 135–167.Ward, S. N; & Day, S. J; 2001. Cumbre Vieja Volcano; potential collapse and tsunami at La Palma, Canary Islands. Geophys. Res. Lett. 28-17, 3397–3400. http://www.es.ucsc.edu/~ward/papers/La_Palma_grl.pdf Зіберт (1984)Siebert, L; 1984. показав, що такі збої обумовлені вторгненням у розрив паралельних і субпаралельних стоків. Це призводить до того, що боки стають надто крутими, що неминуче призводить до того, що структура вулкана стає нестабільною, і може статися катастрофічний збій. Немає жодних доказів того, що ділянка рифту 1949 р. простягається у напрямку з півночі на південь за межі його поверхневого вираження, а також, що немає площини відшарування, що розвивається. Дослідження тривають.

Виверження 1949 року

Початок виверження засвідчив пастух, який випасав свою отару овець на схилі Намброк (Бонеллі-Рубіо (1950) явно стверджує, що пастух пас тільки овець). Він злякався, почувши шуми, що виходили з вентиляційного отвору Дуразнеро, і вкрай занепокоївся, коли з вентиляційного отвору почав з'являтися матеріал. У стані паніки він втік із району і шукав притулку якомога далі від вентиляційного отвору. Єдиний сучасний опис виверження був опублікований в 1950 році одним із вчених — Хуаном Бонеллі-Рубіо,Bonelli-Rubio, J. M; 1950. Contribucion al estudio de la erupcion del Nambroque o San Juan. Madrid: Inst. Geografico y Catastral, 25 pp. який був свідком виверження з перших рук і записав подробиці різних явищ, що відбувалися під час виверження. Усі інші опубліковані розповіді базуються на спостереженнях Бонеллі-Рубіо. Наступним звітом щодо виверження стала спільна публікація Ортіса та Бонеллі-Рубіо, опублікована в 1951 р.Ortiz, J. R., & Bonelli Rubio, J. M; 1951. Воно значною мірою спиралося на спостереження Бонеллі-Рубіо, а також на аналіз різних явищ, пов'язаних із виверженням. Обидва звіті опубліковані іспанською мовою.

Виверження почалося 24 червня 1949 року, у день святого Іоанна, тому в іспанських текстах виверження згадується як , що англійською мовою — «Виверження Намброку або вулкан Святого Іоанна». Під час виверження 1949 р. ерупційна діяльність була локалізована у трьох вентиляційних отворах — Дуразнеро, Ллано-дель-Банко та Хойо-Негро — легка активність відбулася у вентиляційній шахті Дуразнеро. Лава була викинута з вентиляційних отворів Ллано-дель-Банко, тоді як у вентиляційній трубі Хойо-Негро відбулися лише легкі фреатомагматичні викиди. Тоді, 30 липня — в останній день виверження, лава вибухнула на тріщині та отворі Дуразнеро. Під час виверження 1 і 2 липня також сталися два сильних землетруси з розрахунковою інтенсивністю VIII за зміненою шкалою Меркаллі, за підрахунками, епіцентр був поблизу Джеді. Після землетрусів був зафіксований розлом завдовжки приблизно півтора кілометра. Його можна було простежити до вентиляційних отворів Хойо-Негро та Дуразнеро, загальною довжиною близько двох з половиною кілометрів або приблизно 1/10 від відкритої довжини Кумбре-В'єха, а частини західної половини хребта Кумбре-В'єха, очевидно, пересувалися 1 метр збоку і 2 метри вниз до Атлантичного океану. Лише поблизу вентиляційних отворів Дуразнеро та Хойо-Негро вертикальне зміщення сягнуло приблизно 4 метрів. Станом на 2009 рік, розлом все ще видно і має такі ж розміри, зареєстровані в 1949 році.

Графік виверження, згідно з Бонеллі-Рубіо, такий: перша повідомлена сейсмічна активність була відзначена на південному краю Кальдери де Табурієнте 23 липня 1936 р. Близько 23:30 (23.30) за місцевим часом, з подальшою активністю, зазначеною протягом наступних двох днів. Протягом наступних років періодично відбувалася сейсмічна активність, але через відсутність обладнання для моніторингу єдині повідомлення — це ті, які були записані в засобах масової інформації. Потім близько 09:00 (за місцевим часом) 24 червня 1949 р. відкрився вентиляційний отвір Дуразнеро з легкою вибуховою активністю, виділенням газів та гірських порід; з вибуховою діяльністю, що триватиме таким чином до 6 липня. Під час цієї фази 1 липня і знову 2 липня стався сильний землетрус із розрахунковою інтенсивністю VIII за зміненою шкалою Меркаллі. Відвідування регіону вершини виявили тріщину близько 1,5 км (~ 1 миля) завдовжки, що простягалася у північному напрямку від («Чорна діра») і близько 1 км (~ 0,5 милі) на південь до вентиляційного отвору Дуразнеро загальною довжиною близько 2,5 км (~ 1,6 милі), (ця тріщина є предметом досліджень та гарячих дискусій щодо того, чи вказує вона на початковий збій західного боку, чи ні). Пізніше аналіз розмістив епіцентр на північ від селища Джеді. Вивергальна діяльність у вентиляційному отворі Дуразнеро припинилася 6 липня, і тривала лише дегазація. Ніякої вибухової діяльності 7 липня не відбулося. 8 липня вивергальна діяльність розпочалася у вентиляційних отворах Ллано-дель-Банко — близько 4 км (~ 2,8 милі) на північ від вентиляційного отвору Дуразнеро, коли лава вивергалася і стікала західним боком. Вентиляційні отвори поступово відкриваються вгору по баранками (яр), утворюючи ряд пеленгів (по діагоналі пліч-о-пліч), вентиляційні отвори. 10 липня потік лави на захід із вентиляційних отворів Ллано-дель-Банко досяг узбережжя в Пуерто-де-Наос і ввійшов до Атлантичного океану, утворюючи дельту лави, швидкість якої оцінюється в ~ 14 метрів (приблизно 46 футів) за секунду. 12 липня в Хойо-Негро (Чорна діра) розпочалася легка вибухова діяльність із викидами порід, випарів та деякою фреатомагматичною активністю, що свідчить про те, що виверження зіткнулося з підземними водами. Діяльність у Хойо-Негро припинилася 22 липня, але тривала у вентиляційних отворах Ллано-дель-Банко до 26 липня. Лише залишкова активність фумарол та теплові викиди відбувалися тоді до 30 липня, коли вентиляційний отвір і тріщина Дуразнеро знову активувалися. Потім лава витікала з отвору та тріщини Дуразнеро, заповнюючи сусідній кратер Ель-Фрайле і створюючи озеро з лави. Згодом воно перелилося, і лава потекла зі східного боку до океану. Нарешті вона зупинилася приблизно за 30 метрів від океану. Також пізніше, 30 липня, уся еруптивна діяльність припинилася, і лише залишкова фумарольна діяльність тривала до 4 серпня; після цього були лише теплові викиди. За оцінками, під час виверження було вивергнуто приблизно 60 мільйонів кубометрів лави.Klügel, A; Schmincke, H –U; White, J. D. L; and Hoernle, K. A; 1999.

