Станісла́в Оріхо́вський гербу Окша (; , Оріхівці — 1566, Журавиця) — польський релігійний діяч та мислитель доби Відродження. Перемишльський римо-католицький канонік. Письменник, оратор, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Представник шляхетського роду Оріховських.
Один із перших представників філософської думки Ренесансу, що став заперечувати божественне походження влади. Надавав перевагу договірній теорії походження держави, яку вважав спілкою громадян, пов'язаних правом і спільною користю. Центральною темою творчості є свобода як найбільше надбанням людства, природний стан шляхетної натури. У книжечці «Baptistum Ruthenorum» («Хрещення русинів») розвивав ідею унії католицької і православної церков.
Довший час Оріховському приписували авторство специфічної формули подвійної самоідентифікації частини руської шляхти «Gente Ruthenus, natione Polonus» («Роду руського, нації польської»). Спеціальні дослідження, однак, не виявили у його творах цієї фразиDavid Althoen, «Natione Polonus and the Narud Szlachecki: Two Myths of National Identity and Noble Solidaryty», p.494-499. Візитівкою автора у новітній історії стало гасло «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — «Я русин, і охоче про це виголошую».
Життєпис
Уродженець Галичини. Народився 1513 року в селі Оріхівці, на той час Перемишльської землі Руського воєводства, в сім'ї руського шляхтича-католика Станіслава Оріховського — придворного польського короля Яна І Ольбрахта, який потім став писарем Перемишльської землі. Мати — шляхтянка Ядвіга Баранецька, дочка православного священика. За даними дослідників, міг мати до 12-ти братів та сестер.Redakcja. Orzechowski Stanisław h. Oksza (1513—1566)… — S. 287. За відомостями, викладеними в листі до нунція Джан-Франческо Коммендоні, його предками були польські лицарі, що прибули до «Русі», народився в день св. Мартина.Українська література XIV—XVI ст.… — С. 156.
Батько вирішив, що в житті він мав стати духівником. У 12-річному віці отримав нижчі капланські свячення, батько «вистарав» для нього посаду перемиського каноніка. 5 липня 1525 року був прийнятий до Перемиської капітули РКЦ.
Початкове навчання здобув у катедральній школі нижчого ступеня в Перемишлі, де отримав «початки письма і всіляких наук, відповідних хлоп'ячим літам», відзначаючись «швидким розумом і доброю пам'яттю». 1526 року продовжив освіту в Краківському університеті (вписаний до метрики 5 серпня 1526). Не задоволений схоластикою, що переважала тут, багато часу віддав приватним студіям; зокрема, вивчав лекцію Еразма Роттердамського «Apoftegmaty». Потім навчався у Відні (1527), де його наставником був відомий гуманіст і поет, професор Віденського університету Александр Брасікан.
1529 року, можливо, через підхід до міста османських військ, переїздить навчатись до Віттенберзького університету, потрапляє під вплив відомого реформатора Церкви Мартіна Лютера та його соратника гуманіста Філіппа Меланхтона. Мартіну Лютеру настільки припав до душі гострий на розум юнак, що він поселив його у себе. Весною 1530 року перебував в Польщі, 17 травня свідчив у ректорському суді після позову батька на його опікуна Антонія з Напаханя через вимагання цінної книги. Через Вроцлав вирушив знову до Віттенберґу, де влітку 1531 слухав виклади Меланхтона. Батько, не бажаючи його переходу на інший обряд, досить скоро наказав йому покинути Віттенберґ.
Згодом Станіслав відбуває до Італії, де слухає лекції в Падуанському (1532) та Болонському університетах (1540), вдосконалює освіту в Римі та Венеції. До кола його знайомих і близьких приятелів входили визначні церковні й державні діячі — Александр Фарнезе, Франціско Коммендоні, Гієронімо Гінуччі, філософи Антоні Пассера та Гаспар Контаріні. Не менш іменитих друзів мав у Німеччині — Лукас Кранах Старший, Ульріх фон Гутен, Альбрехт Дюрер.
1541Вирський Д. «Жонатий ксьондз»… — С. 74. або 1543 року, після сімнадцятирічного перебування за кордоном, Оріховський повертається назавжди на батьківщину. Оселяється у родовому маєтку. Під тиском обставин й супроти власної волі приймає сан священика: на субдиякона його, всупереч звичаїв через неприйняття С. Оріховським причастя, через вельми тісні зв'язки з його батьком, висвятив Пйотр Стажеховський. Батько через недійсність свячення пізніше прокляв усіх нащадків С. Оріховського.Українська література XIV—XVI ст.… С. 162—163
1550 року склав з себе повноваження пробоща, в середині грудня сприяв шлюбу приятеля-ксьондза Марціна Кровицького. Під час Пйотркувського сейму 1552 року мав багато захисників на чолі з Яном Амором Тарновським (також підтримав Петро БоратинськийSypayłłówna M. Boratyński Piotr, h. Korczak (1509—1558) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1 : Beyzym Jan — Brownsford Marja. — S. 310. ), що сприяло компромісному рішенню. Єпископи зняли відлучення (), повернули духовний сан, і так отримали одного з найбільших захисників РКЦ в Польщі.Redakcja. Orzechowski Stanisław h. Oksza (1513—1566)… — S. 289—290. Правдоподібно, був автором брошури «Narzekanie z wyznanim wiary nieboszczyka księdza biscupa kujawskiego Jana Drohojowskiego…», в якій критикував певних польських єпископів, РКЦ.Kot S. Drohojowski Jan h. Korczak (ok. 1505 †1557) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1939-46. — T. V/1, zeszyt 21. — S. 382. Виступав на сеймику в Судовій Вишні 13 березня 1566 року. Заповіт написав перед смертю дружини в квітні 1566 року.Redakcja. Orzechowski Stanisław h. Oksza (1513—1566)… — S. 291—292.