Індекс вибухонебезпечності вулканів Стиль виверження коливався від ефузивного — з легкою вибухонебезпечністю у вентиляційних отворах Дуразнеро та Ллано-дель-Банко до м'яко вибухового у вентиляційному отворі Хойо-Негро і був у стромболйським. Тому його класифікують як індекс вулканічної вибуховості (VEI) 1 або 2.Newhall, C. G.; Self, S; 1982.

Землетруси 1 і 2 липня 1949 року Вважається, що процес створення землетрусів 1 і 2 липня був зумовлений тиском, викликаним зростаючою нагрітою магмою водою, що потрапила у тіло вулкана. Навряд чи вода, яка застрягла, може випаровуватися через значний тиск. Постулюється те, що вода була нагріта до точки, коли вона не могла поглинати подальшу теплову енергію у наявному просторі. Постійне нагрівання вимагало, щоб вода продовжувала розширюватися, і єдиний спосіб це зробити — це зрушити боки вулкана. Це спричинило два землетруси, про які повідомлялося, що сталися під час виверження разом із розвитком тріщини.

Те, що застрягла (всередині вулкану) вода не випаровується, свідчить відсутність фреатомагматичних вибухів, за винятком слабовибухової вивержувальної активності, яка відбулася у вентиляційній трубі Хойо-Негро з 12 по 22 липня: пара, що вибухонебезпечно виривається з землі, часто є попередником вулканічною діяльності. Подальшим доказом того, що випаровування не відбулося, є те, що коли Рубіо Бонеллі наступного дня відвідав розлом, новостворена тріщина «…Не виділяла випарів, туману, пари, попелу, лави чи інших матеріалів…» Фактично жодного разу під час або після цього не повідомлялося про парову або фреатомагматичну активність. Це підкріплює твердження, що вода, що потрапила до вулкану, ніколи не випаровувалася, що вони робили б, якби тиск впав достатньо, щоб перегріта вода перетворювалась на пару. Лише в Хойо-Негро відбулася якась фреатомагматична активність. На відміну від північного сектору острова, Кумбре-В'єха «сухий». На відміну від північного сектору, немає водних галерей, і тому малоймовірно, що землетрус був спричинений — як стверджують Дей та ін.; за рахунок перегрівання води підйомом магми. Дослідження тривають.

Через відсутність на острові обладнання для сейсмічного моніторингу, окрім повідомлень у засобах масової інформації, не існує жодних записів про будь-яку сейсмічну активність, що сталася до, під час синтезу чи після виверження. Тому будь-які твердження щодо сейсмічної активності ґрунтуються на особистому спостереженні і можуть бути недостовірними.

Виверження 1971 року Виверження 1971 року сталося в південній частині Кумбре-В'єха на отворі Тенегії. Виверження було переважно стромболйським. Вибухнула також лава. Сейсмічна активність дійсно мала місце до виверження 1971 року та під час нього, але не була такою, що була пов'язана із виверженням 1949 року. Залишкові теплові викиди тривають.

Виверження 2021 року 11 вересня 2021 року під Кумбре-В'єхою розпочався землетрус. Він повільно мігрував на поверхню, землетруси магнітудою до 3,5 балів і понад 20 000 зафіксовано за тиждень. 19 вересня о 15.15 за місцевим часом вулкан почав вивергатися в Кабеса-де-Вака в горах Монтанья-Рахада, у районі Лас-Манчас муніципалітету Ель-Пасо. Було оголошено жовтий рівень попередження, яке охопило 35 000 осіб у ​​муніципалітетах Лос-Льянос-де-Арідане, Фуенкальєнте, Ель-Пасо та Вілья-де-Масо, згодом піднялися до найвищого рівня — червоного — через виверження. Очікується, що з району буде евакуйовано близько 5 тисяч людей.

Потенційні мегацунамі