Оріховський усвідомлював себе русином. Свої твори часто підписував подвійним прізвищем — Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від османсько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії (будучи католиком).
Сім'я Заручився із Софією Страшувною — двірською Пйотра Кміти у Вишничі, про це інформував шляхту Руського воєводства на сеймику в Судовій Вишні 10 квітня 1550 року. За це єпископ Дзядуський погрожував йому відлученням. Погодились чекати дозволу з Риму. Петро Кміта за цей час видав Софію заміж, єпископ Самуель Мацейовський посадив до в'язниці Валентія з Кщонова.
9 або 19 лютого 1551 року в кальвінському зборі Льсціна (, поблизу Єнджеюва) взяв шлюб з Маґдаленою Хелмською. За це був викликаний на суд єпископів, 8 квітня 1551 року судом шлюб був визнаний недійсним, Станіслав Оріховський був відлучений (виклятий) як «єретик», покараний вигнанням, конфіскацією майна. Під час зачитування вироку в Перемиській катедрі разом з озброєними шляхтичами увійшов до храму, де з амвона промовляв на свій захист. Потім подав скаргу до міського суду, написав також до Папи Юлія ІІІ.Redakcja. Orzechowski Stanisław h. Oksza (1513—1566)… — S. 289. Дружині записав «оправу» на дідичних сільцях Баранчиці (під Самбором, тепер Баранівці) і Журавиці.Вирський Д. «Жонатий ксьондз»… — С. 86. Дружина померла в квітні 1566 року, мали дітей Андрія — старосту лайського (Інфляндія), ротмістра; Станіслава, Реміґія, Софію, Анну.
Світогляд
Станіслав Оріховський-Роксолан — різноплановий мислитель, який виявив свої таланти у політиці, філософії, етиці, історії. У галузі політики висловлював ідею «європейського дому» — згуртування європейських народів для подолання османської експансії. Оріховський — один із перших в Європі ідеолог освіченої монархії (вважав доцільним мати «філософа на троні»). Аналізував природу монархічної держави, вважав за необхідне дотримуватися виборності короля всім народом. Разом з тим, працював над основами теорії демократичної держави, де влада підзвітна народові. Відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага. Вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім'ю і продовжувати рід. Звертався до Папи Римського з проханням скасувати целібат. Зокрема, цьому присвячена брошура «Pro ecclesia Christi» (Краків, 1546). Захищав Валентія з Кщонова — першого одруженого ксьондза. Високо цінував освіту, мораль, рідну мову, культуру, релігійну толерантність, вільний вибір релігії, віру предків, гідність людини, патріотизм, служіння державі, громадську активність. У галузі історії Оріховський підтримував цінності самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Саме йому належить фраза «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — «Я з рутенців, про що кажу охоче і з гордістю».
В історичній схемі Станіслава Оріховського до територій, наданих Александром Македонським за так званою Грамотою Александра Македонського слов'янам, зараховувалася Рутенія (Русь). Причому появу цієї грамоти Оріховський пов'язував із перемогою «полководців» Александра Македонського (якому приписував слов'янське походження) — Чеха, Леха, Руса (Роксолана). У праці «Напучення польському королю Сигізмунду Августу» виклав своє бачення образу ідеального короля. Щоб стати ідеальним королем для своїх підданих, філософ радить дотримуватися таких правил (в лапках — цитати з праці Станіслава Оріховського):
1. Прагнути справедливості та самовдосконалення: «не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою.»
2. Добирати гідне оточення: «А чи ти знаєш приятелів короля? Знаю, відповів би, то й що? А чи всі вони гідні жити поруч короля? Я б засумнівався і, якби наполягав, сказав: Ні, не всі. Хто ж вони, ті, хто не гідний короля? Відповідаю: Ті, хто завжди хвалить його.»
3. Дотримуватися розподілу повноважень: «якщо сам будеш піклуватися про все у державі, будеш не королем, а дуже нещасним підданим.» або більш художня версія цієї думки «Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?»
4. Вибрати правильне місце для мешкання: «Ти — сторож королівства, так ми раніше вирішили. Місце ж сторожа, природно, не всередині, а поза тими речами, які стереже.» 5. Дбати про прихильників, адже «Без прихильності підданих неміцною і непевною буває влада королів.» «По-перше, якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а лиш одній республіці все приналежним вважатимеш і покажеш, що ти, король, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ з тих, які стереже, не може назвати своєю… Друга ж річ, яка викликає велику доброзичливість у підданих, коли тих, яких ті правителі зараховують до свого почту, ласкавістю своєю оточиш.» 6. Раціоналізувати службу у війську: «Зроби так, щоб певний час по черзі воювало кілька воєводств: одного року, наприклад, певні якісь три воєводства, а іншого року — інші три. Таким способом найкраще державу захистиш. Супроти ж особливо великої ворожої сили готував би посполите рушення.»
7. Понад усе поважати закон: «А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Завдяки йому обирається одна людина, яку ми звемо королем. Вона є вустами, очима й вухами закону. Якби закон міг вислуховувати, вести бесіди, ніхто не обирав би короля; бо закон сам навчає, що слід робити. А тому, що всього цього робити не може, прибирає собі посередника — короля. Коли ж якийсь требоніанець — один з римських рабів, наприклад, Ульпіан, влещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже. Така відповідь буде не лише правдивою, а й преславною, величною і гідною спадкоємця Казимира Великого.»
8. Обрати потужний сенат: